КИЇВ — 16 вересня 2020 року. 02 вересня Верховною Радою України в І читанні було прийнято законопроєкт про адміністративну процедуру № 3475. Чимало вчених, юристів, правників схвально зустріли новину, проте знайшлися й її критики. Разом із Головою Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини — Микитою Жуковим, ми розібрали законопроєкт «по поличках», з’ясували на що вплине його прийняття та перспективи впровадження новацій.

Передумови прийняття законопроєкту & іноземний досвід

Питання нормативного урегулювання адміністративної процедури бере свій початок ще з далекого 1998 року, коли Указом Президента № 810 22 липня була затверджена Концепція адміністративної реформи в Україні.

Вперше проєкт Адміністративно-процедурного кодексу було винесено на розгляд у 2004 році. Декілька спроб розробити та затвердити його закінчилися пропозицією Мін’юсту обговорити законопроєкт «Про адміністративну процедуру». Та на рівні обговорень ці ініціативи й залишилися.

Пізніше було подано низку законопроєктів, які так само схвально віталися як у стінах парламенту, так і в науково-професійній спільноті. Проте жоден із них так і не став законом. Серед них: № 8413 від 29.12.2001; № 5462 від 29.04.2004 (відкликаний 08.02.2005), № 2789 від 18.07.2008 (відкликаний 11.03.2010), № 11472 від 03.12.2012 (відкликаний 12.12.2012), № 9456 від 28.12.2018 (відкликаний 29.08.2019).

Зарубіжний досвід як передумова прийняття законопроєкту № 3475

У багатьох країнах світу вже давно існує законодавство у сфері адмінпроцедури. Наприклад, у Грузії — Загальний адміністративний кодекс, прийнятий у 1999 р., в Азербайджані — Закон «Про адміністративне провадження», у США — Федеральний закон «Про адміністративну процедуру США» від 11 червня 1946 року, у ФРН — Закон про адміністративну процедуру, в Польщі — Кодекс адміністративного провадження.

Крім того, низку положень щодо адмінпроцедур закріплено і в загальноєвропейських актах: Резолюція Комітету міністрів Ради Європи 77 (31) про захист особи відносно актів адміністративних органів (від 28.09.1977), Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами (від 11.03.1980) та Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи (87) 16 щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (від 17.09.1987).

Тому питання законодавчого врегулювання адміністративних процедур для України не нове, а для багатьох зарубіжних країн — давно вирішене.

Зміст законопроєкту

Основною метою є встановлення чітких правил взаємодії органу держвлади та громадянина, юрособи, які вступають у відносини.

Наприклад, дія закону про адмінпроцедуру буде поширюватися на відносини, що виникають щодо: 1) отримання паспорта, 2) дозвільних документів, 3) реєстрації бізнесу та 4) громадських об’єднань, 5) оформлення земельних ділянок та 6) прав на майно (квартиру, будинок, транспортний засіб), 7) отримання субсидій тощо.

Законопроєктом передбачається:

— зобов’язання адміністративних органів обґрунтовувати свої рішення;

— наділення учасників адміністративних правовідносин суттєвими процедурними правами (право особи бути вислуханою до прийняття будь-якого індивідуального рішення, що може на неї негативно вплинути, та надати необхідні докази; право кожної особи на доступ до матеріалів справи, які її стосуються), що сприятиме реалізації громадянами конституційного права на звернення;

— встановлення вимог до форми та змісту адміністративних актів та правил набрання ними чинності;

— визначення процедури оскарження адміністративних актів у позасудовому порядку.

Цікавою новелою є те, що адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ або організацій, що належать до сфери їх управління.

Варто сподіватися, що таке положення зможе здолати давно вже не смішний жарт щодо надання довідки про відсутність довідки.

Ще однією надважливою новелою є правонаступництво адміністративного органу. Так, відповідно до запропонованих положень законопроєкту у разі набуття компетенції відповідного адміністративного органу його правонаступник зобов’язаний виконати усі обов’язки такого органу перед учасниками адміністративного провадження та особами, які сприяють розгляду справи. Усі рішення та дії відповідного адміністративного органу є обов’язковими для його правонаступника.

Отже, державний орган вже не зможе посилатися на неможливість виконання рішення чи неможливість видачі документу, тому що орган, відповідальний за вказане, вже припинив своє існування, оскільки в кожного з таких органів є правонаступник, якому і будуть передаватися обов’язки такого органу.

На що вплине прийняття законопроєкту

По-перше, воно позитивно вплине на процедуру ухвалення органами влади адміністративних рішень, на її прозорість та ефективність. Крім того, наслідком ухвалення законопроєкту стане наявність чітко визначеної процедури взаємовідносин адміністративного органу та громадянина, юридичної особи, які звертаються для реалізації й захисту своїх прав та інтересів.

Закон про адмінпроцедуру стане таким собі уніфікованим алгоритмом, загальним правилом, за яким відповідні органи приймають рішення, а фіз- та юрособи споживають державні послуги чи оскаржують відповідні рішення адміністративного органу.

Водночас варто зауважити, що законопроєкт поки було прийнято лише в першому читанні. Для того щоб він перетворився на Закон, він спочатку повинен пройти процедуру другого читання, яка передбачає подання депутатами поправок та пропозицій, а отже, зміст законопроєкту може суттєво змінитися. Після цього Закон передається на підпис Президенту України та у випадку відсутності у нього зауважень підписується, публікується і вже після цього набирає чинності. Тому не варто передчасно радіти, оскільки парламентарі зробили лише перший крок у процедурі прийняття законопроєкту.