КИЇВ — 09 вересня 2020 року. Розпочинаємо серію матеріалів про міжнародні зобов’язання, під якими Україна поставила свій підпис, але з низки причин не виконує рекомендації міжнародних інституцій щодо їх виконання. Перша серія присвячена документу, підписаному ще 20 років тому та досі не ратифікованому — Римському Статуту Міжнародного кримінального суду. Питання детально розглянула Анна Буквич, Голова Комітету АПУ з міжнародного права, старша юристка АО «PwC Ukraine».

— Деякі угоди чи міжнародні зобов’язання викликають низку політичних дискусій, які не мають нічого спільного з правовими аргументами. Як приклад, можна навести рекомендації Універсального Періодичного Огляду ООН, надані Україні 15 листопада 2018 року, які Україна погодилась реалізувати для покращення ситуації та вдосконалення законодавства про захист прав людини. Серед 163 рекомендацій наданих УПО ООН мова йде й про необхідність ратифікації Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (далі — МКС). 

Як відомо, Україна підписала Римський Статут МКС в 2000 році. За всі двадцять років ми перебуваємо в «режимі маятника», поступово віддаляючись чи наближаючись до ратифікації, та в результаті — впевнено стоїмо на місці. Строк останнього відтермінування сплив 30 червня 2019 року, проте, як відомо, ратифікації так і не відбулося. Відповідний строк був пов’язаний із набранням чинності ч. 6 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої Україна може визнати юрисдикцію МКС на умовах, визначених Римським статутом. Тобто, була усунута остання перешкода на шляху до ратифікації. Проте досі навколо питання ратифікації точаться жваві дискусії прихильників і противників ратифікації. Останні, як правило, наводять здебільшого політичні аргументи. Та в реаліях збройної агресії на території України питання необхідності ратифікації стояти не повинно, а політична дискусія має бути повністю замінена вагомими юридичними аргументами.

Нижче розглянемо виключно правову складову питання ратифікації Римського статуту та розберемося — чи справді є перешкоди на цьому шляху. 

Процедура розгляду вже запущена

Попри те, що Римський статут не ратифіковано, в 2014 та 2015 роках Україна скористалася механізмами визнання юрисдикції МКС та подала заяви про визнання юрисдикції щодо воєнних злочинів, вчинених на території України та порушень прав людини. На їх підставі Офіс Прокурора МКС почав попереднє вивчення ситуації в Україні. За результатами попереднього розслідування вже були видані Висновки Офісу Прокурора МКС щодо ситуації в Україні. Так, наприклад, у щорічному звіті за 2019 рік зазначається — Офіс Прокурора МКС має обґрунтовані підстави вважати, що в Криму було скоєно злочини проти людяності (депортація та насильницьке переміщення населення). Тобто, чітка кваліфікація щодо окупації та міжнародного збройного конфлікту. Про ситуацію на Сході України, Офіс Прокурора МКС зазначає про кваліфікацію збройного конфлікту — міжнародний та неміжнародний. Однак, в цьому контексті важливо зазначити, що здійснити остаточну кваліфікацію можна буде лише на етапі повноцінного розслідування.

Отже, шляхом подання відповідних заяв Україна вже визнала юрисдикцію МКС, тобто взяла на себе певні зобов’язання. Так, відповідно до Римського статуту МКС, якщо держава подає такі заяви, вона визнає юрисдикцію МКС і бере на себе зобов’язання щодо співпраці та виконання будь-яких наказів і рішень (ст. 12 Римського статуту). Таким чином, Україна отримала зобов’язання співпрацювати та виконувати накази/рішення МКС, натомість не отримавши жодних прав, які вона може отримати після ратифікації. Наприклад: право бути членом Асамблеї держав-учасниць МКС; право брати участь у виборах Прокурора МКС; право виносити питання на порядок денний Асамблеї та брати активну участь в її роботі. Це дозволило б Україні впливати на строки та стан розгляду поданих заяв. В свою чергу, сама ратифікація вже не впливає на взяті Україною зобов’язання.

Принцип компліментарності

Як відомо, МКС доповнює систему кримінальної юстиції, що дає підстави деяким критикам ратифікації говорити про втручання в роботу національних органів. Як було вказано вище, відповідні зміни вже були внесені в Конституцію України, тому говорити про будь-яке втручання, як мінімум, не відповідає законодавству України. На додаток, МКС розглядає не всі злочини, а лише ті, які можуть бути кваліфіковані, як воєнні злочини та злочини проти людяності. Враховуючи той факт, що самостійно розслідувати злочини органам кримінальної юстиції важко, то принцип компліментарності, навпаки, буде сприяти розслідуванню ситуації в Україні. Тобто, фактично, через дію принципу компліментарності МКС допомагає в розслідуванні скоєних злочинів. Ба більше, як вже було сказано вище, після ратифікації статуту Україна отримає певні права, як, наприклад, визначати порядок денний МКС щодо злочинів, вчинених на території України, що допоможе їх швидшому розслідуванню.

Притягнення до відповідальності осіб, що вчинили воєнні злочини

Противники ратифікації часто говорять проте, що після ратифікації Римського статуту, МКС отримає можливість притягати до кримінальної відповідальності українських військових, які беруть участь у збройному конфлікті. Якщо розглядати суто юридичну складову, то відповідно до Статуту ООН будь-яка держава може здійснювати самооборону, якщо інша держава вчиняє акт агресії про неї. Таким чином, Україна навпаки має бути зацікавлена у всебічному і повному розслідуванні подій, які відбуваються на території України з метою притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють акт агресії щодо України. В контексті політичних аргументів про переслідування українських військових, варто зазначити, що МКС не має повноважень національних судів, тобто він не замінює національні судові органи та не виключає їх юрисдикції. Після процедури розслідування МКС має право притягнути до відповідальності лише посадових осіб держави-агресора, тобто осіб, які своїми наказами спричинили порушення прав людини.

Зобов’язання України за Угодою між Україною та ЄС. Україна також взяла на себе зобов’язання дотримуватись прав людини та бути надійним партнером в контексті статті 8 Угоди про Асоціацію з ЄС. Ратифікація Римського статуту була одним із зобов’язань України в контексті європейської інтеграції.

Таким чином, враховуючи, враховуючи вищезазначене можна зауважити, що не існує жодних правових аргументів, які б можна було навести проти ратифікації Римського статуту. На додаток, лише після ратифікації Римського статуту Україна отримає права, які допоможуть впивати на процес розслідування злочинів, скоєних на території України. Висновки, а надалі і рішення МКС є ваговими інструментом, який може бути використаний Україною у міжнародних спорах щодо захисту своїх національних інтересів та безпеки.  

Ратифікувавши Римський статут Україна в черговий раз підтвердить, що визнає та слідує принципам міжнародного права, є надійним міжнародним партнером, сприятиме запобіганню майбутніх тяжких злочинів, визнає механізм врегулювання суперечок мирними шляхом для подальшої інтеграції в євроатлантичну спільноту. 

І на сам кінець, нещодавно прочитала один коментар проти ратифікації, що ніби — то МКС не ефективний орган та розглянув дуже мало справ за останні роки. Так, розгляд справ в МКС може зайняти десятки років, але МКС є міжнародною інституцією, яка розслідує злочини проти людства, тому чи варто чекати швидкого розгляду за місць ? Безумовно, ні. А за умови бездіяльності національних органів, МКС може стати єдиним ефективним механізмом розслідуванням та фактором впливу на національні органи кримінальної юстиції, які за всі роки довели свою неспроможність у розслідуваннях такого масштабу. Варто зазначити, що МКС може бути залучений до розгляду лише тоді, коли національні правоохоронні органи не можуть або з якихось причин не спроможні провадити розслідування або притягати до відповідальності осіб, вина яких буде доведена.

Отже, висновок може бути єдиний — «Ратифікувати, не можна відкласти».