Непрацюючі кредити або про показник NPL у банківській системі

2022-01-24

КИЇВ 24 січня 2022 року. Кілька місяців тому в НБУ заявили, що наприкінці 2024-го частка NPL або непрацюючих кредитів у банківській системі України не повинна перевищувати 10%. Та наскільки це реально з огляду на те, що зараз цей показник становить майже 40%?

Проаналізував питання Олег Паракуда, партнер SLS Group, член Ради Комітету АПУ з банківського, фінансового та страхового права, у спеціальному матеріалі для finance.ua.

Проблема з NPL (non-performing loans) або непрацюючими кредитами притаманна не лише банківській системі України, але й характерна для багатьох країн світу. Так, відповідно до даних Світового Банку, у 2014 році близько 33 країн страждали від непрацюючих кредитів щонайменше на рівні 10% від загального обсягу кредитного портфеля країни. В окремих випадках такий показник сягав 45%, наприклад на Кіпрі, чи 35%, як у Греції. Така «хвороба» неодмінно негативно впливає на розвиток банківського сектора економіки, зменшує прибутковість банківських установ та позбавляє можливості кредитувати реальний сектор економіки у необхідному обсязі. 

Не оминула проблема непрацюючих кредитів і Україну. Окрім негативного впливу пандемії Covid19, у нас є свої внутрішні особливості, як от:

— надмірно ризикове кредитування минулих років за наявності досить низьких стандартів оцінювання платоспроможності позичальників;

— відсутність належних законодавчих гарантій захисту прав кредиторів

— та особливо вкрай небезпечної — практики кредитування пов’язаних осіб (в основному, колишніх власників банків), припинення обслуговування кредитів останніми призвело до ліквідації багатьох банків, надмірних видатків на рефінансування тощо.  

На сьогодні завдяки проактивній позиції НБУ більшість проблемних кредитів визнано банками, рівень покриття непрацюючих кредитів резервами постійно зростає. Як наслідок — надалі непрацюючі кредити суттєво не повинні впливати на фінансові результати та капітал банків. Проте наявність їх в обсязі понад 10% продовжує залишатися значним тягарем для банківського сектора, особливо для держбанків, у яких сконцентровано близько 73% NPL банківського сектора (42% припадає лише на Приватбанк). 

У зв’язку з цим НБУ закликає банки інтенсивніше розчищати баланси: непрацюючі кредити слід неодмінно реструктуризувати, продати чи списати.

Щодо перспективи скоротити частку NPL до 10% до кінця 2024-го року, то вона виглядає цілком реальною. За останній рік банківська система суттєво зменшила рівень непрацюючих кредитів: на початку жовтня 2020 року частка NPL у банківській системі України становила 45%, а вже у вересні 2021 року — близько 35%. За останніми даними Національного банку, станом на 01.11.2021 показник знизився до 32,7%. У випадку збереження динаміки, за якої річне скорочення становитиме близько 10%, заявлений НБУ показник має всі шанси підтвердитися.

Водночас варто зазначити, що важливим є те, за рахунок яких інструментів відбуватиметься зниження рівня NPL. Дотримання банками рекомендацій НБУ щодо реструктуризації непрацюючих кредитів з їх подальшим погашенням або через продаж проблемних заборгованостей — позитивний знак. Окреме важливе значення має запровадження обов’язку для банків затвердити та дотримуватися стратегії управління проблемними активами. Бізнес-середовище має великі сподівання, що питання зменшення частки непрацюючих кредитів продовжуватиме перебувати у фокусі уваги НБУ та керівництва банків.

На що впливає показник NPL у банківській системі та економіці країни?

Наявність значного обсягу непрацюючих кредитів вимагає від банків формувати відповідно кратний обсяг резервів, що своєю чергою на відповідну суму зменшує обсяг можливого кредитування банком інших потенційних клієнтів та як наслідок — потенційні фінансові показники банківської установи загалом. 

Відповідно до висновків Міжнародного валютного фонду існує пряма залежність між показником росту обсягу непрацюючих кредитів та рівнем падіння ВВП. Окрім того, наявність негативної тенденції такого росту має не лише короткострокові, але й середньострокові наслідки, зокрема, протягом наступних чотирьох спостерігається негативний вплив на ріст показника ВВП та скорочення обсягу приватних запозичень.      

Значне зростання обсягу непрацюючих кредитів є вкрай негативним явищем для банку, оскільки безпосередньо впливає на ліквідність банку, шкодить його кредитному рейтингу, веде до зниження довіри клієнтів, що у сукупності може призвести до подальшої неплатоспроможності та виведення з ринку установи. 

Судова практика в питанні NPL

Донедавна існувала позиція судів, що суттєво звужувала коло покупців NPL лише до фінансових установ та обмежувала форму угод виключно шляхом укладення договорів факторингу. При цьому жодна норма чинного законодавства не передбачала, що продаж кредитної заборгованості повинен здійснюватися тільки за договором факторингу.

Така позиція судів стала реакцією судової системи на, зокрема, відсутність законодавчого регулювання колекторської діяльності, коли фізичні особи — боржники, чиї кредитні зобов’язання були продані, потерпали від зловживань з боку недобросовісних колекторських компаній.

Однак надалі, з метою захисту прав фізичних осіб та врегулювання колекторської діяльності, законодавець у березні 2021 року вніс зміни до ст. 18 Закону «Про споживче кредитування» № 1734-VIII. Вказаною статтею було додатково унормовано, що кредити фізичних осіб можуть бути відступлені лише на користь фінансових установ.

Отже, ситуація з кредитними зобов’язаннями фізичних осіб законодавчо вирішена, а потреба в штучних обмеженнях відпала.

Майже одночасно із вказаними змінами до законодавства Верховний Суд уточнив раніше викладені висновки щодо критеріїв розмежування договорів відступлення права вимоги за кредитним договором та факторингу, що є основними інструментами в очищенні балансу банку від NPL.

Згідно з останніми висновками Верховного Суду банки можуть продавати кредитну заборгованість як за договорами факторингу, так і за договорами відступлення права вимоги. При цьому наявність дисконту сама по собі не свідчить про укладення договору факторингу. Вказаний висновок був обмежений лише випадком, якщо банк-продавець перебуває на стадії ліквідації.

Водночас обрання такого критерію Верховним Судом як визначального може мати наслідком визнання недійсними вже укладених договорів. Не кажучи вже про те, що висновок про наявність такого критерію для розмежування як перебування чи неперебування банку у процедурі ліквідації в якості підстави для визнання недійсним правочину жодним чином не кореспондується з вимогами ст. 215 ЦК України, що передбачає можливість визнання недійсним правочину лише з підстав, встановлених законом.

Особливо небезпечним є використання висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, в якості підстав для визнання недійсними договорів, укладених за відсутності прямої законодавчої заборони (обмеження) на таке укладення. Згадане призводить до того, що, на відміну від закріплення подібних критеріїв на рівні закону, такі висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і до відносин, що виникли до моменту формулювання такої позиції Верховним Судом, що фактично є порушенням конституційної заборони щодо зворотної дії закону в часі.

Враховуючи викладене, звертаю увагу на необхідність невідкладного закріплення на рівні закону вимог до покупців корпоративних NPL та неможливість їх застосування щодо вже завершених правочинів купівлі-продажу проблемних заборгованостей, а лише щодо нових потенційних продажів на ринку NPL, що матимуть місце після набрання чинності відповідних законодавчих змін.

Вступити до АПУTelegram-каналYouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.

НАГАДАТИ ПАРОЛЬ