ХАРКІВ — 03 грудня 2020 року. Автор четвертої серії наших підсумків переконаний: рік настільки щедрий на неочікувані події, що говорити про висновки за місяць до його завершення може виявитися ризикованою справою. Мовляв, невідомо, на які ще «подарунки» варто чекати на фіналі року. Та Дмитро Остапенко, член Ревізійної комісії АПУ, радник АО «Кролевецький і партнери», зважився ризикнути. До вашої уваги — головні події 2020 в галузі кримінального та кримінально-процесуального права.

— Поговорити сьогодні насправді вже є про що. Приголомшливі рішення Конституційного Суду, запуск інституту кримінальних проступків, старт переслідування «злодіїв у законі».

Конституційний бліцкриг

Безумовний головний ньюзмейкер року — Конституційний Суд України. Якщо в минулому кримінально-правовий напрям не займав багато пунктів у його порядку денному, то в 2020 цей дефіцит уваги був повністю компенсований. Вочевидь, торішня декриміналізація незаконного збагачення прийшлася володарям малинових мантій до смаку, тож вони вирішили не зупинятися й продовжили рух у цьому напрямі.

Першою під «конституційний ніж» пішла стаття 375 КК, що передбачала відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення. Така позиція була аргументована тим, що вказана стаття суперечить принципу юридичної визначеності як одному з елементів принципу верховенства права, а тому не відповідає Основному Закону (див. рішення № 7-р/2020 від 11.06.2020).

Варто зазначити, що внесення відомостей до ЄРДР за цією статтею було улюбленим механізмом тиску правоохоронців на непідконтрольних суддів, хоча справжніми обвинувальними вироками закінчувалися лише одиниці із сотень розпочатих справ. Тож, на думку прибічників такої декриміналізації, КСУ своїм рішенням видалив з Кримінального кодексу норму, що була мертвою від самого початку та ставила під загрозу суддівську незалежність.

З іншого боку, як зазначають критики, відсутність законодавчих можливостей притягнення суддів до юридичної відповідальності за постановлення очевидно незаконних рішень лише підсилює корупційні ризики та створює атмосферу повної безкарності серед тих, кому держава довірила відправлення правосуддя.

Хай там як, але в означеному питанні КСУ вирішив дати законодавцям час на виправлення недоліків наявної конструкції, відтермінувавши на шість місяців втрату чинності статтею 375 КК. Утім члени Парламенту, схоже, не бажають скористатися наданою можливістю, оскільки піврічний строк спливає за пару тижнів, а нової редакції статті досі прийнято не було.

Як виявилося згодом, найпотужніший удар від конституціоналістів був лише попереду. Своїм сумнозвісним рішенням від 27.10.2020 під символічним номером 13-р/2020 КСУ, серед іншого, повністю зніс статтю 366-1 КК, якою передбачалася відповідальність чиновників за недостовірне декларування. Аргументація суддів цього разу базувалася, здебільшого, на твердженні про те, що умисне неподання декларації або повідомлення в ній неправдивих відомостей не становить значної суспільної небезпеки, а отже, встановлення кримінального покарання за ці діяння є надмірним заходом відповідальності.

Не вдаючись до оцінок згаданого рішення, щодо якого чотирма суддями КСУ були складені розбіжні думки, варто зазначити, що воно практично одразу почало створювати реальні наслідки в правозастосовній практиці. Тим більше, що на відміну від попереднього рішення, цього разу Суд не встановив жодної відстрочки в питанні втрати статтею 366-1 КК своєї чинності.

Відтак 2020 рік завершується під акомпанемент гучних новин про закриття судами кримінальних проваджень щодо топ-посадовців, яких багато хто (і не без підстав) вважає корупціонерами, а НАЗК й НАБУ шукають себе у новій реальності, де значна частина їх антикорупційних повноважень пішла під скорочення.

Аби додати трохи позитиву новинам про Конституційний Суд, слід згадати його рішення № 4-р(ІІ)/2020 від 17.06.2020, яким він дав «зелене світло» апеляційному перегляду ухвал слідчих суддів про відмову в задоволенні скарг на невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР. Розширення процесуальних можливостей сторони захисту — це завжди свято, чи не так?

Кримінальні проступки — довгоочікуваний старт

З 1 липня 2020 року врешті-решт набрали чинності зміни законодавства, що вводять поняття «кримінального проступку» та передбачають проведення їх розслідування в межах спеціальної процедури. І хоча між прийняттям цих змін та втіленням їх у життя пройшло цілих півтора року, як завжди, не обійшлося без курйозів.

Так, парламентарі забажали посилити відповідальність несумлінних водіїв за нетверезе водіння, визнавши його кримінальним проступком за статтею 286-1 КК та змінивши текст класичної статті 130 КУпАП до невпізнаваності, аби вона стосувалася лише судноводіїв морських та річкових суден.

Такий стан речей встиг проіснувати лише один день, оскільки вже 2 липня Парламент прийняв Закон про виключення з КК норми щодо кримінального проступку за нетверезе водіння та повернення старої редакції статті 130 КУпАП. І хоча вже 3 липня Закон підписав Президент, у розділі «Законодавство» сайту Верховної Ради ви досі можете побачити редакції обидвох кодексів у незмінному вигляді, оскільки триває суперечка щодо дати набрання Законом чинності. Мабуть, очима наших законодавців «правова визначеність» виглядає саме так.

Із введенням інституту кримінальних проступків змінилася класифікація видів кримінальних правопорушень залежно від ступеня їх тяжкості, введено нову процесуальну фігуру на стороні обвинувачення — дізнавача, запроваджено особливий порядок розслідування проступків, а також остаточно відправлено термін «злочин» на полиці музею радянської термінології.

Мафія засинає, прокидається місто

Ще однією цікавинкою, якою для нас запам’ятається цей рік, є перейняття досвіду дружньої Грузії по боротьбі з організованою злочинністю та її мафіозними королями. Понятійний апарат Кримінального кодексу України був доповнений жаргонними термінами «злодій у законі» та «сходка», що одразу додало цьому законодавчому акту справжнього злодійського присмаку з елементами бандитської художньої стилістики.

Відтепер кримінально караними є такі діяння, як встановлення або поширення в суспільстві злочинного впливу, звернення за його застосуванням, а також організація, проведення та участь у злочинному зібранні. Тож прохання про допомогу «хрещеного батька» із її подальшим наданням, як в однойменному романі Маріо Пьюзо, може обернутися тривалим ув’язненням не лише для лідера злочинного світу, але і для самого прохача.

Щоправда, із запровадженням цього року Міністерством юстиції послуги з користування поліпшеними «платними камерами» у слідчих ізоляторах життя для професійних представників злочинного світу почало потроху ставати кращим. Звісно, за умови наявності в них вільних коштів.

Зміни через COVID-19

Поширення Україною тривожної хвороби, чия назва назавжди асоціюватиметься в людських спогадах із 2020-м роком, на диво практично не вплинула на вітчизняну кримінально-правову галузь, а в деяких напрямах навіть перетворилася на додатковий стимул для наших правоохоронців.

Процедури проведення слідчих дій та судових розглядів майже не зазнали жодних змін у зв’язку із запровадженими в державі карантинними обмеженнями, а ширше застосування засобів відеоконференцзв’язку для проведення судових засідань все одно вимагало від учасників відвідування відповідних судових установ.

Одним з позитивних рішень законодавця впродовж цього періоду стало надання можливості обвинуваченому, якому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, самостійно обирати, яким складом суду проводити розгляд його справи: одноосібно чи колегіально в складі трьох суддів. Нагадаю, що раніше колегіальний розгляд такої категорії справ встановлювався за замовчуванням, що дуже часто призводило до невиправдано тривалих затримок між судовими засіданнями, а в деяких судах унеможливлювало утворення відповідних колегій.

Водночас здається, що такі зміни є спробою законодавця вирішити проблему дефіциту суддів коштом звуження процесуальних можливостей людини, яка постає перед ризиком отримання тяжкого покарання у випадку доведеності обвинувачення проти неї.

Загалом, якщо спробувати спрогнозувати, як розгортатимуться події у наступному році, то 2020 порівняно з ним може виявитися не таким уже й поганим. Знекровлена кадровим голодом судова система, конституційна криза, війна старої бюрократичної машини із новими антикорупційними інституціями, простійні спроби держави обмежити права і свободи громадян під гаслами боротьби із пандемією — ось далеко не повний перелік проблем, які увійдуть невирішеними до нового 2021 року та однозначно впливатимуть на роботу юристів кримінально-правової галузі.

Тож нам точно не варто розслаблятися, бо найголовніші бої ще тільки попереду. Залишається лише сподіватися, що перемога кінець кінцем залишиться за розумом.