КИЇВ — 11 листопада 2020 року. Про причини та можливі шляхи вирішення однієї з найрезонансніших проблем як для державного, так і для приватного секторів — невиконання судових рішень розповів Олексій Соломко, член Комітету АПУ з конкурсного права, адвокат, радник Ader Haber.

— Останнім часом в Україні почало актуалізуватися питання недосконалості наявної системи примусового виконання рішень. Про це говорять на численних форумах, круглих столах, обговорюють в уряді, Верховній Раді, й навіть у Раді Європи. Інтерес до цієї теми проявляють не тільки юристи, але і представники бізнесу.

Проблема невиконання рішень в Україні стосується не тільки бізнесу, а й всього суспільства загалом. Принаймні в самому суспільстві можна знайти початок цієї проблеми.

Щодо поваги до закону, то наше суспільство дуже сильно відрізняється від суспільства в інших країнах Європи. Правовий нігілізм пронизує всі сфери нашого життя. Звідси й масові випадки негативного ставлення суспільства до самої судової системи та прийнятих нею рішень, адже не секрет що багато рішень не виконуються не тільки через слабку систему примусового виконання, але також і через несприйняття відповідачами справедливості прийнятих рішень.

Не менш значущу роль відіграє й доволі поширений в нашій країні підхід, що борги віддають тільки боягузи. Тому багато хто з боржників, усвідомлюючи справедливість вимог стягувача, все ж таки намагається до останнього грати в гру неповернення боргу. Тобто саме суспільство сприймає ігнорування результатів правосуддя як звичайну поведінку.

З іншого боку, ми маємо і досить цікавий підхід держави в забезпеченні реалізації принципу виконання судових рішень, першочерговий пріоритет в якому є дотримання прав всіх учасників виконавчого провадження, а не тільки стягувача, порушені права якого намагаються відновити. Завданням системи примусового виконання є протидія зазначеному вище суспільному спротиву реалізації правосуддя. А звідси й той недостатній інструментарій роботи виконавця — він є таким, щоб суспільство не змогло докоряти державу в надмірному тиску на своїх громадян.

Для виконання рішення суду держава не пускає в дію всі можливості свого апарату примусу та системи санкцій, а намагається створити умови, коли у боржника прокинеться свідомість і в нього з’явиться воля виконати рішення суду. Свідченням цьому є навіть сформована судова практика із захисту прав боржника від надмірно активних дій виконавців. Тому ми й маємо такі собі напівзаходи, а в результаті процес виконання у нас виходить комбінований — наполовину примусові заходи, а наполовину — воля самого боржника. В результаті успіх досягається тільки у разі поєднання цих двох випадкових станів.

Крім того, винесенню рішення суду про стягнення коштів, як правило передує невиконання сторонами договірних зобов’язань. А їх невиконання, в більшості випадків, зумовлюється відсутністю в боржника коштів і тільки в значно меншій частині випадків невиконання відбувається внаслідок наявності спору про право. Тому і реальність виконання рішення суду можна спрогнозувати задовго до його винесення (чи навіть задовго до звернення до суду).

Коли ми говоримо про бізнес і виконавче провадження, то здебільшого, розуміємо стягувачів, які прагнуть швидко та ефективно виконати рішення суду. Загалом для бізнесу не важливо хто виконує — державний чи приватний виконавець, головне, щоб був позитивний результат.

Однак нинішні реалії такі, що очікування бізнесу поки що виправдовують приватні виконавці. Звідси маємо озвучену вимогу щодо зміцнення саме цієї інституції та розширення повноважень. Особливо це стосується питань надання повноважень для приватних виконавців виконувати рішення щодо державних та комунальних підприємств, розширення оперативних можливостей виконавців.

Крім того, та частина бізнесу, яка представлена боржниками, також зацікавлена у забезпеченні ефективного виконання без суттєвих втрат для власної операційної діяльності. Найболючішим питанням у цій сфері залишається фактичне блокування всіх рахунків та майна підприємства на суму, що значно перевищує стягнення. А далі всіх лякає тривала процедура зняття арештів після фактичного виконання рішення.

Але проблема не стоїть на місці. Наразі у Верховній Раді відбувається активне проходження законопроєкту №3726, потенціал закладених норм якого дозволить не тільки вирішити наявні проблеми, а й змінити ставлення суспільства до цієї теми. Пропонується реформувати саму процедуру виконання рішення. Це стосується спрощення процесу (нині він надто формалізований), а також його технологізації та інформаційної інтеграції. Законопроєкт пропонує, в першу чергу, економічні передумови, для того, щоб не виконувати рішення суду боржникові було просто не вигідно.

Взагалі напрями розвитку системи примусового виконання формує саме суспільство, виходячи із зрозумілих потреб, а завдання державних органів — реалізовувати ці потреби.

Про це вже не перший рік намагаються донести до свідомості українських посадовців експерти Ради Європи, представники європейського бізнесу.

Оскільки на сьогодні Україна є більш інтегрованою у європейський простір, сподіваємося, що розвиток системи примусового виконання рішень в Україні відбуватиметься за допомогою та відповідно до загальноєвропейських стандартів.