КИЇВ —  20 жовтня 2020 року. Ранок 19 жовтня став ледь не історичним. Дарницький районний суд м. Києва виніс рішення у справі «Медведчук проти Стуса» — саме воно спричинило значний суспільний резонанс і масу негативних відгуків. Так, суд частково заборонив розповсюджувати книгу журналіста Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», де згадується адвокат Стуса Віктор Медведчук. Вимога юриста зумовлена наявністю нібито неправдивої інформації в книзі і порушенням його честі та гідності. Суд її задовольнив.

Ми поговорили з безпосереднім учасником подій — адвокатом видавництва Vivat у справі «Медведчук проти Стуса», партнером «Шкребець та партнери» Сергієм Глотовим і дізналися про картину подій зсередини, окремі важливі нюанси та подальший розвиток ситуації.

Спеціальний матеріал для The Page.

Ще детальніше поговоримо 20 жовтня о 17:00 в прямому ефірі. Автор найкращого питання отримає подарунок — книгу Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» з автографом. Реєстрація.

— Рішення, оголошене 19 жовтня 2020 року суддею Дарницького районного суду м.Києва Мариною Заставенко у справі за позовом Віктора Медведчука до Вахтанга Кіпіані та видавництва VIVAT, насправді є одіозним і є яскравим прикладом інквізиторського, політично вмотивованого процесу, метою якого є, по суті, викорінення інакомислення в нашому суспільстві.

Спадає на думку, що справжньою причином для ініціювання цього процесу є не встановлення справедливості через визнання певної інформації неправдивою, а примус суспільства, нас із вами, до прийняття точки зору позивача як істини в останній інстанції. Таке примушування має методичний характер з огляду на низку рішень, схожих за предметом та змістом, винесених на користь Віктора Медведчука.  

Саме тому, без огляду навіть на одіозність рішення, його можна вважати хоч і частковою, але перемогою. Бо із заявлених позивачем 9 фраз лише 6 були визнані судом такими, що порушують права Медведчука на повагу до його честі, гідності та ділової репутації. 

І це рішення є першим, за яким позов Медведчука не було задоволено повністю.

Ремарка. З того, що суд залишив суспільству — право називати Віктора Володимировича Медведчука «сином поліцая». 

Особливою родзинкою цієї справи є абсолютна незацікавленість у ній позивача. По-перше, він жодного разу не відвідав суд. По-друге, взагалі не читав книгу авторства пана Кіпіані, а ініціатором судового процесу є його адвокат, який, власне, за своїм обов’язком і прочитав книжку. Про це Медведчук відверто, ще восени 2019 року, зазначив у своєму інтерв’ю для «Радіо Свобода».

Як відомо, суть наклепу нерозривно пов’язана саме з особистістю особи, яку обмовили, його душевними стражданнями. Зокрема, ч. 3 ст. 269 ЦК свідчить саме про це: «особисті немайнові права тісно пов’язані з фізичною особою».

Тому постає риторичне питання: як же був створений цей позов? На чиїх душевних стражданнях він ґрунтується? Чиєї особистості він більше стосується — пана Медведчука чи підписанта позову, його адвоката? Хто є справжнім позивачем?

До речі, адвокат Віктора Медведчука не приховував, що викладене в позові є його власними суб’єктивними думками. Виходить, що насправді пан Медведчук найняв не адвоката, а совість.

З огляду навіть на це, задоволення судом позову вже виглядає як юридичний нонсенс!

Та говорячи словами класика, маємо те, що маємо: рішення, що насправді становить юридичний вінегрет, де інгредієнтами є:

— і надання судом Медведчукові одноосібного права на цензурування з метою недопущення використання імені позивача без його згоди;

— і вихід судом в порушення приписів ч. 2 ст. 264 ЦПК за межі позовних вимог (тобто Медведчукові суд надав навіть більше, ніж він просив);

— і суцільне нехтування позицією ЄСПЛ щодо порушених по справі питань, яка вже сформована станом на цей час;

— і порівняння Віктора Медведчука з персонажем твору, нібито книга авторства Кіпіані — це твір художньої літератури;

— і відверте ігнорування думки суспільства з приводу ролі В. Медведчука у судовому процесі над Василем Стусом.

Дійсно, з цілком не зрозумілих причин суд дійшов висновку про те, що, наприклад, фраза «шістка комуністичної системи Медведчук…» чомусь порушує особисте немайнове право позивача через «несанкціоноване» використання його імені. Просто, може, він був далеко не шісткою, а валетом чи королем? Або ж розсувним ключем чи ключем «на дванадцять»? Це якщо вдатися до технічного жаргону. А може, суд невідомо чому вирішив згадати про ст. 296 ЦК «Право на використання імені»? А як же тоді бути із ч. 3 цієї ж статті? Тож чекаємо на повний текст рішення суду, аби ознайомитися із його мотивувальною частиною.

Фактично, Дарницький районний суд вирішив питання про те, що емоційні страждання переважають над свободою вільно виражати свої думки та погляди. Хоча остання за часів незалежної України завжди була основною цінністю нашого суспільства, завдяки якій наша країна слугувала прикладом для інших країн.  

Свобода вираження думки, що висловлюється у мирних, ненасильницьких формах, є не тільки аспектом індивідуальної свободи, а ще й відіграє важливу роль у пошуках (історичної) правди та оздоровлення суспільства.

І тому навіть така фігура як Медведчук — публічна фігура — ніколи не зможе, та й не має права обмежити свободу слова. Тим паче, якщо для певних роздумів, громадської критики є доведені історично певні фактичні обставини.

Відповідно до пунктів 59, 61, 62, 71 рішення ЄСПЛ по справі Морар проти Румунії (Morar v. Romania, no. 25217/06, 7 July 2015), якщо «міркування були представлені не як достовірні факти (див., a contrario, рішення у справах Кумпана та Мазаре проти Румунії» [ВП] (Cumpănă et Mazăre c. Roumanie [GC]), § 100, і «Петріна проти Румунії» (Petrina c. Roumanie), заява № 78060/01, § 44, від 14 жовтня 2008 року), а як підозра на основі сукупності доказів», то втручання в свободу вираження не є виправданим відповідними і достатніми підставами, і таке втручання не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві» за змістом статті 10 Конвенції з прав людини.

Чому мені запам’ятається цей процес? Вкрай нечасто по цивільних справах під час розгляду по суті судові засідання тривають майже шість годин. Справу Медведчук проти Кіпіані та видавництво VIVAT я буду пригадувати, зокрема й тому, що таких засідань у нас було цілих чотири. Засідань виснажливих, що потребують нервового спокою та постійно сконцентрованої уваги за ходом процесу.

І тут здаються доречними слова видатного німецького юриста Рудольфа фон Йєрінга: «В боротьбі добудеш ти право своє».  

Тому справа ще не закінчена. Загальна позиція відповідачів по справі — пана Кіпіані та видавництва VIVAT — йти до суду апеляційної інстанції й, за необхідності, завершити національну процедуру через Верховний Суд з подальшим зверненням до ЄСПЛ, аби домогтися правди, не втрачаючи надії на справедливий суд!