КИЇВ - 20 вересня 2021 року. Наразі чинним законодавством України передбачено, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини (положення ст. 110 Сімейного кодексу України, далі — СК України).

Але положення тієї самої ст. 110 СК України мають винятки, що встановлюють випадки, коли такий позов все ж може бути подано, а саме: 1) один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя; 2) якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Проте на етапі подання заяви той із подружжя, який є позивачем, неминуче стикається з проблемою доказування таких виключних випадків. Водночас виникає питання: чи взагалі потрібне законодавче обмеження права особи на подання такого позову? І це питання цілком логічне, адже подаючи позов про розірвання шлюбу, найімовірніше, особи вже не можуть у подальшому проживати однією сім’єю, вести спільний побут і вказані обставини існують на момент вагітності та продовжать існувати після пологів. Натомість під час обґрунтування необхідності розлучення особа, яка подала позов, і так буде доводити наявність обставин щодо неможливості проживати в подальшому однією сім’єю.

Пропонуємо детальніше розібратися з причинами введення такого законодавчого обмеження, винятками, проаналізувати можливість і необхідність подальшого його існування.

Слід зауважити, що вказане положення СК України запозичене ще з Кодексу про шлюб та сім’ю України від 20.06.1969 р. (який втратив чинність 27.07.2010 р.), хоча із деякими доповненнями. Так, у ч. 2 ст. 38 Кодексу про шлюб та сім’ю України зазначено: «...Чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини…». Метою цього положення було забезпечення захисту дружини у момент вагітності (як найбільш вразливий для неї період) від того, щоб вона не залишалася без підтримки чоловіка-батька. 

Порівнявши тексти двох нормативно-правових актів, можна зробити висновок, що положеннями чинного СК України значно розширено заборону на подання позову про розірвання шлюбу під час вагітності дружини та розповсюджено її і на жінок. Таке розширення заборони, ймовірно, зумовлено політикою гендерної рівності членів подружжя та бажанням законодавця зрівняти в правах членів подружжя. Водночас мета законодавця при перенесенні вказаного законодавчого положення (хоча із певними корективами) до нового законодавчого акту залишається незмінною — захистити права та забезпечити спокій жінки у період, коли вона є найбільш емоційно вразливою.

Втім під час формулювання тексту вказаного законодавчого положення було встановлено два винятки із загальної заборони. Перший стосується вчинення одним із подружжя щодо іншого «...протиправної поведінки, яка містить ознаки кримінального правопорушення…». В цьому випадку мова йде про інциденти домашнього насильства у будь-яких його проявах. Однак під час подання позову, керуючись вказаною обставиною, особі необхідно довести її належними та допустимими доказами. З огляду на судову практику з цього питання очевидно, що суди приймають у якості доказу витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань. Проте не можна погодитись із такою позицією, адже витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань буде доказом того, що особа — член подружжя вважає, що відносно неї було вчинено кримінальне правопорушення та за вказаним фактом подано заяву до правоохоронних органів. А правоохоронні органи почали кримінальне провадження з метою перевірки відомостей, викладених у заяві. Отже, належним і допустимим доказом, що використовується на підтвердження факту “...протиправної поведінки, яка містить ознаки кримінального правопорушення…”, може бути текст повідомлення про підозру, адже тільки у випадку повідомлення про підозру орган досудового розслідування констатує наявність у діях особи ознак кримінального правопорушення.

З другим винятком більш-менш все зрозуміло і додаткових роз’яснень не потрібно, адже у судовому засіданні необхідно допитати таку особу та отримати відповідні пояснення про визнання факту батьківства зачатої дитини. 

Однак слід повернутися до головного питання: а чи взагалі потрібно існування вказаної законодавчої заборони у положеннях чинного СК України?

З огляду на ситуацію, яка склалася, слід наголосити, що положення ст. 110 СК України наразі застаріли та не відповідають сучасним запитам суспільства. Такий висновок, зокрема, зумовлений тим, що існування законодавчого обмеження подання позову про розірвання шлюбу під час вагітності дружини не може налагодити сімейні відносини між дружиною та чоловіком, не може змусити їх вести спільний побут та підтримувати нормальні стосунки між собою. Таке законодавче обмеження не може утримати чоловіка та дружину від фактичного припинення шлюбу, хоча де-юре шлюб продовжить існувати на папері. Отже, положення ст. 110 СК України не відповідає реальним запитам сьогодення та є залишком радянської законотворчості, коли сім’я була «осередком суспільства», і всіма засобами потрібно було утримати шлюб, навіть після фактичного розірвання шлюбних відносин.

Яна Сайченко, членкиня Відділення АПУ в Харківській області, партнерка, керівниця практики судових спорів в Адвокатському об’єднанні «Донець і партнери».

Приєднатися до заходів Асоціації правників України можна за посиланням.

Запити на акредитацію для ЗМІ, експертні коментарі та інтерв’ю членів Асоціації надсилайте на адресу: pr@uba.ua, координаторка з PR та міжнародного співробітництва Юлія Матвєєва.

Вступити до АПУ. Telegram-канал. YouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.