Відбулося дискусійне обговорення резонансних судових рішень щодо застосування Гаазьких конвенцій

КИЇВ — 21 січня 2019 року. Пройшло обговорення резонансних судових рішень щодо застосування Гаазьких конвенцій 1980 та 1996 року в України, організоване Комітетом з цивільного, сімейного та спадкового права Асоціації правників України.

Модерувала захід Ірина Мороз, Голова Комітету АПУ, адвокат, партнер AVELLUM.

Про застосування в Україні Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року розповіла представниця Мін’юсту Ольга Зозуля. Пані Ольга оприлюднила статистику по справах, що надійшли до Мін’юсту на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 80-го року у період з 2011 по 2018 роки.

Новий підхід до вирішення справ про міжнародне викрадення дітей у зв’язку із прецедентним рішенням Верховного Суду України від 29 серпня 2018 року у справі № 2-4237/12 розглянув Олександр Губін, член Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, юрист AVELLUM.

За словами пана Олександра, правові висновки та узагальнення Верховного Суду є такими:

  1. Головний акцент Конвенції — один із батьків не може самостійно приймати рішення про зміну постійного місця проживання дитини.
  2. ВСУ здійснив системне тлумачення ст. 3 Конвенції, визначивши, що уповноважений орган розглядає дії батька або матері як міжнародне викрадення за сукупності таких умов: 1) дитина мала постійне місце проживання в країні — учасниці Конвенції; 2) дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням справ піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення; 3) дитина не досягла 16-річного віку.
  3. Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статусу-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого(ї) відбулася зміна місця проживання дитини.
  4. Громадянство дитини або батьків не має значення при вирішенні таких спорів.
  5. Під час розгляду питання про повернення дитини до держави її походження не вирішується питання встановлення особи, котрій у майбутньому буде надано право піклування про дитину.
  6. Положення абзацу 2 ст. 12 Конвенції застосовуються лише у випадку, коли процедура повернення розпочата після спливу річного терміну з моменту викрадення (переміщення/утримання дитини).
  7. Згода батька на тимчасовий виїзд дитини не є підставою для застосування пункту «а» ст. 13 Конвенції 1980 року («мовчазна згода»).
  8. Батько у справі був позбавлений ефективного засобу юридичного захисту відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав основоположних свобод 1950 року, оскільки суди допустили надмірно тривале провадження у справі, не розглянувши питання повернення дитини протягом 6 тижнів.

Таліна Кравцова, член Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, адвокат, старший юрист ЮФ «Астерс», порушила тему застосування практики ЄСПЛ у справах, що розглядаються в порядку Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980). З презентацією, що супроводжувала доповідь Таліни, можна ознайомитися тут.

У свою чергу, Ольга Лепіхіна, член Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, старший юрист ЮФ «Астерс», на прикладі Сполученого Королівства розповіла про процедуру повернення незаконно переміщеної дитини із-за кордону в Україну.

Новини комітетів

У вас є цікава ідея заходу?