Електронні докази: про здобутки та нові виклики

КИЇВ — 08 вересня 2020 року. Перші кроки діджиталізації українського судочинства та її результати — від свого часу революційної новації в процесуальному праві до сьогодення, — електронні докази, розглянув Роман Чумак, член Ради Відділення АПУ в Харківській області, керуючий партнер ЮК «Арес».

— Процесуальні кодекси розрізняють декілька джерел доказів, одним із яких є електронні. Так, відповідно до ч.1 ст.100 Цивільного процесуального кодексу України електронним джерелом є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи. Відповідне положення повторюється у Господарському процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України.

Слід зазначити, що Кримінальний процесуальний кодекс України не містить відповідного положення про електронні докази. Він називає їх документами/електронними документами, безпосередньо не регулюючи це питання, не даючи переліку таких доказів, способу їх посвідчення тощо.

У науковій літературі є велика кількість класифікацій електронних доказів. Законодавець пропонує здійснити їх поділ відповідно до ст. 100 ЦПК України на:

1. електронні документи (тексти, фото, відео- та звукозаписи тощо);

2. веб-сайти;

3. текстові, мультимедійні та голосові повідомлення;

4. метадані;

5. бази даних;

6. інші дані в електронній формі.

Внаслідок своїх особливостей електронні докази можуть зберігатися виключно на електронних носіях. Але у ч. 3 ст. 100 ЦПК та відповідних статтях ГПК та КАС України передбачена можливість подання до суду паперових копій електронних доказів, проте наголошується на тому, що така копія залишається електронним доказом, а не письмовим. Це положення на сьогодні викликає дискусію як у наукових кабінетах, так і в залах судових засідань. На підставі викладеного можливими є такі типи матеріальних носіїв для фіксації змісту цифрових даних: 1) електронний; 2) паперовий.

На електронних носіях можуть зберігатися будь-які види цифрових даних. Але не всі види електронної інформації можуть бути відображені на паперових носіях. На папері можуть бути надруковані текстові документи, фотографії, картинки, зображення, малюнки, графіки, діаграми тощо.

Також важливе значення в процесі подання електронних доказів має їх посвідчення.

За цим критерієм електронні докази можна поділяти на: 1) зафіксовані учасниками судової справи власноруч (наприклад, власним електронним цифровим підписом); 2) докази, закріплені за допомогою нотаріуса; 3) зафіксовані спеціально уповноваженими особами.

Кожен учасник судової справи, який має намір подати до суду цифрові дані як докази, може здійснити фіксацію таких відомостей власноруч і подати їх до суду як оригінали. Якщо ж учасник бажає подати до суду електронну копію цифрових даних, то ч. 2 ст. 100 ЦПК України вимагає засвідчення такої копії електронним цифровим підписом. Ст. 43 ЦПК України передбачає, що електронні докази потрібно скріплювати електронним цифровим підписом, а в письмових доказах прописувати позначку «згідно з оригіналом», зазначити дату засвідчення, дані про особу, яка засвідчує, проставити її підпис та печатку.

Слід зазначити, що у процесуальному законодавстві зустрічаються три різні поняття: оригінал, електронна копія та письмова копія електронного доказу. Та нормативне визначення цих термінів відсутнє.

Крім того, законодавством України на сьогодні не визначено порядків посвідчення електронних і паперових копій електронних документів. До вирішення цих питань учасники процесу мають змогу подати електронні докази лише в оригіналі. Хоча, фактично, кожен суддя має свою думку щодо цього та вирішує долю доказу самостійно. Проте відкритим є питання, що саме можна вважати оригіналом такого доказу, тому проблема допустимості будь-яких копій електронних доказів залишається невирішеною.

Судова практика з цього питання так само є різною. Зокрема, в постанові 14.02.2019 ВП ВС від 14.02.2019 у справі № 9901/43/19 зазначено, що електронний цифровий підпис є головним реквізитом при направленні до суду електронного доказу. Відсутність ЕЦП в електронному документі не дозволяє вважати його таким, що відповідає оригіналу, а отже, допустимим доказом. Однак ухвалою від 04.03.2019 у справі №404/4623/15‑а Верховний Суд не взяв до уваги електронні докази, засвідчені ЕЦП, через незапуск ЄСІТС, що не дозволяє електронні документи без особистого підпису особи.

Отже, у зв’язку зі стрімким розвитком науково-технічного прогресу законодавець та судова система не встигають заповнювати усі прогалини, що виникають. Зокрема, потребує врегулювання закріплення поняття, форми електронного доказу у Кримінальному процесуальному кодексі України, правового статусу електронної та паперової копій електронного доказу, порядку посвідчення таких доказів. Крім того, необхідно бути готовим морально та технічно до появи нових форм електронних доказів, засобів їх закріплення подання та відтворення. Врегулювання цих та інших недоліків значно спростить життя як учасникам процесу, так і суддям, а також прискорить розгляд справ та зробить його зручнішим.

Committee News

15 October 2019
24 February 2020

Do you have an interesting idea for an event?