КИЇВ — 19 жовтня 2020 року. Підготовка та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих є складовою поняття «професійний стандарт». Сьогодні створюється робоча група за участі фахівців різних галузей, яка спільно з Мін’юстом розроблює проєкт стандарту професії. Детальніше питання організації підготовки фахівців і підвищення їх кваліфікації розглянув Євген Іваненко, Голова Ради арбітражних керуючих Харківської області, керуючий партнер АО «Іваненко та партнери».

— Згідно з професійним стандартом, підготовка осіб, які мають намір стати арбітражним керуючим, складається з 2-х етапів: навчання та стажування. Підвищення кваліфікації здійснюється раз на 2 роки шляхом проходження семінарів із підвищення кваліфікації.На сьогодні питання освіти арбітражних керуючих врегульовано, затвердженим Наказом Міністерства Юстиції України 13.08.2019 № 2536/5.

Перше, на що варто звернути увагу, - підвищення кваліфікації з логіки вказаного Положення, є освітньою діяльністю, а, значить, – підпадає під дію відповідного законодавства про освіту, та, відповідно, може відбуватися виключно на базі освітніх закладів, що відповідають вимогам:

1. надають освітні послуги в сфері вищої освіти;
2. здійснюють підготовку чи підвищення кваліфікації фахівців за спеціальностями в галузях «Управління та адміністрування», «Право чи «Економіка» в галузі «Соціальні та поведінкові науки», чи «Міжнародні економічні відносини», «Міжнародне право», «Міжнародні відносини»;
3. мають сертифікат про акредитацію освітньої програми (2-го рівня вищої освіти) за однією зі спеціальностей у зазначених галузях знань протягом не менше 3-х років або мають досвід з проведення навчання чи підвищення кваліфікації фахівців вузькоспеціалізованих профілів спільно з центральними органами виконавчої влади за цими спеціальностями не менше 10 років;
4. внесені до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Після проходження навчання, майбутні арбітражні керуючі складають іспит, який приймає Кваліфікаційна комісія арбітражних керуючих.

Питання реформування системи освіти арбітражних керуючих хвилює спільноту давно, та лише зі створенням саморегулівної організації арбітражних керуючих – Національної асоціації арбітражних керуючих, – втілюються перші реальні кроки до приведення системи у відповідність до потреби спільноти, ринку та вимог сучасності.

З прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства, особлива роль відведена саме СРО, завданням якої і є саморегулювання діяльності арбітражних керуючих – починаючи від формування стандарту діяльності до контролю за його дотриманням. Тобто, впроваджена доктрина і є запорукою незалежності та високого рівня професійності.

Варто зауважити, що умовою доступу до професії арбітражного керуючого є наявність вищої освіти в галузі права чи економіки та досвід роботи. Відтак постає закономірне питання – чи є, по суті, підготовка та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих освітньою діяльністю?

Досвід інших саморегулівних організацій говорить про інше. Так, адвокати, професійні оцінювачі, медіатори самостійно надають доступ до професії та забезпечують роботу з підвищення кваліфікації.

На мій погляд, наявна система освіти арбітражних керуючих є доволі повільною – вона не встигає за швидкоплинними процесами законотворчості та ринку. Тож, хто, як не спільнота арбітражних є найбільш обізнаною та компетентною в галузі?

Сьогодні Мін’юст робить кроки назустріч спільноті арбітражних керуючих. Найближчим часом очікуємо, що підвищення кваліфікації буде передане під регулювання НААКУ. Також, сподіваюся, що тенденція буде зберігатися та, протягом розумного часу, їй буде передана й початкова підготовка.

Щодо НААКУ. Це виклик, який продемонструє, чи готова спільнота до демократії та чесності, бо від того, як на рівні Асоціації будуть врегульовані ці питання, залежить не лише якість освіти, але й прозорість, доступ до професії.

Отже? Передаючи функції освіти арбітражних керуючих від Мін’юсту до НААКУ, саме Асоціація набуває таких важелів, як допуск до професії та контроль професійного рівня арбітражного керуючого. На мій погляд, це ті сфери, що в принципі мають бути максимально прозорими, бо від них залежить незалежність арбітражного та неможливість здійснення на нього тиску під час виконання ним повноважень.

Переконаний, що необхідно використовувати досвід інших профспільнот. Проводити навчання та підвищення кваліфікації належить право організаціям, які будуть відповідати встановленим Асоціацією вимогам і будуть «акредитовані» саме НААКУ. При цьому, контроль за якістю освіти має здійснюватися з боку Кваліфікаційної комісії АК, що формується в складі 3-х членів від Мін’юсту та 4-х членів від Асоціації (саме така модель закладена в Кодексі України з процедур банкрутства).

Також варто зауважити, що діюча Кваліфікаційна комісія, на мій погляд, взагалі не має брати участі в освітньому процесі - лише бути інституцією, що приймає іспити та надає поради Асоціації щодо підвищення рівня освіти на підставі статистичних даних.

В такому варіанті виключається адміністративний й інший вплив на суб’єктів, що будуть здійснювати діяльність з підготовки та підвищення кваліфікації арбітражних.