КИЇВ — 22 лютого 2021 року. 19 лютого РНБО прийняла рішення «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Цього ж дня Президент України ввів у дію рішення РНБО.

У санкційному списку знову з’явилися прізвища українських громадян. Що передбачає рішення та які підстави в ньому закладені, чи є відмінності між запровадженими санкціями? Про це та законність кейса розповів Голова Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини Микита Жуков.

Спеціально для delo.ua.

*Думка автора викладена виключно з погляду права та законності

— Цього разу санкції були впроваджені щодо народного депутата України Віктора Медведчука та його дружини Оксани Марченко.

Що передбачає рішення РНБО?

Рішення передбачає застосування персональних санкцій до вказаних осіб строком на 3 роки у вигляді блокування активів, запобігання виведенню капіталу за межі України тощо.

Цей перелік санкцій у рішенні не є вичерпним, оскільки в ньому вказується, що до цих осіб можуть застосовуватися й інші санкції. Що розуміється під поняттям «інші санкції», не зрозуміло.

Чи є відмінності між санкціями щодо Козака та Медведчука і Марченко?

Здебільшого, відмінностей немає. Сам перелік санкцій фактично однаковий.

Крім того, і в рішенні РНБО щодо Козака, і в останньому рішенні розкриті персональні дані: ідентифікаційний номер, адреса реєстрації місця проживання.

Таке розкриття даних є доволі сумнівним.

Крім того, цього разу, по-перше, санкції введені лише на три роки (щодо Козака — на 5), по-друге, не зазначені паспортні дані (зокрема й закордонного паспорта) Медведчука та Марченко (дані Козака були вказані).

Такий неоднаковий підхід і щодо санкцій, і в обсязі розкритих персональних даних може свідчити або про те, що Козак, у розумінні РНБО, є більш небезпечною особою у сфері здійснення терористичної діяльності.

Хоча щодо небезпеки це питання спірне, бо в переліку санкцій, застосованих до Віктора Медведчука, вказується заборона заходження військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів. Тож виявляється у Медведчука та Марченко є військовий корабель.

Які підстави закладені для прийняття рішення РНБО?

На відміну від санкцій щодо Козака, серед підстав застосування санкцій до згаданих осіб вказані лише наявні пропозиції СБУ, пропозиції ж Верховної Ради відсутні.

Чи законні рішення й Указ Президента?

Почнемо з того, що підстави для введення санкції, порядок їх введення чітко передбачені Законом України «Про санкції».

Відповідно до цього Закону санкції можуть застосовуватися з боку України стосовно іноземної держави, іноземної юрособи, юрособи, яка знаходиться під контролем іноземної юрособи чи фізособи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юр- чи фізособи, інших суб’єктів, які:

—  створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України;

— сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства та держави;

— призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Отже, до громадян України санкції можуть застосовуватися лише коли ті здійснюють терористичну діяльність. Тобто вводячи в дію санкції проти Медведчука та Марченко, можна припускати, що в СБУ, РНБО та Президента було достатньо відомостей, щоб бути впевненими, що депутат та його дружина здійснюють терористичну діяльність. Бо інших підстав для введення санкцій проти громадян України немає.

Однак як і щодо введених санкцій до Козака, так і щодо цих санкцій постає цілком логічне питання: якщо підстави для введення санкцій були, тоді чому їм не повідомлено про підозру у вчиненні відповідного злочину? Тим більше, що депутатську недоторканність зняли, а Регламент ВРУ, кримінальний процесуальний кодекс України чітко передбачає механізм повідомлення про підозру депутату. 

Якщо ж реальних підстав для фактичної підозри в здійсненні терористичної діяльності немає, підстав для повідомлення про підозру також немає, то виникають і значні сумніви щодо законності такого Указу. І зазначу, що саме рішення РНБО не спричиняє жодних юридичних наслідків — без введення його в дію Президентом воно фактично не підлягає виконанню та застосуванню. Тому питання щодо законності постає не до самого рішення РНБО, а Указу Президента як акту, який і перетворює таке рішення на обов’язкове.

Окрім того, особу можна вважати такою, що здійснює терористичну діяльність, коли є не лише повідомлення про підозру, а й відповідне рішення суду. Такого рішення наразі немає.

Доволі дивно, ні?

Дивним у цій ситуації виглядає й те, що суспільству не надано жодного підтвердження терористичної діяльності цих громадян. Оскільки така практика є в резонансних злочинах: коли влаштовується брифінг, демонструються відеозаписи, розмови, окремі складові матеріалів кримінального провадження, хоч такі дії і є сумнівними з погляду їх відповідності нормам КПК. 

Значить, доцільною була б послідовність дій: ми зовсім не проводимо такі брифінги або ж проводимо їх, особливо тоді, коли це стосується терористичної діяльності нардепа.

Крім того, санкції виглядають логічними, коли вони застосовуються до іноземних суб’єктів — Україна таких осіб не може притягти до кримінальної відповідальності, отже, єдиним ефективним механізмом залишаються санкції. Та коли мова йде про громадянина України, ще й про народного депутата, то застосування санкцій без відповідного рішення суду, яким підтверджено здійснення терористичної діяльності, дещо суперечить легітимній меті Закону. 

Оскільки громадянина України і так можна притягти до кримінальної відповідальності за здійснення терористичної діяльності, а вже потім, на підставі рішення суду, й обґрунтовано застосувати санкції.

Підсумовуючи

Рішення щодо введення персональних санкцій до Віктора Медведчука, Оксани Марченко, як і щодо Козака, є, ймовірніше, необґрунтованим, а за відсутністю відповідного рішення суду і сумнівно законним. 

Формально Закон України «Про санкції» не зобов’язує застосовувати санкції лише після відповідного рішення суду. Однак така практика застосування санкцій до громадян України без рішення суду є досить небезпечною і наразі вже має усі ознаки тенденції. А небезпека, власне, полягає в тому, що під звинуваченнями щодо здійснення терористичної діяльності насправді можуть ховатися зовсім інші мотиви введення санкцій. Крім того, відсутність публічно продемонстрованої доказової бази створює й сумніви щодо її наявності.

Здійснення терористичної діяльності є досить гучним звинуваченням, яке, на моє глибоке переконання, повинно підтверджуватись саме рішенням суду та вводитися за наявності достатньої доказової бази для цього. 

В інших випадках, хоча формально введення санкцій і буде відповідати Закону України «Про санкції», водночас, воно буде суперечити принципу справедливості та може створити небезпечним прецедент, спираючись на який фактичне звинувачення в тероризмі, без подальших реальних намірів здійснення досудового розслідування, будуть продовжувати отримувати й інші громадяни України.