КИЇВ — 22 жовтня 2020 року. В Україні процедура реформування вже стала загальним трендом, а для галузі ІВ перетворилася на справжню епопею. Детально обговорити всі нюанси процедур і оновлення законодавства можна буде разом із провідними експертами, депутатами та представниками профільних відомств вже 28 жовтня на ІР UKRAINE NOW 2020. А поки ми вирішили зробити зріз головних новел реформи ІВ та врешті з’ясувати, наскільки нескінченною є фінішна пряма цього реформування. Допомогла з цим модераторка І сесії ІР UKRAINE NOW 2020, членкиня Ради Комітету АПУ з інтелектуальної власності, партнерка ПЮА «Дубинський і Ошарова», адвокатка, патентна повірена України Вікторія Сопільняк.

Спеціальний матеріал для The Page.

— Протягом останніх років реформування всього і вся в Україні стало трендом. Не обійшлася без бажання бути пореформованою і сфера інтелектуальної власності.

Ще у 2015 Стратегією сталого розвитку «Україна-2020» за вектором безпеки, орієнтованим на забезпечення гарантій безпеки держави, бізнесу та громадян, захищеності інвестицій і приватної власності була визначена реформа захисту інтелектуальної власності.

1 червня 2016 року Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні. Концепція, серед іншого, передбачала заміну трирівневої системи державного управління сферою інтелектуальної власності дворівневою. У 2019 році було презентовано проєкт Національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності, в якомв було наголошено, зокрема, на необхідності інституційного реформування сфери інтелектуальної власності.

В межах реалізації Концепції 16 червня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України №703-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» (далі — «Закон»). 14 жовтня 2020 року цей Закон набрав чинності.

Запроваджена Законом дворівнева система правової охорони інтелектуальної власності в Україні передбачає створення: 1) Національного органу інтелектуальної власності України (НОІВ) — державної організації, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях, при цьому НОІВ виконуватиме окремі публічні функції (владні повноваження) з реалізації державної політики (наприклад, видача охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності), забезпечуватиме формування та реалізуватиме державну політику у сфері інтелектуальної власності; 2) Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Отже, два рівні: НОІВ і Мінекономіки, що, подейкують, має забезпечити можливість впровадження «єдиного вікна» для державних послуг IP-сфери.

Протягом трьох місяців після опублікування Закону не вщухали дискусії щодо того, як буде створено НОІВ, що буде з «Укрпатентом» тощо. Відповідно до Концепції, а також Пояснювальної записки до проєкту Закону, НОІВ повинен був утворюватися на базі державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності».

Зрештою, 13 жовтня 2020 року з’явилося Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1267-р «Про Національний орган інтелектуальної власності», яким визначено, що державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» буде виконувати функції Національного органу інтелектуальної власності. Таке формулювання Розпорядження щонайменше викликає запитання щодо адекватності процедури «створення» НОІВ, адже на сьогодні ми маємо ДП «Укрпатент», яке виконує функції НОІВ. При цьому НОІВ не може мати на меті одержання прибутку від своєї діяльності. Отже, чи можемо ми сьогодні ставити знак рівності між НОІВ і «Укрпатентом»? Не впевнена.

Зрозуміло, що бізнесу, скоріше за все, не цікаві всі юридичні тонкощі створення НОІВ, проте точно не байдуже, як НОІВ працюватиме і, звичайно ж, рано чи пізно постане питання: для чого все це було?

Основні стейкхолдери хочуть мати ефективний державний IP-сервіс, який відповідає реальним потребам бізнесу, національне патентне відомство, що нормально функціонує, а не потопає в бюрократичних процесах, і ефективно, якісно та прозоро виконує свої функції.

При цьому зрозуміло, що інституційна реформа державної системи охорони інтелектуальної власності не може бути відірваною від реформи спеціального законодавства у цій сфері та судової реформи, в межах якої передбачено створення спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності.

Сьогодні все ще залишається актуальною потреба у вдалому завершенні розпочатих багатообіцяючих реформ. Тоді й будуть в Україні відповідний бізнес-клімат, інвестиції, а також багато чого іншого…