КИЇВ — 19 червня 2020 року. Криза на ринку електроенергії триває. Наразі представники енергетичної спільноти та уряд знову мають повертатись до обговорення питання реформування галузі. Поточну ситуацію проаналізував та розповів про належні подальші кроки член Ради Комітету АПУ з питань енергетики, нафти та газу Олег Паракуда, партнер ЮК «SLS Group».

— 8 травня 2020 року, Міністерство енергетики та захисту довкілля України повідомило, що за результатами відео-конференції, проведеної з представниками Світового банку, від останнього було отримано рекомендації для українського уряду щодо необхідності відтермінувати введення в експлуатацію нових електростанцій, що працюють на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ). Окрім цього останнім часом з вуст представників Уряду активно поширювалась позиція щодо необхідності перегляду ставок «зеленого» тарифу, встановленого для виробників електроенергії з відновлювальних джерел, таких як сонячна та вітрова енергія.

Позиція держави є зрозумілою — в умовах кризи дотування виробників «зеленої» енергії не є найпріоритетнішим напрямом, а тому необхідно скорочувати витрати. З іншого боку позиція інвесторів — умови договорів та зобов’язання за ними необхідно виконувати. Таким чином між державою та «зеленими» виник ряд суперечностей, які мали бути невідкладно вирішеними для забезпечення енергетичної та фінансової безпеки країни. І вирішені вони мають в юридично вірний спосіб — для недопущення в майбутньому спорів у міжнародних арбітражах.

Як все починалося?

Розмови про запровадження «зеленого» тарифу в Україні почались з початку 2000-х, як механізму стимулювання для інвесторів, що вкладають кошти в непопулярну та малоефективну на той час екологічну енергію, отриману з відновлювальних джерел (сонце, вітер, вода, біопаливо і тд.). Реальне ж відображення у вітчизняному законодавстві «зелений» тариф отримав у 2008 році з прийняттям відповідного Закону. З того часу держава зобовязувалась викуповувати всю електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел енергії за спеціальним підвищеним тарифом.

Спершу витрати з державного бюджету на виплату зеленого тарифу були мізерними і не справляли значного впливу на державні фінанси. Однак йшов час, розвивались технології — вартість обладнання для облаштування «зелених» електростанцій падала, їх ефективність зростала — а разом з нею зростали і видатки держави на підтримку виробників такої електроенергії.

В результаті у 2019 році всім стало зрозуміло, що далі так продовжуватись не може — необхідно змінювати підходи до стимулювання екологічного виробництва енергії. Паралельно в цей час Україна на виконання зобов’язань, взятих перед Європейським Союзом щодо запровадження Третього енергетичного пакету, реформувала власну енергетичну систему.  Як результат прийняли ряд поправок до законодавства, які мали оздоровити ринок: повністю змінено підходи до управління системою розподілу та передачі, а для стимулювання екологічної енергетики — на заміну «зеленим» тарифам запроваджувались конкурентні аукціони.

На жаль, дива не трапилось — вирішити всі проблеми не вдалося і сьогодні представники енергетичної спільноти та уряд знову мають повертатись до обговорення питання реформування галузі.

Що трапилось?

Головною проблемою яка сьогодні турбує всіх є тарифи. В нашому випадку це тарифи на купівлю електричної енергії виробленої з відновлювальних джерел енергії. Сьогодні Україна має доволі високі ставки за «зеленими» тарифами, що робить її вкрай привабливим полем для інвестицій у даному напрямку. Кількість станцій, їх потужність та ефективність щороку зростають. Так тільки за 3 квартал 2019 року було впроваджено 956 МВт.

І хоча частка відновлювальних джерел в загальній структурі енергетичного ринку України залишається незначною, цього достатньо, щоб створити відчутне навантаження на споживачів та викликати їх невдоволення.

Саме так відбулося і цього року — Державне підприємство «Гарантований покупець» заборгувало за січень-травень 2020 року близько 14 млрд. перед виробниками електроенергії. Обидві сторони зрозуміли — це криза і для виходу з неї необхідні перемовини.

Про що домовились?

За результатами перемовин, що тривали більше місяця, меморандум все ж було підписано. Виробники пішли на принципову поступку — тарифи буде зменшено без продовження строку дії договорів, тобто державна підтримка відновлювальної енергетики через «зелений» тариф завершиться в кінці 2029 року.  Існуючі тарифи було знижено різною мірою для різних видів виробників для:

— СЕС потужністю до 1 МВт, введених в експлуатацію з 01.07.2015 до 01.01.2020 — зниження ЗТ на 10% без продовження строку РРА;

— СЕС потужністю від 1 МВт, введених в експлуатацію з 01.07.2015 до 01.01.2020 — зниження ЗТ на 15% без продовження строку РРА;

— ВЕС, введених в експлуатацію з 01.07.2015 до 01.01.2020 — зниження ЗТ на 7,5% без продовження строку РРА;

— ВЕС і СЕС, введених в експлуатацію з 01.01.2020 — зниження ЗТ на 2,5% без продовження строку РРА.

Крім того, для всіх об’єктів виробництва енергії з відновлювальних джерел, введених в експлуатацію до 01.07.2015 встановлюється граничний (максимальний) «зелений» тариф на рівні тарифу, встановленого для СЕС потужністю понад 10 МВт (що введені в експлуатацію до 31 березня 2013 р. включно) зменшений на 15 %  — 21,97 євроцентів за кВт*год. У випадку, якщо «зелені» тарифи для об’єктів електроенергетики з урахуванням вищезазначених умов реструктуризації перевищують граничний «зелений тариф», ставка для таких об’єктів знижується до рівня граничного тарифу.

На додаток до всього, для виробників посилилась фінансова відповідальність за небаланси — похибки прогнозування виробництва електроенергії. Починаючи з 2021 року, ставка встановлюється у розмірі 50%, а з 2022 року — 100%. Допустимими відхиленнями, тобто такими, що не тягнутись за собою обов’язку відшкодування, відповідно до тексту меморандуму, погоджено 5% відхилення для СЕС та 10% для ВЕС на період до 2030 року.

Ще одним обмеженням стала умова про встановлення строків для введення в експлуатацію нових об’єктів за «зеленим» тарифом. Останнім днем для введення в експлуатацію електростанцій потужністю понад 1 МВт, що бажають працювати саме за «зеленим» тарифом визначено 31 липня 2020 року. Після цього для отримання державної підтримки виробникам «зеленої» енергії доведеться приймати участь в аукціонах, де на конкурентних засадах потрібно буде запропонувати найнижчу ціну. 

Цікаво, що правило про необхідність виходу на аукціон стосується лише сонячних електростанцій, для вітрових, в цій частині, все залишиться без змін, поки що.

Влада, зі свого боку, у відповідь на поступки виробників, зобов’язалась погасити всю існуючу заборгованість ДП «Гарантований покупець», що за орієнтовними оцінками складає близько 14 млрд. грн. Відповідно до узгодженого графіку погашення 40% від цієї суми має бути сплачено до кінця 4 кварталу 2020 року, решту — 60% планується розбити на рівні частини по 15% і сплачувати їх щоквартально протягом 2021 року.

Принциповими є пункти про зобов’язання органів держави не повертатись до питання «зміни правил гри» знову, тобто в подальшому не варто очікувати повторного перегляду умов підтримки виробників електроенергії за «зеленим» тарифом. Також мають бути запроваджені квоти, що будуть застосовуватись з 1 серпня 2020 року при проведенні аукціонів.

Щодо законодавчого закріплення існуючих домовленостей, то представники влади гарантували, що це має відбутись до 1 серпня 2020 року. Разом з тим, за дотримання усіх встановлених процедур та строків для розгляду та погодження проектів нормативно-правових документів, встановлений строк ледь більший за два місяці видається малоймовірним, щоб в нього вкластися. 

Окрім того, держава пообіцяла виробникам, що через місяць після внесення усіх необхідних змін до законодавства, розрахунки з виробниками за електроенергію будуть відбуватись повністю та своєчасно, без виникнення подальших заборгованостей.

Обіцянки — цяцянки?

Цікаво, що в переговорний процес між виробниками та державою з боку останніх було задіяно три асоціації виробників електроенергії, що об’єднують переважну більшість представників бізнесу у даній сфері, а підписало меморандум лише дві. Підписантами стали Українська вітроенергетична асоціація та Європейсько-українське енергетичне агентство, відмовилась від запропонованих умов — Українська асоціація відновлюваної енергетики. Причиною для відмови УАВЕ в підписанні меморандуму ймовірніше за все стали строки припинення підтримки виробників сонячної електроенергії, що діє на сьогодні. Вони неодноразово висловлювали позицію, що серпень 2020 року — зарано для початку аукціонів.

Разом з тим, незважаючи на те, що одна сторона не підписала меморандум, нічого не заважає парламенту внести зміни до чинного законодавства та закріпити «новий порядок» на законодавчому рівні, зобов’язавши всіх його дотримуватись.

В той же час, ніщо не забороняє представникам бізнесу відмовитись від виконання домовленостей та массово звернутись до міжнародних судів з позовами до держави, щодо стягнення заборгованості та невиконання власних зобов’язань. Враховуючи те що переважна більшість виробників має іноземні інвестиції, оптимальним механізмом захисту своїх прав для виробників є посилання на двосторонні угоди щодо захисту інвестицій та Договір до Енергетичної Хартії. У такому випадку типовим місцем розгляду спору є Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (ICSID) або, як альтернатива — Міжнародна торгова палата в Парижі (ICC).

На сьогодні, досвід України в спорах з інвесторами з сектору відновлюваної енергетики в міжнародних судах не можна назвати значним. Однак як показує досвід країн ЄС шансів у «держави» при аналогічних ситуація — небагато. У свій час, найбільше від ретроспективного зниження «зелених» тарифів постраждала Іспанія — близько 50 інвестиційних позовів, більшість з яких все ще перебуває в процесі розгляду. Щодо вже вирішених — 80% з них на користь інвесторів і лише одиничні — на користь Іспанії. Так трапилось, тому що країни вирішили проігнорувати базові принципи Директиви ЄС «Про сприяння використання енергії з відновлювальних джерел» (Директива ЄС 2018/2001) у якій зазначено, що політика, що підтримує ВДЕ, повинна бути передбачуваною й стабільною та уникати частих або зворотних змін.

Практика розгляду спорів  інвесторів з іншими країнами є більш позитивною і кейси в яких арбітраж став на сторону держави чи інвесторів розподіляються приблизно порівну. Саме тому говорячи про Україну не можна стверджувати, що в фіналі правда залишиться на тій чи іншій стороні, адже з одного боку основоположним принципом права є pacta sunt servanda (с латинского «договоры должны соблюдаться»), а з іншого дотримання умов договорів залежить від незмінності обставин в яких вони були укладені.

Головне  не забувати, що меморандум — це «декларативний» документ, який ні до чого не зобов’язує. Меморандум це свого роду road map, що закріплює домовленості і не дозволяє сторонам забути, про що вони домовились на початку та грати у відмови.

Кожна зі сторін залишила собі по карті в рукаві, щоб у випадку невиконання домовленостей іншою стороною мати аргументи на свою користь, адже як каже народна мудрість «Обіцянки — цяцянки».