КИЇВ — 16 березня 2021 року. Восени минулого року група народних депутатів України ІХ скликання ініціювала розробку проєкту Закону «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» №4265, 26 жовтня 2020 року його було зареєстровано в парламенті. Автори проєкту запропонували створення спеціальної бази ДНК громадян. Детальніше проаналізувати документ і розібратися в ключових ризиках допомогла Аліна Серга, заступниця Голови Комітету АПУ з медичного права.

Мета законопроєкту 

Метою прийняття акту є законодавче врегулювання процесів створення та функціонування обліку геномної інформації людини в Україні та вдосконалення роботи правоохоронних органів України із запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів проти життя, здоров’я, волі, статевої свободи та недоторканості особи, а також інших злочинів й правопорушень, розшуку безвісти зниклих осіб та ідентифікації невпізнаних трупів.

Що передбачено?

Врегулювання як обов’язкової державної, так і добровільної реєстрації геномної інформації людини, чітко визначено категорії осіб, які підлягають обов’язковій реєстрації: 

— особи, притягнені до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, щодо яких обрано запобіжний захід;

— особи, які вчинили злочини проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи, до яких за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру;

— особи, засуджені за вчинення умисних злочинів проти життя, здоров’я, статевої свободи, статевої недоторканості особи;

— особи, які засуджені та відбувають покарання у вигляді позбавлення волі або мають незняту чи непогашену судимість за вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів, а також усіх категорій злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи;

— невпізнані трупи;

— особи, зниклі безвісти;

— близькі родичі осіб, зниклих безвісти.

Також, з урахуванням досвіду ідентифікації загиблих в АТО/ООС, проєктом пропонується встановити механізм відбору біологічних зразків осіб, які добровільно вступають або призиваються на військову службу, і військовослужбовців та за потреби забезпечити подальшу їх ідентифікацію.

Цей законопроєкт закладає підґрунтя боротьби зі злочинністю та виконання правоохоронними органами соціальних функцій (розшуку безвісти зниклих осіб та встановлення осіб невпізнаних трупів), захисту прав і свободи людини, слугуватиме ефективним засобом профілактики злочинності. 

Але є забагато прогалин. Давайте розглянемо детальніше

Вимога щодо обов’язкового відбору біологічного матеріалу для державної реєстрації геномної інформації не повною мірою узгоджується з нормами Конституції України та міжнародно-правовими актами.

Наприклад, у Сполучених Штатах Америки в 1994 р. було розпочато програму як пілотний проєкт ФБР зі створення лабораторій комбінованої системи ДНК-індексу — CODIS. Наразі ця Національна система баз даних ДНК має три базові рівні: по-перше, органи місцевого самоврядування збирають інформацію про ДНК у власних базах даних. Місцева влада може подавати затверджені профілі ДНК у власну базу даних ДНК своїх штатів.

Далі кожен штат збирає затверджені профілі зі своїх місцевих юрисдикцій, а також профілі, які держава створює сама. Кожен штат має набір правил, який регулює профілі, що можуть входити до бази даних штату. Громадськість обурена встановленими нормами законів, що дозволяють збирати ДНК у заарештованих, але ще не засуджених. Представники правозахисних організацій вважають, що такі законодавчі норми порушують Четверту поправку Конституції США (забезпечує недоторканність особи та її майна, заборону несанкціонованих обшуків). І наразі це є проблемою.

Запропоновані законопроєктом норми, які регулюють процес відбору, зберігання та знищення біологічного матеріалу, містять відсилочні норми до кримінального процесуального законодавства. 

Така пропозиція є дещо некоректною, оскільки кримінальне процесуальне законодавство України містить положення щодо відібрання біологічних зразків для проведення освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу (ст. ст. 241, 245 КПК). 

В інших же випадках у разі необхідності за рішенням слідчого можливе призначення експертизи. Примусове ж залучення особи для проведення медичної експертизи здійснюється за ухвалою слідчого судді, суду (ч. 3 ст. 242 КПК). 

При цьому, наприклад, такі питання, як зберігання та знищення біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації, виходять за межі предмета правового регулювання КПК. Тобто низка зазначених вище відсилочних норм проєкту на практиці не зможуть бути реалізованими, а отже, потребують додаткового врегулювання.

У законопроєкті відсутній чіткий перелік об’єктів біологічного походження, які можуть бути відібраними для проведення молекулярно-генетичної експертизи. 

Наприклад, Експертна служба Міністерства внутрішніх справ України до об’єктів біологічного походження, які досліджують у лабораторії біологічних досліджень та обліку Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України при проведенні молекулярно-генетичної експертизи, належать: кров, сперма, букальний епітелій, слина, піднігтьовий вміст, кістки і зуби, волосся з цибулиною. 

Крім того, викликає сумнів технічна можливість забезпечення зберігання біологічного матеріалу, відібраного для здійснення державної реєстрації геномної інформації протягом терміну, визначеного ст. 13 проєкту. Адже деякий біологічний матеріал втрачає свої властивості та не може зберігатися протягом тривалого часу.

У запропонованому проєкті зазначається, що геномна інформація зберігається в Базі даних протягом 75 років. 

У Шотландії біологічні зразки та профілі ДНК можуть зберігатися протягом трьох років, якщо затриманий підозрюється у певних злочинах сексуального характеру, або у злочинах, скоєних із застосуванням насильства, навіть якщо йому не було винесено звинувачувальний вирок. Після завершення цього терміну зразки ДНК та відповідна інформація мають бути знищені, якщо очільник поліції не звернеться до шерифа з проханням продовжити цей термін ще на два роки.

У законопроєкті визначено, що база даних є державною власністю, держателем якої є Міністерство внутрішніх справ України. Адміністратором бази даних є Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України. Тобто вся система збору, зберігання і управління доступом до ДНК-даних має регулюватися виключно Міністерством внутрішніх справ України. При цьому у документі відсутні гарантії повної незалежності роботи зі збирання, зберігання та використання відповідних зразків. 

Вище вказана норма створює значні корупційні ризики та може призвести до службових зловживань у сфері оброблення та державної реєстрації геномної інформації людини. 

У законопроєкті відсутні вимоги до режиму доступу для обміну геномною інформацією з іншими країнами та міжнародними організаціями відповідно до міжнародних договорів України.

Контроль за додержанням законодавства про державну реєстрацію геномної інформації, який покладається на Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, навряд чи можна вважати ефективним, оскільки останній не має реальних повноважень для впливу на систему МВС. 

Підсумовуючи 

Враховуючи все сказане та наведені приклади міжнародного досвіду, законопроєкт містить багато прогалин, які потрібно обов’язково усунути. Лише після доопрацювання недоліків можна буде на належному рівні реалізувати ідею законопроєкту та спрямувати зусилля правоохоронних органів на вдосконалення роботи у сфері запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів проти життя, здоров’я, волі, статевої свободи та недоторканості особи, а також інших злочинів і правопорушень, розшуку безвісти зниклих осіб та ідентифікації невпізнаних трупів.