«Відкат до поліцейської держави»: Тарас Безпалий про законопроєкт №3303

КИЇВ — 30 квітня 2020 року. На початку квітня у ВРУ був зареєстрований законопроєкт «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо спрощення та удосконалення діючих норм Закону з метою уникнення покарання винними особами та розвантаження судових органів» (реєстр. № 3303) (далі – законопроєкт).

Вже 27 квітня Комітет Асоціації правників України з кримінального та кримінально-процесуального права направив відкрите звернення членам Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності з вимогою відхилити його. Правники зазначили, що документом фактично нівелюються принципи верховенства права та суттєво обмежуються права людини. Ми вирішили дізнатися більше про ці порушення та поспілкувалися з Тарасом Безпалим, заступником Голови Комітету АПУ з кримінального та кримінально-процесуального права, асоційованим партнером Legal Alliance Company. 

«І, власне, назва цікава: Проєкт Закону…з метою уникнення покарання винними особами..»

— Зараз групою депутатів внесений законопроєкт під номером 3303. Спочатку декларувалося, що необхідний він для розвантаження судової системи та максимального спрощення її роботи. Мовляв, щоби легше було працювати прокурорам, суддям і не було шаленого завантаження. Та законотворці явно перестаралися. Фактично, у разі прийняття законопроєкту, будуть зменшені права як осіб-учасників кримінального процесу, так і підозрюваних.

Тепер до конкретики — розглянемо творіння детальніше.

Перша глава. Законотворці хочуть дозволити публікацію повістки на сайтах органів влади та загальнодержавних ЗМІ. Що мається на увазі - зараз є обов'язок принести повістку та вручити її. Тепер виходить, що можна просто опублікувати її на сайті, і все - людина належним чином проінформована. У мене виникає питання! Я ж не заходжу щодня на сайти МВС, прокуратури і так далі. Відповідно, не буду дивитися - викликають мене чи ні. Та законопроєкт переконує, що такого «повідомлення» цілком достатньо для виклику людини.

Те ж стосується наступного цікавого моменту про отримання інформації від операторів зв'язку. У нас до 2012 року неодноразово в процесі кримінальних справ відбувався «злив». Регулярно спливала інформація про те, що хтось з оперів, слідчих тощо починав отримувати інформацію про місцеперебування певних осіб, які їх цікавили. Через смс-листування, дзвінки тощо. При цьому, абсолютно неважливим було – причетна взагалі особа до кримінальної справи чи ні. Отримували цю інформацію з метою подальшого її продажу. У 2012 році прийняли новий КПК і сказали «Ні, друзі, такі процедури проводьте, будь ласка, через слідчого суддю». Той, у свою чергу, визначає - дати право на отримання такої інформації або відмовити. Законопроєктом №3303 ж пропонується отримувати її просто на підставі Постанови слідчого або прокурора.

Ми, грубо кажучи, відкачуємося назад – до поліцейської держави та КПК 1960-го року. Знову повертаємося до тих зловживань, які були прибрані. Тобто! Це не розвантаження судів, а, фактично, чудовий спосіб стеження за людьми та продажу інформації про них.

Мене цей момент шалено обурює. Ба більше, якщо зараз за таким дозволом може звернутися як адвокат підозрюваного, так і слідчий, прокурор, то тепер, виходить, робити це будуть тільки останніх двоє. Я ж, як адвокат, отримати інформацію не можу. Чудова ситуація нерівності прав.

Наступний прекрасний момент! «Приватне зобов'язання або поруку слідчий має право обирати сам, без суду». Це просто нонсенс з однієї причини - в старому КПК дійсно було прописано, що підписку про невиїзд фактично видавав слідчий. У новому - прибрали, тим самим наголосивши, що слідчий, під час обрання запобіжного заходу зобов'язаний перевірити наявність двох речей: 1. Обґрунтованої підозри та 2. Ризиків. Тепер хочуть зробити інакше - він самостійно пише підозру, погоджує та обирає запобіжний захід. Етап перевірки - чи є підозрюваним людина і чи достатньо для цього доказів - опускається.

Далі - цікавіше. Наразі при обранні запобіжного заходу дають право на внесення застави. Коли я приходжу до банку вносити його за клієнта, то, при цьому, проходжу так званий фінмоніторинг. Тобто, маю показати звідки в мене ця сума та грошей надати відповідні документи. Далі приймається рішення - пропустити цю банківську проводку чи ні. Все просто і прозоро. Що ж пропонує законопроєкт? Зобов'язання надавати такі докази стороні обвинувачення. У разі ж, якщо я вніс заставу та не зробив цього - та має право забрати гроші до державної казни. Знову питання: на якій підставі будуть вилучатися особисті гроші (клієнта або мої) без рішення суду?

Наступне. Тепер, якщо слідчий при прийнятті заяви про злочин побачить, що в ньому немає складу (на його глибоке переконання), то він має право не вносити його в ЄРДР, тобто не відкривати кримінальну справу. Знову повертаємося до Кодексу 1960-го року. Тоді була така собі штука під назвою «10-денна перевірка». Протягом 10 днів перевірялася наявність складу злочину або її відсутність та приймалося рішення - відкривати справу чи ні. Коли стала очевидною масова кількість відмов (справи фактично не розглядалися), то змінами 2012 року сказали «Будьте ласкаві, якщо є справа - розслідуйте. Немає складу - закривайте».

Далі. Зараз, протягом 24 годин особі повинні або вручити повідомлення про підозру, або відпустити її. Ніби логічно - людину затримали, та запитує «А чого мене затримали?». Йому відповідають «Тому що ти скоїв злочин». «А який? Обґрунтуйте або відпустіть мене». Протягом доби їй ці обґрунтування надають і та може формувати механізм захисту. Зараз законопроєкт пропонує для цього 48 годин. Це в чистому вигляді - порушення прав підозрюваного.

Чому допустили такі порушення?

Я думаю, що цей законопроєкт лобіюється Міністерством внутрішніх справ - інакше назвати я це не можу. Тому що це повністю розв'язує їм руки.

Новини комітету

У вас є цікава ідея заходу?