ХАРКІВ — 20 жовтня 2020 року. Найцікавіші судові рішення розглянув Назарій Михайлов, керуючий партнер АО «Пекаренін Михайлов», член Ради Відділення АПУ в Харківській області.

1. Стягнення заборгованості за відсутності договору поставки (906/355/19, 916/73/19, 922/1467/19).

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення такого виду договорів.

У вказаних судових спорах відповідачі заперечували факт укладання договорів поставки та посилались на їх відсутність.

Однак суд вказав, що доказом на підтвердження укладання договору можуть слугувати, зокрема, податкова накладна, видаткова накладна, що містить найменування товару, його ціну, реквізити позивача (оферта), а також підпис і печатку відповідача про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що була визначена позивачем у видатковій накладній (акцепт).

Також уточнюється, що податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Водночас, строк виконання відповідного грошового зобов’язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

2. Вимога про зобов’язання виконати умови договору та поставити товар є майновою (910/13737/19).

Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов’язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року в справі № 907/9/17, провадження №12-76гс18).

Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об’єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) — це вимога про захист права або інтересу, об’єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог — загальною сумою всіх вимог.

Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна — як рухомих речей, так і нерухомості — визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

3. Справедливість умов договору поставки та право суду на зменшення розміру відповідальності (902/417/18).

Загальні засади цивільного законодавства (справедливість, добросовісність та розумність) втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов’язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов’язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов’язання, спрямовані, передусім, на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов’язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов’язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов’язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Варто зазначити, що в цій справі висловлено окрему думку, яка заслуговує на увагу.

Підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

Зазначені проценти входять до складу основного боргу. Чинне цивільне законодавство не передбачає можливості суду зменшувати основний борг. Тому не може бути зменшено і розмір процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

З урахуванням наведених норм матеріального права можна зробити висновок, що обумовлені сторонами в пункті 5.5 договору поставки проценти річних не можуть бути зменшені за аналогією неустойки (пені) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, також не може бути відмовлено в їх стягненні тільки з тих підстав, що їх розмір або загальний розмір заборгованості є неспівмірним до суми основного боргу, оскільки їх стягнення не залежить від задоволення вимог про стягнення основного боргу, який до дня ухвалення судового рішення може бути виплачено.

При цьому необхідно керуватися тими мотивами, що сторони в договорі є рівними. У цьому випадку обидві сторони є юридичними особами з однаковим правовим статусом. Між сторонами не існує правовідносин підпорядкування чи управління.

Якщо рівні сторони при здійсненні господарської діяльності визначили проценти за статтею 625 ЦК України в договорі, то такі проценти можуть бути переглянуті лише і виключно у випадку або зловживання стороною, на користь якої вони сплачуються, своїм привілейованим становищем, або визнання в цій частині умов договору недійсними у разі, якщо чинився протиправний тиск на одну зі сторін, чи в інших, передбачених законом випадках, якщо одна зі сторін діяла незаконно чи недобросовісно, чи штучно створила умови для такого стягнення.

4. Вплив позадоговірних факторів на виконання договору поставки (910/7546/19).

У договорі поставки сторонами погоджено, що приймання товару по кількості проводиться відповідно до Інструкції П-6, по якості відповідно до Інструкції П-7 та/або сертифікату якості заводу-виробника. Крім того, сторонами погоджено, що при тлумаченні умов поставки застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів Інкотермс (редакція 2010). Згідно п. 2 специфікації №1 умови поставки товару DDP — станція (склад) призначення для резидентів.

Згідно із п. 3 Інструкції П-6 підприємство-одержувач зобов’язане забезпечити приймання продукції за кількістю в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, цією Інструкцією, іншими обов’язковими правилами і договором.

На виконання умов договору позивачем було направлено на електронну адресу відповідача технічний опис на товар та сертифікат якості/технічний паспорт на готовий виріб. Листуванням сторонами узгоджувались технічні параметри товару.

Додатком № 4 до договору сторонами було погоджено технічні характеристики товару.

Відповідно до умов договору, 23.11.2018, позивачем отримано від відповідача остаточну рознарядку на поставку товару згідно договору, крім того, у листі також вказано строк поставки — до 24.02.2019.

На виконання умов договору позивач направив на адресу відповідача лист від 21.02.2019, в якому повідомив, що товар готовий до поставки, та просив у покупця підтвердити можливість прийняти товар згідно договору.

Судами встановлено, що товар за договором складається з комплексу 8-ми негабаритних контейнерів. Відповідно до додатку № 4 до договору, ширина блоків повинна бути не більше 3,5 м (транспортна ширина блоку згідно технічного паспорту 3,4 м), висота 3 м (без врахування висоти автотранспорту, що може становити понад 1 м, тобто разом з контейнером понад 4 м), отже, товар є великогабаритним, а тому транспортування товару повинно відбуватись відповідно до Інструкції з питань супроводження транспортних засобів спеціалізованими автомобілями Національної поліції і забезпечення безпеки дорожнього руху під час його здійснення (затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1259 від 29.11.2016 року.), п. 2 розділу 2 якої встановлено, що за необхідності супроводження транспортних засобів і забезпечення безпеки дорожнього руху під час перевезення небезпечних, негабаритних та великовагових вантажів у межах декількох областей автомобільний перевізник за 5 днів до запланованої дати супроводження звертається з відповідним листом на ім’я керівництва Національної поліції України.

Крім того, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» встановлено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі — дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

На лист відповідач відповідь не надав та не підтвердив можливість отримати товар із зазначенням відповідної дати. Але наступним листом від 04.03.2019 повідомив позивача, що відповідно до п. 6.2.5. договору відповідач відмовляється від товару через несвоєчасну поставку, вказану у Специфікації №1.

Відповідно позивач не міг здійснити поставку без підтвердження відповідачем готовності прийняти товар, враховуючи, що товар має складну специфіку обладнання, узгодження дати поставки позивачу було необхідне для вжиття заходів, необхідних для дотримання порядку здійснення поставки великогабаритного товару.