ХАРКІВ — 05 листопада 2020 року. В жовтні Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що вже через 15 років держава не зможе виплачувати пенсії. В Уряді зазначили. що єдиним порятунком може стати запровадження накопичувальної системи. В свою чергу, для її запуску, Міністр соціальної політики Марина Лазебна закликала парламент ухвалити законопроєкт №2683. Експерти зазначають — старт Пенсійної реформи може закінчитися ледь не миттєвим провалом. Детальніше проаналізувати законопроєкт та розібратися в ситуації допомгли Богдан Славіч та Вікторія Лисун члени Відділення АПУ в Харківській області, юристи АО «ЮК Арес».

Спеціальний матеріал для видання The Page.

— Кожен з нас хоч раз мріяв про те, щоб отримувати гроші, не роблячи анічого. Одним зі способів такого «пасивного заробітку» є вихід особи на пенсію. Проте, як свідчить практика, пенсії не завжди вистачає не просто для достатнього життєвого рівня, а навіть для того, щоби вижити.

В першу чергу, це пов’язано з недосконалістю системи пенсійного забезпечення, ірраціональним використанням бюджетних коштів і високого рівня корупції. Та першочергово слід звернути увагу саме на недосконалість системи. На підтвердження свого тезису наведу статистичні дані, а саме — дефіцит Пенсійного Фонду за 2014-2019 роки:

Відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» джерелами формування коштів Пенсійного фонду є:

• Надходження від сплати єдиного соціального внеску (ЄСВ);
• Інвестиційний дохід від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету ПФУ в майбутніх періодах;
• Кошти держбюджету та цільових фондів, благодійні внески юридичних і фізичних осіб, добровільні внески;
• Кошти, сплачені виконавчій дирекції ПФУ за надання послуг з адміністрування Накопичувального фонду та послуг недержавним пенсійним фондам;
• суми від фінансових санкцій та пені за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та використання коштів ПФУ.

Враховуючи розмір дефіциту та можливі джерела надходження коштів до Пенсійного Фонду, можна зробити висновок, що треба або скорочувати кількість пенсіонерів та їх пенсійні виплати, або збільшувати оподаткування для населення. Нагадаю, що у жовті прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що Україна не зможе виплачувати пенсії через 15 років. Враховуючи вищенаведене та той факт, що відбувається старіння нації, а кількість працездатного населення зменшується, Україна потребує повної зміни пенсійної системи.

Український законодавець вбачає розв'язання проблеми у введені загальнообов’язкового накопичувального пенсійного забезпечення, що передбачена у законопроєкті №2683 від 27.12.2019 року. Однак, чи справді це призведе до бажаних змін? Для цього слід проаналізувати вищезазначений документ, та поглянути на практику введення накопичувального пенсійного забезпечення в інших країнах.

Аналізуючи законопроєкт №2683 від 27.12.2019 року, в першу чергу слід звернути увагу на джерела формування коштів системи накопичувального пенсійного забезпечення (ст. 3 Законопроєкту № 2683):

• Внески до системи накопичувального пенсійного забезпечення;
• Інвестиційний дохід, що утворюється в результаті розміщення та інвестування коштів системи накопичувального пенсійного забезпечення у порядку, встановленому законом;
• Суми пені, сплаченої учасником системи або платіжним представником за несвоєчасне перерахування сум внесків до системи накопичувального пенсійного забезпечення на користь учасників системи.

Отже, як ми бачимо, даний фонд буде формуватися в першу чергу з власних внесків осіб, які бажатимуть отримати пенсію. Іншими словами, бажаєш пенсійне забезпечення — потурбуйся про себе сам.

Однак враховуючи таку систему, може скластися враження, що держава перестає турбуватись про окрему групу населення та не виконувати свій обов’язок, передбачений статтею 46 Конституції України. Чи так це насправді?

Враховуючи трактування та зміст 46 статті Конституції України, при введенні системи накопичувального пенсійного забезпечення не має виникнути конфліктів та спорів, оскільки держава і досі зобов’язується гарантувати соціальний захист вигляді пенсійних виплат, однак зміниться механізм та суми виплат.

Вирішуючи питання ефективності накопичувальної системи, слід звернути увагу на досвід інших країн, які вже користуються такою системою.

Для прикладу можемо взяти США, де у кожного американця є право відкрити особистий пенсійний рахунок — IRA (Individual Retirement Account). Порядок відкриття та ведення цих рахунків також строго регулюється американським законодавством. Неоподатковувані ліміти щорічних внесків на IRA обмежені верхньою межею у 2 тис. дол. Кошти з рахунку можна зняти тільки при досягненні 59,5 років або пізніше, але у 79,5 років рахунок закривається в обов’язковому порядку. За весь час накопичення коштів на IRA не оподатковується, однак у момент їх зняття і закриття рахунку з усієї суми сплачується прибутковий податок.

Тобто в США держава тримає «під замком» твої гроші та виплатить їх лише при досягненні певного віку, однак при досягненні віку 79,5 років, такий рахунок буде автоматично закритий, а гроші які на ньому зберігались виплачені власнику рахунку.

У Швеції, де населення вважається одним із найзахищеніших,  працівник має можливість вибрати приватний пенсійний фонд чи навіть кілька фондів із 800 пенсійних фондів, де він розміщує свої накопичення з мінімальною прибутковістю у 3 % річних. Інвестиції пенсійних фондів жорстко регулюються, зокрема, діють обмеження на інвестиції в нерухомість або прямі позики. За пенсійними фондами здійснює нагляд Міністерство фінансів країни, що проводить щорічну фінансову перевірку та звітує про роботу фондів перед парламентом. Найбільшого поширення у Швеції набули добровільні професійні пенсійні системи, регульовані колективним договором між працівником і роботодавцем. Вони охоплюють близько 90 % працівників і забезпечують додаткову пенсію літнім людям.

Як бачимо, система накопичувального пенсійного забезпечення має попит серед найрозвиненіших країн світу, що свідчить про її ефективність та доцільність. Та виникає питання щодо реалізації такої системи в нашій державі, її економічних показниках та «українських реаліях». На мою думку, відповідь на це питання ми отримаємо виключно реалізувавши таку ідею на практиці. По при все це, враховуючи проблему пенсійного забезпечення, що вже існує в нашій державі, то введення системи пенсійного накопичення буде краще ніж те, що ми маємо сьогодні. Як на мене, сам законопроєкт №2683 не є досконалим і таким, що сподобається населенню, особливо тим хто має вийти на пенсію у найближчі 5-10 років, оскільки є ризик неприйняття такої системи населенням.