КИЇВ — 04 березня 2021 року. Минулого тижня Кабмін зареєстрував черговий законопроєкт у сфері регулювання трудових відносин. Валерія Савчук, заступниця Голови Комітету АПУ з трудового права, адвокатка, партнерка АО «ЮФ «Василь Кісіль і партнери» пояснила що він містить та до чого тут фрилансери.

— Цього разу уряд зробив спробу врегулювати роботу фрилансерів введенням у трудове законодавство нової моделі «трудових договорів з нефіксованим робочим часом» (zero hours contracts). 

Вона давно перестала бути дивиною за законодавством багатьох європейських країн. Тут передбачається укладення трудового договору, за яким роботодавець не гарантує працівнику постійної роботи та є зручним інструментом у разі виконання короткострокових задач. Це своєрідний спосіб боротьби держави з незадекларованою зайнятістю.

Урядовий законопроєкт передбачає, що в разі укладення такого договору роботодавець самостійно визначатиме необхідність та час залучення працівника, обсяг і тривалість виконання завдань. При цьому, кількість таких договорів в одного роботодавця не може перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів, а для роботодавців, що мають менше за 10 працівників — не більше за 1 такий договір.

З нефіксованим робочим часом він обов’язково укладатиметься в письмовій формі та передбачатиме базові дні та години, коли роботодавець зможе вимагати працівника виконувати роботу, спосіб і мінімальний строк повідомлення працівника про необхідність виконання роботи. Враховується й спосіб і максимальний строк повідомлення роботодавця про готовність працівника приступити до роботи. Врешті, такі договори можна застосувати та до популярних сьогодні сервісів перевезення та доставлення. Передбачено й включення додаткових підстав для звільнення.

Якщо працівник відмовлятиметься від виконання роботи, це може стати підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Та працівник може цілком законно відмовитися без негативних наслідків для себе, якщо він отримав повідомлення про наявність роботи з порушенням мінімального строку чи поза межами базового часу роботи, або перебуває на лікарняному.

На працівників за таким договором поширюються практично уві трудові гарантії. Зокрема, мінімальна оплата праці повинна становити не менше ніж за 32 години робочого часу на місяць, навіть якщо працівник відпрацював менше. При цьому, розмір погодинної оплати визначається виходячи не з мінімальної зарплати, встановленої законом, а з погодинної ставки, встановленої договором. 

Та документ не дає відповідь на питання, як ця норма буде застосовуватися до місяців, у яких працівник не був працевлаштований протягом повного місяця (наприклад, якщо трудовий договір був укладений або розірваний в середині місяця) або перебував на лікарняному. 

Законопроєкт не передбачає обов’язку роботодавців оплачувати час очікування на завдання. У разі позанормових робіт такі працівники отримуватимуть подвійну оплату на загальних підставах. За працівників також сплачуватиметься ЄСВ у розмірі 22% від фактично нарахованої заробітної плати.

Крім того, такі працівники мають право на відпустки, в тому числі щорічні. Однак, механізм розрахунку відпускних законопроєкт не встановлює та відсилає до порядку, встановленого Кабміном.

Низка питань залишаються відкритими, зокрема: необхідність виплати вихідної допомоги, заборони звільнення захищених категорій працівників, застосування загальних правил скорочення працівників та багато іншого.

Загалом, законопроєкт можна оцінити як гарну спробу уряду заохотити офіційне працевлаштування. Та, без методичного й загального реформування трудового законодавства така спроба виглядає як банальна півміра.