5 проблем, з якими стикнулася СРО арбітражних керуючих

КИЇВ — 12 лютого 2021 року. 20 листопада 2019 року на Установчому з’їзді створено Національну Асоціацію арбітражних керуючих України (НААКУ) — єдину передбачену Кодексом України з процедур банкрутства саморегулівну організацію арбітражних керуючих. 2020 можна впевнено назвати роком її становлення, створення структури, формулювання та конкретизації філософії й основних завдань інституції. Більше про головні виклики та досягнення розповів Євген Іваненко, Голова Ради арбітражних керуючих Харківської області, член Ради Відділення АПУ в Харківській області, керуючий партнер АО «Іваненко та партнери».

— Перший рік роботи видався насиченим і складним. Водночас він був сповнений ентузіазму та творчості.

Я б не говорив саме про п’ять проблем, а формулював би як п’ять основних викликів, які постали перед СРО, а точніше — над якими працювали арбітражні керуючі Харківського регіону та Рада арбітражних керуючих Харківської області.

Перше, з чим довелося працювати — це налагодження комунікації. Мова йде як про комунікацію всередині спільноти, так і зовнішню комунікацію.

Попри те, що раніше в Україні існували саморегулівні організації арбітражних керуючих на рівні об’єднань громадян, до моменту створення НААКУ арбітражні керуючі не ідентифікували себе частиною однієї великої Національної інституції. Ми всі були розрізнені, спілкувалися між собою ні рівні особистих знайомств та подекуди в межах добровільних об’єднань.

Налагодження комунікації між членами спільноти, створення загальноукраїнських та регіональних чатів — це і був перший виклик. Зробити цю комунікацію цікавою та конструктивною, щоб арбітражні керуючі самі мали бажання брати в ній участь та виносити з неї нові знання, ідеї, обмін досвідом.

Іншою складовою комунікації було заявити про новостворену СРО іншим професійним організаціям та органам влади, налагодити плідну співпрацю та обмін інформацією. Мова йде про підписання меморандумів з адвокатською спільнотою, з Асоціацією правників України тощо.

Також налагоджувалася комунікація між самою НААКУ та її регіональними органами, вибудовувалася модель, коли регіонів дослухаються, враховують їх погляди.

Другим важливим викликом для нашої спільноти стало впровадження механізму захисту прав арбітражних керуючих через інститут найбільш досвідчених та висококваліфікованих арбітражних керуючих, які залучаються під час перевірки арбітражних керуючих органами юстиції. Не було складним визначити цих арбітражних керуючих та включити рішенням регіональної ради їх до відповідного переліку.

Однак насправді серйозним питанням було запровадити дієвий механізм взаємодії між органом юстиції, який здійснює контроль, радою арбітражних керуючих, яка делегує для участі в перевірці найбільш досвідчених та висококваліфікованих арбітражних керуючих, цими арбітражними керуючими та арбітражним керуючим, діяльність якого перевіряється. Необхідно було моделювати ситуацію, структурувати ці взаємовідносини так, щоб унеможливити будь-які зловживання чи варіанти перешкоджання роботі комісії з перевірки та водночас не зробити цей інститут номінальним та недієвим. Необхідно було знайти баланс між самим арбітражним керуючим та делегованим для його перевірки арбітражним керуючим з числа найбільш досвідчених та висококваліфікованих. Основне завдання, з яким ми працювали — це зробити перевірку більш професійною, надати допомогу арбітражному керуючому, уникнути помилок як з боку самого арбітражного керуючого, так і з боку комісії, при цьому не створюючи умов блокування законно призначеної перевірки чи спотворення її результатів. Не можу в позитивному значенні цього слова не відмітити й готовність органів юстиції до конструктиву та співпраці, попри те, що не завжди погляди можуть співпадати. 

Третім викликомбуло створення власного інституту контролю за дотриманням арбітражними керуючими кодексу професійної етики та рішень НААКУ, створення якого передбачено самим Кодексом з процедур банкрутства. І хоча прийняття відповідних рішень входило до компетенції саме Ради арбітражних керуючих України, регіони відігравали чималу роль в цьому, оскільки саме з регіонів починалося обговорення, пропонувалися моделі контролю тощо.

Зосереджуся на тому, що НААКУ не має перетворюватися на черговий контролюючий орган для арбітражного керуючого, отже, беручи участь у розробці порядку контролю за дотриманням арбітражними керуючими кодексу професійної етики та рішень НААКУ, основна увага була зосереджена на недопущенні зловживань чи перетворенні інституту контролю в інститут тиску на арбітражного керуючого в будь-чиїх руках.

Четвертий виклик, з яким ми ще досі не впоралися, це бюджет НААКУ, порядок його формування, розміри внесків та інші фінансові питання. Сьогодні Асоціація працює завдяки ентузіазму окремих людей, внески не затверджені. Були численні обговорення проєктів бюджету, розміру внесків. На жаль, як виявилося, значна частина спільноти взагалі не готова сплачувати внески. Проведені консультації показали, що частина арбітражних керуючих на цей час ще не бачить практичної користі від НААКУ, а тому не розуміє, навіщо потрібні внески. Однак є і позитивні моменти, коли рівень скепсису повільно, але системно знижується, арбітражні керуючі починають відчувати практичну користь від Асоціації. На мій особистий погляд, не можна різко змінити один стан спільноти — стан розрізненості, на інший — стан усвідомлення себе частиною великої професійної сім’ї. Це тривалий процес, процес системної роботи, відпрацювання кредиту довіри, безкорисної віддачі для спільноти. Але я абсолютно впевнений, що вектор спрямований саме на другий стан, і поступово погляди наших колег будуть змінюватися.

П’ятий виклик — це робота не з арбітражними керуючими. Це робота з громадянами, бізнесом, представниками інших професійних груп. Соціальні опитування показують, що загалом до арбітражного керуючого сформувалася недовіра в суспільстві. Арбітражного керуючого сприймають з острахом, вважають його грабіжником, шахраєм та будь-ким іншим, і аж ніяк не професійним антикризовим менеджером.

Звідси й одна із проблем, чому не запрацював ринок банкрутства тих же фізичних осіб. Окрім того, що громадяни негативно сприймають арбітражного керуючого, багато з них не знають про дієвий інструментарій банкрутства, для багатьох це дорого; багато громадян просто не готові вирішувати фінансові проблеми, коли діють мораторії, не нараховуються штрафні санкції на суму боргу, тобто до того моменту, коли, як кажуть, «припече».

Необхідно змінювати ставлення суспільства до арбітражних керуючих, проводити роз’яснювальну роботу, щоб люди не боялися самого процесу банкрутства, розказувати їм про механізми, ризики, нести в суспільство знання. З цією метою ми постійно беремо участь у самих різноманітних заходах, орієнтованих не тільки на професійну частину спільноти та юристів, долучаємося до роботи над вдосконаленням законодавства. До речі, у 2021 році плануємо створення центру, куди зможуть за консультаціями звертатися громадяни з питань, які так чи інакше стосуються неплатоспроможності.

Я можу назвати шостий, сьомий, …десятий чи двадцятий виклик

Однак сьогодні ми сконцентровані на ключовому — створити міцну саморегульовану професійну спільноту та змінити в бік покращення ставлення суспільства до питання неплатоспроможності та професії арбітражного керуючого.

Committee News

15 October 2019
24 February 2020

Do you have an interesting idea for an event?