ЗАПОРІЖЖЯ — 11 листопада 2020 року. Перший практично-судовий досвід — найцінніший кейс у кар'єрі юриста. Ми вирішили дізнатися в одного з junior-ів про його враження, висновки та поради для молодих колег. Отже, перше судове засідання очима одного з майбутніх капітанів юридичного океану Гіві Дзандзави, юриста АО «Гладкий, Яценко та Партнери» — до вашої уваги!

Спеціальний матеріал для Юридичної газети.

1. Усвідомлення ризиків юридичної діяльності

За той короткий час, що я знаходжуся в юридичній професії, я вже збагнув, що найголовнішою особистою якістю, якою повинен бути наділений юрист — це, звичайно ж, впевненість у власних силах. І на відміну від багатьох інших сфер життя, саме в юриспруденції іноді не завадить її найвищий ступінь прояву — самовпевненість.

Однак над самовпевненістю юриста завжди нависає той Дамоклів меч. Як на мене, проблема полягає в сприйнятті, а саме — в розумінні того, що стоїть на кону. Протягом усього навчання в університеті ми переслідуємо одну головну мету — отримати знання, заради яких ми й зарахувалися до навчального закладу. Водночас, ми не звертаємо належну увагу на наші помилки, гадаючи, що з легкістю перекриємо їх наступним, правильно вирішеним завданням. Але у реальному житті все зовсім інакше. За кожним завданням стоять проблеми реальних людей. Апогеєм — моментом, коли цей меч може зірватися та метафорично знести голову самовпевненості юриста — є перше судове засідання.

2. Фанатична пристрасть до справи як найкраща мотивація

Пристрасть до судових засідань в мене з’явилася ще з дитинства. Десь у сьомому класі я вирішив стати юристом. Тоді ж мені, наче так було заплановано, один за одним траплялися фільми та передачі про адвокатів, суди — про все, що з цим пов’язано. Сьогодні важко згадати сюжети деяких з цих фільмів, та я ніколи не забуду, як натхненно в них адвокати захищали своїх клієнтів. Мені подобалося все: як охайно вони виглядають, їх жестикуляція, як гарно вони говорять не лише словами, але й очима. То були не судові засідання, а реальні баталії, з тією лише різницею, що, як і в давні часи, генерал і тактик є й найголовнішим воїном на полі битви.

Та в тому й суть кіно — всі ці елементи мають вразити глядача. А що ж насправді? Не знаю, як у кого, та в мене все було геть інакше.

Почнемо з того, що моє перше судове засідання просто не відбулося. Пам’ятаю, як прискіпливо вже втретє повторював матеріали справи за день до судового засідання, а за двадцять хвилин до нього вже вчетверте перечитував позовну заяву та відклик. А потім до мене виходить помічник судді та з’ясовується, що відповідач і його представник на судове засідання не з’явилися, а тому воно відкладається. І це норма — нічого не поробиш.

Добре, якщо ви готові одразу ринутися до бою та доказувати свою правоту. Але ви повинні бути готові й до усіх проявів судової системи. Тим паче, що з поведінки опонента ви повинні робити відповідний висновок. Можливо, хтось гадав, що побачить у моєму досвіді судових засідань аналог голлівудських фільмів. Ні. Точніше, не завжди так, і на деяких засіданнях, які дійсно за своєю емоціональністю та розвитком подій нагадували фільм, я і сам був присутнім, хоча й як вільний слухач.

І все ж, реальний досвід судових засідань не змусив на себе довго чекати. Друге, а по факту, моє перше судове засідання, все ж відбулося.

Для мене досі є дивним, як, навіть не знаючи свого опонента в обличчя, вже в приміщенні суду, серед чималої кількості людей, які очікують свого виклику, ти вже відчуваєш, хто саме з них зайде з тобою до зали. Шосте почуття дуже допомагає, особливо тримати язика за зубами — вже з моменту перетину порогу приміщення суду.

Подальші рутинні дії з виклику сторін до зали проведення судового засідання, представлення сторін, які з’явилися, вже були знайомі мені, проте я неодноразово спостерігав за судовими засіданнями як вільний слухач. Невелике тремтіння розпочинається з розуміння, що зараз суддя буде звертатися вже безпосередньо до тебе, а не до адвоката, з яким ти раніше ходив на судові засідання стажистом. А це ж тільки момент представлення перед суддею!

Я не буду розповідати про те, як склався подальший судовий процес, бо видався він точно таким, як і десятки тисяч інших. Жодних ексцесів чи неочікуваних векторів розвитку подій. 

Як на мене, краще буде описати, як я опанував свій страх перед досі мені невідомим. І, можливо, дещо з цього допоможе і вам.

3. Клієнт — понад усе

Ви повинні дотриматися всіх формальностей, що залежать від вас, які склалися вже протягом багатьох років, а деякі — прямо встановлені законом.

Відповідно до цих усвідомлень я вдягнувся, звичайно ж, у костюм. За день до засідань разів по 30 повторив усі стандартні формулювання, що використовуються при зверненні до суду. Водночас, я усвідомлював основну мету, з якою прийшов до суду. Яку, як інколи мені здається, забувають навіть юристи вже з чималим стажем.

Як на мене, головна мета (тим паче, це повинні усвідомлювати новачки) — не вразити суд і показати, який ви молодець. Забудьте! Це не заняття в університеті. В суді це вже нікому не цікаво, бали вам виставляти ніхто не має наміру. Головна мета — це захист інтересів вашого клієнта. І ви повинні переслідувати саме її. Звичайно ж, із дотриманням усіх вимог закону, адвокатської етики та здорового глузду. Клієнт — це перш за все. Ще під час навчання в університеті я проходив практику в органах прокуратури. Одного разу прокурор мене взяв із собою на судове засідання, яке виявилося, мабуть, найцікавішим за весь час практики.

Ніколи не забуду, як красиво намагався говорити адвокат обвинуваченого та як багато він говорив. І тим паче не забуду, як суддя вимушений був його переривати, бо заради гарного виступу захисник не просто періодично відривався від предмета судового дослідження, але й чітко та прямо не відповідав на питання від судді.

Вже не говорячи про інший випадок, коли адвокат обвинуваченого, наводячи аргумент невинуватості свого підзахисного, проаналізував статтю ККУ, яка взагалі не стосувалася інкримінованого особі злочину! Ви лише вдумайтеся: це ж край непрофесіоналізму!

Саме після такого прикладу я й зрозумів, що завжди треба чітко пам’ятати найдрібніші аспекти справи. Тим паче, що вони можуть тривати не один рік. Цей досвід я досі застосовую при підготовці до будь-якого судового засідання, його ж застосував і до свого першого засідання.

І, як я вже казав раніше, напередодні перечитував разів зі 100 всі матеріали справи. Звичайно, це не завжди реально, коли справа містить декілька величезних томів. А інколи пауза між розглядом справи невелика — ви й так чудово все пам’ятаєте. Та я намагаюся слідувати цьому правилу, для мене воно залізне.

4. Вбирайте будь-який досвід, ніби губка

Інша порада, якою я хотів би поділитися (та яка випливає з першого кейсу) — ви повинні забути про свої переживання. Знову ж, на першому місці — клієнт! На час судового засідання ніщо вас не повинно переймати. Тим паче ваш страх.

Продовження читайте вже незабаром — в наступному випуску «Юридичної газети».