ЗАПОРІЖЖЯ — 03 грудня 2020 року. Ми продовжуємо спеціальну рубрику, у якій практикуючі юристи розповідають про власний початок кар’єри: падіння, злети, помилки, найцінніший досвід — найцікавіше з перших вуст. Цього разу особистою історією поділився Данило Тивоненко, член Ради Відділення АПУ в Запорізькій області, керуючий партнер АБ «Пріорітет». Які б поради він дав собі 7 років тому?

— Всім привіт! Сьогодні я керуючий АБ «Пріоритет», але ще 7 років тому був звичайним випускником НЮУ імені Ярослава Мудрого.

Старт офіційної кар’єри для мене розпочався влітку 2013 року у Державній реєстраційній службі Запорізького міського управління юстиції з проходження конкурсу на вакантну посаду державного службовця — головного спеціаліста відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Конкурс я таки пройшов, навіть встиг пропрацювати 3 тижні.

Одразу вирішив звільнятися, бо тоді мав бажання працевлаштуватись до органів прокуратури (так, трохи не перейшов на іншу сторону).

Десь чотири місці я стажувався в одній із районних прокуратур — звичайно, неофіційно. Одночасно подав документи до відділу кадрів прокуратури області.

Потім були славнозвісні події Майдану, люстрації, до прокуратури нікого не працевлаштовували. Я продовжував чекати, доки остаточно не втратив інтересу до цієї роботи.

Під час цього очікування я розміщував своє резюме на відповідних інтернет-платформах, ходив на співбесіди.

Оскільки мені потрібні були гроші для існування, я допомагав у роботі знайомому адвокату, отримував практику та винагороду.

Також був період, коли я працював на барі в одному закладі — готував бургери, сендвічі, наливав пиво. Щодня я мав «живі» гроші.

Під час цієї «халтурки» я таки прийшов на співбесіду до мого вже майбутнього роботодавця — претендував на посаду юрисконсульта юрвідділу компанії, яка займалася торгівлею насінням, засобами захисту рослин і мінеральними добривами.

На співбесіді мій майбутній начальник мене просто «юридично розірвав по всіх фронтах». Буду відвертим, я не готувався до співбесіди і вже три місяці взагалі не практикував. Та й взагалі — це дуже сильний та крутий юрист/адвокат. Я не мав жодних шансів.

Після проведення співбесіди я був засмученим, проте таки спромігся (було, звичайно, не дуже зручно, і такі дії, напевно, не шануються) зателефонувати начальнику, щоб почути його думку. Після цієї розмови мене запросили на роботу.

Став інхауз-лойером. До речі, це дуже крута практика — ти зсередини можеш побачити, як працює велика компанія, як взаємодіють її підрозділі та департаменти. У майбутньому, якщо ти будеш обслуговувати бізнес (юридично супроводжувати), це буде надкорисним — багато процесів компанії тобі будуть вже відомі, буде легше знайти спільну мову з її представниками.

На початку кар’єри я «підторможував» у деяких питаннях: десь невірно зазначив прізвище директора, десь відправив заяву про відкриття виконавчого провадження без судового наказу, а десь розлютив суддю, передавши оригінали документів не секретарю, а особисто «Вашій честі».

Все приходить з досвідом.

Що б я порадив собі на старті кар’єри?

— не боятися помилок: без них не буває перемог;

— бути командним гравцем (ця порада не значить, що я був не командним);

— брати на себе відповідальність;

— бути ініціативним;

— не боятися отримувати складні завдання та задачі;

— виділяти час на саморозвиток: знайомитися з новою судовою практикою, відвідувати семінари/лекції, підвищувати кваліфікацію;

— не забувати про вільний від роботи час (хобі, спорт) і нетворкінг з колегами.