ХАРКІВ — 25 березня 2021 року. Одержання прибутку є кінцевою метою економічної діяльності будь-якої господарської організації. Зниження доходів змушують одних учасників корпоративних відносин  змінювати стратегію розвитку підприємництва, а інших — вийти  з товариства. Деякі взагалі припиняють діяльність. Найцікавішу судову практику з цього питання розглянула Крістіна Христенко, юристка, оцінювачка за напрямом «Оцінка об’єктів у матеріальній формі». 

— Перш за все зауважу, що підставами припинення корпоративних прав можуть бути:

1. відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, застава тощо);

2. добровільний вихід із господарської організації;

3. виключення з товариства учасника товариства у випадках та в порядку, встановлених законом;

4. визнання власника корпоративних прав таким, що вибув зі складу товариства;

5. припинення господарської організації, щодо якої особа мала корпоративні права;

6. інші законні підстави.

Більшість угод стосовно продажу бізнесу здійснюється шляхом відчуження частки у статутному капіталі товариства третій особі.

Продаж частки в статутному капіталі спрямований на припинення права власності відчужувача  та  виникнення права на цю частку набувача. Але через набуття права власності на частку третя особа не набуває статусу учасника товариства.

У постанові від 13.11.2018 року в справі 910/605/18 ВС зазначив, що право безпосередньої участі у ТОВ чи ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства.

17.06.2018 року набрав чинності  Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018, яким внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». В тому числі усунена необхідність подання рішення загальних зборів учасників про прийняття особи до складу учасників ТОВ або надання згоди на вступ особи до нього.

Непоодинокими є випадки, коли учасник подає заяву про вихід із товариства чи відчужує свої корпоративні права третій особі, але інші учасники відмовляють­ся прийняти цей факт і правова ситуація довго залишається невизначеною. Через це та зміни в законодавстві відомості в статуті товариства щодо учасників можуть відрізнятися від відомостей у Єдиному держреєстрі.

Відсутність обов’язку зображати зміни в персо­нальному складі учасників товариства та розмір належних їм часток в установчих докумен­тах, необхідність  реєстрації відповідних змін в ЄДР та настання різних правових наслідків при відчуженні частки та виходу зі складу господарської організації: саме в таких умовах  постає  питання  невизначеності моменту, коли одна особа втратила, а інша — набула статус учасника товариства. Вирішення цієї проблеми є надважливим при поновленні порушених корпоративних прав таких учасників. Та попри це чинне законодавство не дає чіткої відповіді на поставлене питання.

14 січня 2021 року Колегія суддів КГС, вивчивши касаційну скаргу в справі 906/1336/19, зазначила, що вона містить виключну правову проблему: чи можна вважати при чинних нормах законодавства моментом зміни складу учасників момент прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства? З урахуванням того, що для реєстрації зміни складу учасників в ЄДР достатньо акта приймання-передачі частки, який, як правило, укладається сторонами до прийняття чи за відсутності рішення зборів учасників товариства.

Предметом позову в цій справі є вимоги про визнання недійсним з моменту прийняття  рішення загальних зборів учасників ТОВ, що оформлені протоколом щодо відчуження (продажу) інтелектуальних прав товариства.

Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону про ТОВ учасник вважається таким, що вийшов з ТОВ, з дня державної реєстрації його виходу.

Вихід із товариства не можна ототожнювати з відчуженням учасником частки в товаристві, бо законом передбачені різні правові наслідки продажу учасником своєї частки іншим особам (при якому обов`язок оплати такої частки покладається за відповідними договорами на покупця відповідно до узгодженої ціни продажу) та виходу з товариства (при якому товариство зобов`язане виплатити такому учаснику вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства).

Тому ВС вважає, що застосування цієї норми по аналогії закону до ситуації, коли особа вибуває зі складу учасників товариства через відчуження частки є неможливим. Саме правочин з відчуження частки є підставою для набуття однією особою прав на частку, та підставою для припиняння такого права в іншої особи. 

Отже, в разі, якщо дати укладення договору купівлі-продажу частки, підписання акта приймання-передачі частки та державної реєстрації змін не збігаються, відкритим залишається питання, хто є учасником товариства в цей проміжок часу: учасник, який уже не має права власності на частку, бо відчужив її, але згідно з відомостями в статуті чи/або в ЄДР вважається за учасника, чи суб'єкт, який набув право власності на частку, проте ще не набув права участі в товаристві.

Для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики з цього питання  ВС дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд ВП ВС.