КИЇВ — 24 липня 2020 року. З юридичного погляду питання поділу майна між подружжям є найскладнішими та непередбачуваними. Такі справи можуть роками «поневірятися» по інстанціях. Звичайно, дійти згоди — найкращий шлях для обох сторін, але що робити, якщо їх позиції все ж позбавлені шансів на примирення, і питання буде вирішувати саме суд? З’ясували разом із Олександром Губіним, членом Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, старшим юристом AGA Partners.

В нашому матеріалі увага зосереджена саме на особливостях поділу корпоративних прав між подружжям (ТОВ, ПП, ФОП), які підлягають поділу між подружжям, але з нюансами, як зауважив автор.

— Судова практика не дає однозначних відповідей. Вона, як заведено в нашій країні, є вкрай різноманітною та суперечливою.

ТОВ. Все ж «так» чи «ні»?

Пункт 28 славнозвісної Постанови Пленуму 2007 року передбачає, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Втім, якщо такий вклад зроблено коштом спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних прибутків. У разі ж використання одним із подружжя спільних коштів без відома чи дозволу іншого з подружжя, останній має право на компенсацію вартості його частки.

Тобто, фактично частка не ділиться, проте інший із подружжя може претендувати на гроші, джерелом яких буде частина виплачених дивідендів або вартості частки.

Варто підкреслити, що такий підхід Пленуму невідворотно знайшов свій відбиток у подальшій судовій практиці. Суди касаційної інстанції при вирішенні справ дотримуються саме такого підходу: якщо один із подружжя є учасником господарського товариства та вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів, то переходить воно до власності цього підприємства. В іншого ж із подружжя речове право трансформується в зобов’язальне право. Сутність останнього полягає у праві вимагати виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя чи половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Нагадаю, що під час розгляду такої категорії справ суди будуть звертати особливу увагу на три критерії, з огляду на які майно може бути віднесене до спільної сумісної власності подружжя: 1) час, 2) джерело та 3) мета набуття такого майна.

Пропоную звернути увагу на вельми цікаве рішення суду апеляційної інстанції — справа опинилася там після її вирішення ВСУ.

Суд зробив такі висновки:

1. «…господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом».

2. «Вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об’єкт — право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства».

3. «Відповідно до ч. 8 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника».

4. «Отже, ОСОБА_6 має право на виплату не 1/2 частини внеску, а 1/2 частини ринкової вартості часток ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ «Платон СВ» і ТОВ «Лідер ВМС», визначеної станом на час вирішення питання про поділ».

Тобто, вимога у такій категорії спорів має стосуватися саме виплати певної частини ринкової вартості частки, визначеної на час вирішення питання про поділ. Це також кореспондує з п. 22 постанови Пленуму 2007 року, коли при недосягненні згоди щодо вартості майна необхідно виходити «з дійсної його вартості на час розгляду справи».

Такий підхід може бути справедливим — частка та господарське товариство залишаються незмінними, один із подружжя отримує належну грошову компенсацію.

ПП. «Так сказав Конституційний суд»

Тут все коротко та зрозуміло. Згідно з рішенням Конституційного Суду України (далі — КСУ) від 19 вересня 2012 року у справі N 17-рп/2012 статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втім, доречно згадати про так звану презумпцію спільності* права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Чому це важливо?

ВСУ нещодавно** підкреслив, що «факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об’єктом права особистої приватної власності одного з подружжя».

Тобто, найголовніший аспект — це джерело набуття майна. У випадку, коли «статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності, частка у статутному капіталі пропорційна частці в майні підприємства».

Тобто, за замовчуванням, майно ПП — це спільна сумісна власність і саме «той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести».

Врешті, що з ФОП?

Щодо поділу між подружжям ФОП знову ключовим стало згадане вище рішення КСУ. Саме після цього суди почали відступати від положень Постанови Пленуму 2007 року.

ВСУ, наприклад, у своїй квітневій постанові зазначив, «що майно фізичної особи-підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя».

ВСУ*** також згадав, що таке майно може вважатися спільним лише «за умови, що воно придбане коштом належних подружжю коштів».

Як ми бачимо, бізнес можна ділити між подружжям. Якщо питання поділу через різні причини вирішується в судовому порядку, то в першу чергу необхідно приділяти увагу формуванню правильних позовних вимог, а також не забувати про джерело набуття такого майна.

*Постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

**Постанова Верховного Суду України від 04 вересня 2019 року у справі № 450/624/15-ц.

***Постанова Верховного Суду України від 10 квітня 2020 року у справі № 734/2887/17.