КИЇВ — 11 грудня 2020 року. ВРУ 4 грудня підтримала законопроєкт №4460-д. Він передбачає відновлення відповідальності за неправдиве декларування. Документом пропонується й збільшення порогу кримінальної відповідальності за такі дії. Отже, наскільки дієвими є зміни та чи гарантують вони наближення до вирішення конституційної кризи? Детальну відповідь надав Микита Жуков, Голова Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини.

Спеціальний матеріал для The Page.

— 03.12.2020 року у Верховній Раді України було зареєстровано під № 4460-д проєкт закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Наступного дня (04.12.2020 року) даний законопроєкт було прийнято за основу і в цілому та вже 07.12.2020 року направлено на підпис Президенту України. Поки прийнятий Закон Президентом не підписано, а отже він ще не набрав чинності.

Даний Закон направлений на часткове розв’язання тих проблемних моментів, які утворилися в результаті ухвалення рішення Конституційного Суду України від 27.10.2020 року № 13-р/2020, а саме в частині повернення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб’єктом декларування декларації.

Зазначеним Законом вносяться зміни до Примітки до статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), які уточнюють суб’єктів цього правопорушення (з огляду на положення статей 3 та 45 Закону України «Про запобігання корупції), а також дозволяють накладати адміністративні стягнення за цією статтею у випадку, коли відомості в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відрізнятимуться від достовірних на суму «від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб» (тобто від 210 200,00 грн. до 1 051 000,00 грн.), а не «від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб» як зазначено в чинній редакції (редакції, що була до прийняття відповідного Закону).

Запропоновані до КУпАП зміни, як наслідок, дозволяють підняти і поріг кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації.

Законом виключається з Кримінального кодексу України (далі – КК України)  стаття 366-1, натомість доповнюється кодекс новою статтею 366-2 «Декларування недостовірної інформації», якою встановлюється кримінальну відповідальність:

—  у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (тобто від 1 051 000,00 грн. до 8 408 000,00 грн.) у вигляді штрафу від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років за частиною першою цієї статті; та

— у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (тобто понад 8 408 000,00 грн.) у вигляді штрафу від трьох тисяч до п’яти тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт від 150 до 240 годин, або обмеження волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років за частиною другою цієї статті.

Також КК України доповнюється статтею 366-3, якою встановлюється кримінальна відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у вигляді штрафу від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Крім того, необхідні зміни пропонується внести до Кримінального процесуального кодексу України, зокрема до:

— частини першої статті 331, якою визначається предметна підсудність справ Вищому антикорупційному суду, а саме – кримінальні провадження, передбачені статтями 366-2 та 366-3 КК України, підсудні Вищому антикорупційному суду;

— абзацу першого частини п’ятої статті 216, у якій зазначено, що досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 366-2 та 366-3 КК України, здійснюють детективи Національного антикорупційного бюро України.

З урахуванням зазначеного можна говорити про те, що даний Закон провертає та дещо видозмінює статті, які були визнанні Конституційним Судом неконституційними. Водночас даним Законом не передбачаються зміни до Закону України «Про запобігання корупції», в частині повноважень НАЗК, що були визнані Конституційним Судом неконституційними. Крім того, не передбачено даним законом і окремих положень, які б передбачали особливості щодо притягнення до відповідальності суддів за декларування невірогідної інформації та неподання суб’єктом декларування декларації. А про доцільність впровадження таких положень Конституційний Суд України зазначав у своєму рішенні.

Головне науково-експертне управління ВРУ за результатом аналізу, тоді ще, законопроєкту № 4460-д, зазначило наступне: «Законопроєктом пропонується запровадити кримінальну відповідальність за неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (ст. 366-3 КК у редакції проєкту). Однак аналіз запропонованого складу кримінального правопорушення дає підстави стверджувати, що відповідну статтю КК буде важко реалізувати на практиці. Так, якщо суб’єкт декларування подає декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, після того, як щодо нього було відкрите кримінальне провадження за ст. 366-3 КК, однак, наприклад, до початку судового розгляду відповідного провадження, визнати його винним буде неможливо. Відтак на практиці відповідна стаття з огляду на цю обставину навряд чи зможе ефективно застосовуватись».

Крім зазначеного вище, відрізняється і санкція статті за декларування невірогідної інформації, від тієї, що була визнана неконституційною. Так, у новому Законі передбачається застосування штрафу, або громадських робіт, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, або ж обмеження волі, у випадку якщо відомості відрізняються від вірогідних на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (тобто понад 8 408 000,00 грн.). В той час як минула санкція статті, яка була визнана неконституційною, передбачала санкцію у вигляді саме позбавлення, а не обмеження волі, що в свою чергу, була значно суворішим покаранням. Пом’якшення санкції, шляхом заміни позбавлення волі на обмеження волі зумовлювалась наявним рішенням Конституційного Суду України.

Так, на користь визнання ст. 366-1 КК неконституційною у Рішенні КСУ № 13-р/2020 було зазначено, що «за своєю природою подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання декларації хоч і свідчать про порушення вимог антикорупційного законодавства, однак такі діяння не здатні заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі в обсягах, необхідних для визнання їх суспільно небезпечними відповідно до вимог ст. 11 КК. Встановлення кримінальної відповідальності за декларування свідомо недостовірних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації є надмірним покаранням за вчинення цих правопорушень, а негативні наслідки, яких зазнає особа, притягнута до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 366-1 КК, непропорційні шкоді, яка настала або могла настати у разі вчинення відповідних діянь. Конституційний Суд України вважає, що декларування свідомо невірогідних відомостей у декларації, а також умисне неподання суб’єктом декларування декларації мають бути підставою для інших видів юридичної відповідальності» (абзаци 10, 11 та 14 п. 17 мотивувальної частини Рішення КСУ № 13-р/2020). 

Замість висновку

Без огляду на те, що ВРУ було поновлено кримінальну відповідальність за декларування недостовірної інформації та неподання суб'єктом декларації, проблемні моменти, що утворились через визнання окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» неконституційними все ж таки залишаються невирішеними. Крім того, наявними залишаються запитання щодо реальності притягнення осіб за умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, про що зазначалося вище. Більш того, враховуючи те, що запроваджені норми не містять окремих положень щодо особливості притягнення до відповідальності суддів, залишаються ризики повторного визнання окремих положень вже нового Закону неконституційним.