КИЇВ — 19 серпня 2020 року. Особливо з огляду на поточні, епідемічно-кризові події, питання медичної реформи наразі є чи не найголовнішим для країни. На якому етапі вона перебуває та яких успіхів уже вдалося досягти? Про суть реформи, її плюси, прогалини та плани на подальший розвиток ми поспілкувалися з Мариною Слободніченко, співавторкою Закону про автономізацію, Головою Комітету АПУ з медичного права, керуючою партнеркою Kairos Group Law Firm. Це інтерв'ю — справжній «погляд зсередини» реформаторського процесу. 

— Марино, розкажіть про підсумки першого етапу медичної реформи. Що вдалося реалізувати?

— Перш ніж аналізувати медреформу, пропоную пригадати — в чому її суть. 

Якщо говорити узагальнено — вона полягає в можливості для кожного з нас отримати необхідну медичну допомогу за рахунок держави. Принцип закладався єдиний — гроші з держбюджету мають йти не на утримання певної кількості ліжко-місць в лікарні, а на конкретно надані  послуги пацієнту.

Реформа впроваджувалася в декілька етапів — перший (який охоплював первинну ланку: сімейних лікарів, терапевтів, педіатрів) вже завершився.

Зрушення в контексті «первинки», на мій погляд, є виключно позитивними:

1. Проведено підписну кампанію до сімейних лікарів — всі мали змогу обрати власного сімейного лікаря, не зважаючи на своє  місце проживання та реєстрацію. З очікуваних 4-5 млн, декларації підписали понад 25 млн осіб.

2. Підписавши декларацію з сімейним лікарем, ми надали йому можливість отримувати кошти за надані послуги з бюджету. В результаті, заробітні плати сімейних лікарів зросли.

3. Реалізована можливість записатися до лікаря онлайн, через особистий кабінет. Це призвело до зменшення черг в лікарнях.

4. Важлива для українців програма «Доступні ліки» працює! Хворі на цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, астму, отримали змогу взяти ліки в аптеці безкоштовно чи з доплатою (з огляду на виробника). Лікарі вже виписали понад 3 млн. електронних рецептів для пацієнтів, що отримують ліки за програмою реімбурсації «Доступні ліки». Так, за 85% з цих рецептів пацієнти отримали необхідні їм ліки. 

Упродовж квітня-червня поточного року програмою скористалися 944 тисячі пацієнтів. Її автором є екс-заступник Міністра охорони здоров’я — Роман Ілик. І наразі цей проєкт увійшов до переліку фіналістів для відзнаки премією P3 Impact Award, як приклад успішного державно-приватного партнерства (це майже аналог Оскару за найкращий фільм).

— А як щодо недоліків?

— Серед них я б виокремила послаблення в роботі екстреної медичної допомоги. Побільшала кількість скарг щодо відмов лікарів виїжджати на виклик. Це безумовно потрібно виправляти.

Крім того, не відбулося зрушень та погіршилася ситуація щодо доступності до медицини на рівні сільської місцевості. Між іншим, зменшення доступності до первинної медичної допомоги, екстреної, нерідко тягне за собою хронічні ускладнення в пацієнта. Це потребуватиме спеціалізованої чи високоспеціалізованої медичної допомоги, а, відповідно, й більших видатків з бюджету. Відтак, важливим є першочергове наближення видів медичної допомоги до населення, особливо пенсійного віку, тим, хто проживає в селах.

— Другий етап реформи вже розпочався — що він передбачає?

— Так, розпочався він 1 квітня — на рівні спеціалізованих закладів охорони здоров’я (це районні, міські лікарні, пологові будинки).

Суть його полягає в тому, що пацієнт, маючи направлення від власного сімейного лікаря, може звернутися за спеціалізованою допомогою до будь-якого закладу охорони здоров’я  (спеціалізованого — тобто районної чи міської лікарні) за вибором. Другий етап медреформи мав би забезпечити конкурентні умови, де лікарні конкурували б між собою за пацієнта, тим самим поліпшуючи якість надання медичних послуг.

Медзаклад, в свою чергу має:

— Автономізуватися — провести реорганізацію до комунального некомерційного підприємства;

— Підписати договір з Національною службою здоров’я України (далі — НСЗУ) та обрати ті пакети медичних послуг, які він надаватиме пацієнтам з огляду на свою спеціалізацію та, безумовно, наявність кваліфікованих спеціалістів.

НСЗУ законтрактувала 3029 надавачів медичної допомоги на надання послуг населенню за Програмою медичних гарантій. З них 2485 — це комунальні заклади, 211 — приватні, 333 — ФОП. Найбільшу кількість надавачів законтрактовано на надання первинної меддопомоги — 1610, надання амбулаторних послуг — 1429, надання стаціонарних послуг загального профілю — 1084.

Пацієнт може звернутися за медпослугою як до приватної лікарні, так і до комунальної та навіть до підприємця, який має ліцензію на медичну практику. За конкретний пролікований випадок за програмою медичних гарантій, НСЗУ заплатить лікарні, до якої звернувся пацієнт.

Таким чином реалізовано принцип «гроші йдуть за пацієнтом».

— Яких змін зазнала концепція реформи? Чому наразі вона «пригальмувала»? 

— Про зміни самої концепції реформи говорити зарано. Вона триває.

Серед основних проблем при запровадженні реформи на вторинці, які, власне, її й гальмують, безпосередньо я, як співавторка Закону про автономізацію, вбачаю наступні:

1. Неготовність медзакладів до другого етапу реформи. Будьмо відвертими: побори та корупція, благодійні внески, «подяки» до кишені, — були та наявні досі. Такі «потоки» дуже складно викорінити.

2. Відсутність розуміння на рівні адміністрації закладів факту, що реформа дає можливість впровадити платні послуги. Такий крок дозволить стимулювати лікарів та медперсонал працювати на підвищення їх зарплатні та розвиток лікарні.

3. Нераціональні структури закладів охорони здоров’я. Непоодинокими є випадки збільшення кількості адміністративного персоналу, а не медичного. Також «надуті» штатні розписи та реальна відсутність лікарів спотворюють дійсну картину готовності закладу до надання медпослуг.

4. Відсутність реальних тарифів. Вони встановлюються нижчими за собівартість медичної послуги. Це може призвести до того, що економити будуть саме на якості меддопомоги.

5. Відсутність розуміння шляхів розрахунків власних тарифів на платні медичні послуги. Перешкодою тут є й забюрократизована процедура погодження таких тарифів на рівні департаментів охорони здоров’я.

6. Недофінансування лікарень в частині закупівлі медичного обладнання. Така проблема перешкоджатиме й конкурентоспроможності закладу. Хоча, власне, тут є поле для державно-приватного партнерства.

— Чи можете Ви назвати можливі варіанти виправлення зазначених недоліків? Вони взагалі існують?

— Звісно! /посміхається/

Цей «рецепт» — про кропітку роботу в лікарнях і, головне, — про бажання до змін. Це про правильну менеджерську організацію та гідну зарплату лікарям. І, знову ж таки, про введення платних послуг, адже, повторю власний меседж, — це може суттєво стимулювати медперсонал не до хабарництва, а до заробітків.

І, насправді, значна кількість лікарень вже почали рух цим шляхом.

— Медична реформа має значну кількість затятих критиків. Чим така критика обумовлена? Чого очікувати надалі в контексті реформування?

— Будь-які зміни та реформи є болючими. На мій погляд, реформу критикують саме тому, що вона соціально важлива, потужна та кардинально змінює підхід до системи охорони здоров’я. 

Варто зауважити, що пропозиції, які лунають від критиків, суті реформи не змінюють. Просто гасла різні, а платником, в загальний пул коштів для охорони здоров’я,  все одно залишається платник податків. Тому, на мій погляд, треба думати не лише про можливі шляхи (через страхові компанії, чи НСЗУ) спрямування коштів до пацієнта, а й про можливості для збільшення самої статті видатків в держбюджеті на охорону здоров’я.

Фінансуватися однозначно має конкретна послуга для конкретного пацієнта. Проте, й пацієнт має бути чи не найпершим, хто відповідальний за його здоров’я.

На жаль, найчастіше пацієнти звинувачують лікарів у тому, що «не вилікували». Та, при цьому, не згадують про себе: «не проводив профілактику», «запустив», «невчасно звернувся до лікаря» тощо.

Тому я б поставила питання про введення співоплати за медичні послуги, де одна частина витрат покривається коштом держбюджету, а інша — з гаманця пацієнта. 

Для останнього це було б ще й своєрідним стимулом для збереження власного здоров’я та регулярної профілактики. Звісно, фінансовий стан пацієнтів може бути різним, а тому для малозабезпечених верств населення було б правильно отримувати від держави відповідні пільги.

Суттєвих поліпшень в галузі охорони здоров’я на всіх її подальших етапах (зокрема на рівні третинної — високоспеціалізованої медичної допомоги) можна досягти шляхом впровадження та реалізації проєктів державно-приватного партнерства.