Державна зрада за «Харківські угоди»: юридична оцінка ситуації

КИЇВ 16 березня 2021 року. 11 березня РНБО доручила СБУ перевірити обставини підготовки «Харківських угод» 2010 року та з'ясувати чи була державною зрадою їх ратифікація 236 народними депутатами. Згадали передісторію події та розібралися в ключових юридичних нюансах із допомогою Микити Жукова, Голови Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини.

Що таке «Харківські угоди» та що саме ними передбачалось?

21 квітня 2010 року між Україною та Російською Федерацією у Харкові було підписано Угоду з питань перебування Чорноморського флоту РФ на території України.

Угода складалася лише з трьох статей та передбачала:

— продовження строку перебування Чорноморського флоту на території України на 25 років з 28 травня 2017 року;

— встановлення орендної плати за перебування Чорноморського флоту РФ на території України в розмірі 100 мільйонів доларів США на рік;

— газова знижка.

Якщо угода була укладена між країнами, то до чого тут депутати?

Річ у тім, що вона є політичним міжнародним договором, а відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» такі договори підлягають ратифікації, що здійснюється шляхом прийняття закону.

При цьому ратифікацією називають згоду України на обов’язковість для неї міжнародного договору. А отже, якби угода не була ратифікована, тобто не було прийнято відповідного Закону, то такий міжнародний договір не став би обов’язковим для України.

У зв’язку з цим 23.04.2010 року на розгляд Верховної Ради України (тоді 6 скликання) було внесено Президентом України як невідкладний законопроєкт про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України.

27.04.2010 року відбулося голосування за відповідний проєкт Закону, наслідком чого стало його прийняття. За Закон проголосували 236 народних депутатів відповідно до інформації, розміщеної на офіційному вебпорталі Верховної Ради України.

Що стало передумовою «Харківських угод»?

Якщо не вдаватися до політичних витоків, а зупинитися лише на юридичних, то «Харківські угоди» — це додаткові умови до основного договору. Основним договором була Угода, підписана ще 28.05.1997 року і ратифікована Верховною Радою України 3 скликання 24.03.1999 року.

Ця угода, власне, і закріпила можливість знаходження Чорноморського флоту Російської Федерації на території України на 20 років, тобто до 2017 року.

Чи є прямий зв’язок між «Харківськими угодами» та окупацією Криму?

Відповідь на це питання допомагають знайти такі факти.

По-перше, «Харківські угоди» починали діяти лише з 28.05.2017 року. А отже, як такі «Харківські угоди» не були втілені в життя, оскільки до того моменту, як вони повинні були почати застосовуватися, відбулася окупація Криму та денонсація самих угод.

По-друге, якщо і шукати зв’язок між окупацією Криму та знаходженням Чорноморського флоту в Криму, то варто це робити з 1997 року. Оскільки саме тоді, а не у 2010 році, було укладено юридичний акт, який дозволив знаходитись Чорноморському флоту Російської Федерації на території України аж до 2014 року.

Тож про прямий зв’язок говорити складно. «Харківські угоди» були лише складовою втілення тогочасної політичної дружби із Російською Федерацією. Справжні ж витоки можна починати досліджувати набагато раніше, як мінімум, з 1997 року, а як максимум — з 1991, коли було підписано цілком дружній документ із Російською Федерацією — Угоду про створення СНД.

Чи дійсно депутатів, які голосували за ратифікацію «Харківських угод», можна притягти до відповідальності?

Відповідно до ст. 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

А отже, за саме голосування притягти депутата до відповідальності не буде можливим.

Навіть якщо буде доведено, що голосування не було персональним, із чисельними порушеннями, то це буде лише підставою для визнання Закону неконституційним. Водночас у цьому контексті визнання такого Закону неконституційним вже немає ніякого сенсу.

Проте інші особи, які готували міжнародний договір до підписання, вели переговори та не наділені депутатським індемнітетом, теоретично можуть бути притягнуті до відповідальності.

Committee News

Legal assistance