КИЇВ — 20 липня 2021 року. Гортаючи новинну стрічку, ви точно зустрічали заголовки із серії «війна за дитину», «батьківський кіднепінг», «викрадення дитини батьком/матір'ю» і ще багато альтернативних за формою, проте схожих за змістом матеріалів.

Попри те, що кожна сімейна ситуація індивідуальна, як правило, зустрічається один і той же сценарій. Сім'я, в якій народилися діти, на якомусь етапі починає розвалюватися і виникає питання окремого проживання чи розірвання шлюбу. При цьому цілком логічно пара замислюється, в тому числі про те, що буде з дітьми. Про підходи до вирішення та запобігання конфліктів детально розглянула Олена Сібірцева, членкиня Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, старша юристка AGA Partners, адвокатка.

— Цивілізований підхід до розв'язання постшлюбних питань передбачає стіл переговорів між подружжям і звернення до юриста для укладення низки договорів щодо дітей та майна.

Та якби кожен розрив був раціональний, новинна стрічка не рясніла б сімейними конфліктами та закликами батьків про допомогу громадськості в особливо критичних ситуаціях. Доволі часто ситуація розвивається так, що емоційна складова стає на чільне місце, один з батьків забирає дитину чи дітей до себе (або ж у невідомому напрямку), обмежуючи іншого у доступі до чада. Причин тому може бути маса: від страху, що другий з батьків може вчинити так само, закінчуючи різними маніпуляціями, спрямованими на досягнення будь-яких переваг у розділі майна подружжя чи для досягнення інших матеріальних благ.

Початок конфлікту і подальші дії кожного з подружжя з позиції сили призводять до того, що виникає низка подій: звернення в поліцію, в органи опіки та піклування, суд тощо. Все це затягує у воронку, в якій головним потерпілим є дитина, а батьки, які вже пройшли якісь точки неповернення, вже не розуміють, як з цього всього знайти вихід. При цьому, через те, що людині не властиво відчувати себе комфортно в постійному стані війни, рано чи пізно повертаємося до столу переговорів.

То чи не варто почати саме з нього, запобігши військові дії й втрачені безповоротно ресурси на них? На мій погляд, варто.

Попередньо зазначу, що в Україні відсутнє поняття кіднепінгу, в розумінні викрадення одним з батьків своєї дитини у другого. Як і не передбачено відповідальності за таке діяння. Закон заснований на рівності прав і обов'язків батьків щодо дитини. Через це, ще одним аргументом на користь договірного врегулювання взаємовідносин батьків і дітей є те, що якщо батьки не уклали договір між собою, вирішення конфлікту доведеться шукати швидше за все в суді.

І. Договір про встановлення місця проживання дитини та способів участі у вихованні дитини (дітей) — це письмова угода між батьками про те, з ким із них проживає дитина на постійній основі, а також про те, як саме другий з батьків, який проживає окремо, бере участь в житті дитини. Зазначена угода обов'язково передбачає письмову форму і підлягає нотаріальному посвідченню.

У такому договорі може бути врегульовано також питання аліментів та додаткових витрат на дитину, але це не обов'язково. Звичайно, для комплексного врегулювання взаємовідносин батьків і дітей все ж доцільно включити в договір і питання їх утримання. Та навіть якщо батьки вирішили не включати його в договір, юридичної сили від цього він не втратить.

Такий договір може бути укладений подружжям, як в шлюбі, так і після його розірвання, а також партнерами, що проживають/проживали в цивільному шлюбі. Може також бути ситуація, коли шлюб ще не розірвано, але подружжя вже проживає окремо. У такому випадку укласти договір також можна.

Ключовий момент такого договору —  один з батьків проживає з дитиною разом, а інший — окремо. Значить потрібне врегулювання угодою взаємних прав і обов'язків.

Тому, якщо чоловік і жінка, перебуваючи у шлюбі, однак, не проживаючи окремо, вирішили укласти такий договір, його положення скоріше будуть спрямовані на майбутнє. При цьому доцільно зробити застереження в договорі, що його положення починають діяти, наприклад, після припинення спільного проживання подружжя чи розірвання шлюбу. Якщо, звичайно, такі обставини настануть.

Зміст згаданого договору може містити масу положень з різних питань й безпосередньо залежить від певного сімейного розпорядку, до якого звикла сім'я. І, ​​головне, яким відповідають найкращі інтереси дітей.

ІІ. Першим питанням до обговорення є місце проживання з одним із батьків. Сторони можуть домовитися, що дитина чи діти, що на постійній основі проживають з батьком або матір'ю (чи з обома), мають поперемінно рівну кількість часу. При цьому може бути конкретизовано адресу такого місця проживання та зобов'язання батьків повідомляти один одного про її зміну.

Другим питанням до обговорення є доступ до дитини батька, що проживає окремо (якщо сторони домовилися про формат, коли місце проживання дитини закріплено за одним з батьків). Тут може бути зазначено: скільки днів на тиждень другий із батьків може проводити з дитиною, місця зустрічей, порядок повідомлень батьками один одного про такі зустрічі (наприклад, телефоном, в месенджерах за конкретний проміжок часу до зустрічі). Можуть бути також встановлені обмеження для відвідування будь-яких місць чи дотримання певних правил під час перебування з дитиною, що може бути обумовлено особливостями здоров'я дитини або іншими факторами.

Деяким читачам може здатися, що подібні умови договору надто деталізовані й схожі на свого роду армійський порядок, але це не так. 

По-перше, батьки можуть дуже широкими мазками передбачити ті чи інші умови договору та комфортно при цьому жити, виховуючи дитину далі. Але практика показує, що на первинному етапу, після припинення відносин, окрема прописана дисципліна дозволяє уникнути різного роду маніпуляцій з боку колишнього подружжя щодо одне одного.

Наведу простий приклад

Дитина проживає з мамою, тато ж зустрічається з ним за узгодженим графіком; вихідний день, мама з дитиною поїхали на прогулянку за місто, а тато без попередження приїхав побачитися з сином/дочкою за місцем проживання мами, де дитини, звичайно ж, не виявилося. 

Якщо в такій ситуації у батька є мета отримати «підтвердження недопуску до дитини», може бути викликана поліція, підготовлено звернення до органів опіки та піклування, що спричинить необхідність ресурсних витрат матері на давання пояснень з питань, які взагалі не мають під собою підстав.

У цій ситуації, наявність пункту в договорі про те, що батько повинен погоджувати з матір'ю зустріч з дитиною в телефонному режимі (наприклад, мінімум за добу) мінімізує можливість виникнення ситуацій, наведених в прикладі. І навіть за наявності бажання штучно створити конфлікт, ініціатор матиме менше шансів за наявності договору між батьками.

Як правило, в договорі батьки передбачають, яким чином відбуватиметься відпочинок дитини з кожним із них, можливий чи виїзд за кордон при такому відпочинку, хто повинен обов'язково супроводжувати дитину і чи можуть бути присутніми треті особи при такому відпочинку, крім батька та дитини.

Також, наприклад, батьки можуть домовитися про те, яким чином буде розподілено час канікул між ними й плановані заходи для дитини на цей час. Такий підхід дозволяє завчасно планувати робочі графіки батьків і наповненість дозвілля дитини.

Іноді батьки передбачають графік для спільного проведення свят з дитиною. Хтось домовляється про те, що свята в парні роки дитина проводить з мамою, а непарні — з татом, хтось, що низку свят батьки проводять з дитиною завжди разом.

Одним із дуже важливих питань є охорона здоров'я дитини. Наприклад, батьки можуть відобразити в договорі, що лікування дитини, попри те, з ким із батьків він знаходиться, проводиться лише в конкретних лікарів і клініках. 

Як правило, в договорі також вказується, що в разі, якщо дитина захворіла, батьки зобов'язані один одного про це повідомити, вжити всіх необхідних заходів для його одужання. Крім подібних загальних формулювань, можуть бути й конкретніші приписи, пов'язані з особливостями розвитку та здоров'я конкретної дитини. У моїй практиці були випадки, коли в договорі батьки вказували на обов'язкове дотримання графіка і раціону дитини, коли той гостює у другого з батьків, що було пов'язано з алергією і непереносимістю окремих продуктів.

Також, в договорі можуть бути обумовлені питання навчання дитини. Наприклад, що дитина має вчитися в школах, університетах, узгоджених батьками обопільно. Чи, наприклад, що зміна навчального закладу в односторонньому порядку батькам заборонено. 

Або ж додатково встановлено графік, згідно з яким батьки відвозять дитини в школу та забирають з неї. Знову ж, варіація положень договору в цій частині досить гнучка й спрямована виключно на усунення конфліктів з питання виховання дитини, особливо якщо комунікація між батьками з різних причин погано налагоджена, або відсутня взагалі.

Крім основного навчального процесу в житті дітей можуть бути додаткові заняття, спортивні секції, школи мистецтв і багато інших факультативних програм навчання — про що також може бути згадано в договорі.

Замість висновку

В цілому, договір про визначення місця проживання дитини та способів участі у її вихованні може містити й інші положення, що залежать від способу життя кожної окремої сім'ї. При цьому важливо пам'ятати, що в центрі його дії знаходиться дитина, а тому всі розпорядження мають складатися з урахуванням його інтересів, не містити примусових заходів, заснованих виключно на бажаннях батьків, обов'язково враховувати думку дитини.

Такий договір, звичайно, не є панацеєю від усіх можливих конфліктів. Але як мінімум здатний їх мінімізувати, а часто й запобігти, що однозначно залишає у виграші всі залучені сторони.

Вступити до АПУ. Telegram-канал. YouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.