КИЇВ — 14 квітня 2020 року. Завісу таємниць Кодексу про адміністративні правопорушення  відкрив Микита Жуков, Голова Комітету АПУ з конституційного права адміністративного права та прав людини. Він пропонує фахівцям долучитися до масштабного обговорення та систематизації відповідних змін.

— 7 грудня Кодексу України про адміністративні правопорушення виповниться 36 років.

Кожен правник знає, що цей нормативний документ було прийнято ще Верховною Радою Української РСР. Та, без огляду на поважний вік, для деяких правників Кодекс і досі залишається загадкою.

Це пов’язано з відсутністю у правника потреби вивчати всі склади правопорушень, кожного із суб’єктів, уповноваженого на складання протоколу чи дослідження особливостей проваджень в тих чи інших справах.

Через це чимало положень Кодексу залишаються поза професійною увагою.

Наприклад, до листопада 2016 року у Кодексі була стаття 196, відповідно до якої самовільне, без дозволу відповідних органів, навчання прийомів карате тягло за собою накладання штрафу від 51 до 119 грн.

На щастя, сьогодні, кожен може без спеціального дозволу відкривати такі секції та навчати громадян бойового мистецтва. Це сарказм, оскільки, насправді, чимало років стаття просто займал місце у кодексі, без можливого практичного застосування.

Виглядає як давно відомий жарт*, однак, далеко не всі правники звертали на цю статтю увагу.

Водночас, якщо ця стаття була давно вам відома і ви думаєте, що добре знаєте Кодекс про адмінправопорушення, тоді: чи знали ви, що складати протоколи про адмінправопорушення можуть не тільки посадові особи органів державної влади, а й особи, не наділені державно-владними повноваженнями?

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 Кодексу власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган складають протоколи про вчинення адмінправопорушень, а саме - за вчинення дрібного викрадення чужого майна (ст. 51 Кодексу) та розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на виробництві або перебування на роботі в нетверезому стані (ст. 179 Кодексу).

Таким чином, якщо на підприємстві працівник нетверезий, або ж вирішив дозволити собі склянку пива за монітором комп’ютера, можна сміливо складати на нього протокол про вчинення адмінправопорушення та направляти його адміністративної комісії чи до виконавчого комітету. Якщо ж він скоїв дрібне викрадення, то до суду. Головне, у такому протоколі, який складається самостійно, не забути заповнити усі обов’язкові реквізити, зазначені у ст. 254 Кодексу, оскільки типової форми протоколу, який складається власником підприємства, установи, організації, немає.

До речі, у випадку помилки в протоколі можливі негативні наслідки у вигляді повернення матеріалів для усунення недоліків. При цьому, можливість суду щодо повернення їх на доопрацювання Кодексом не визначена. Без огляду ж на це, суди досі продовжують подібну практику.

Привертає увагу в Кодексі і ст. 134, оскільки містить найнижчий розмір штрафу, який тільки може стягуватись за адмінправопорушення. Так, відповідно до ч. 2 даної статті неоплачене провезення багажу в електротранспорті та автобусах міського, приміського, міжміського сполучення, а також у маршрутних таксі тягне за собою накладення штрафу від 1,70 грн. до 8,50 грн.

Із посмішкою на обличчі поставлю риторичне запитання: чи не доцільно було б передбачити попередження замість такого штрафу?

До речі, найбільший штраф передбачений ст. 44-3, ст. 166-5, ч. 6 ст. 164-14 (норма вводиться в дію з 19.04.2020 року) – 170 000,00 грн. Такий розмір співмірний тому, що застосовується як основне покарання за вчинення злочинів середньої тяжкості.

Через це, доречним було б закріплення у Кодексі про адмінправопорушення, за аналогією із Кримінальним, можливості застосування стягнення в розмірі нижче від мінімальної межі, (вона зазначена у санкції статті), або можливість переходу до іншого, більш м’якого стягнення.

Наступною статтею, про яку можна поговорити - ст.185-3 Кодексу. Вона передбачає настання відповідальності за прояв неповаги до суду або КСУ. Інтерес до статті з’являється у порівнянні з іншими, пов'язаними з нею статтями.

Відповідно до ч. 1 ст.ст. 221, 221-1 Кодексу розгляд справ про адмінправопорушення, передбачених ст. 185-3 цього Кодексу здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, місцеві господарські та адміністративні суди, апеляційні суди та Верховний Суд.

При цьому, справа про таке правопорушення розглядається суддею-доповідачем зі складу суду, що розглядає справу, під час розгляду якої вчинено правопорушення, передбачене ст. 185-3 Кодексу.

З огляду на це виникає питання: як суддя Конституційного Суду може здійснити розгляд справи про адмінправопорушення, передбачене ст. 185-3 Кодексу, якщо серед суб’єктів, зазначених у ст.ст. 221, 221-1 Кодексу, його немає? Виходить, що ніяк.

Дивовижною виглядає і нормативна відповідь на запитання: чи складається протокол? За ст. 185-3 Кодексу. ст. 255 Кодексу визначено суб’єктів, які складають адмінпротокол за вчинення правопорушень, передбачених ст. 185-3 Кодексу. Зокрема ними є: судовий розпорядник (за ч. 1-3, ч. 5 ст. 185-3 Кодексу), орган державної прикордонної служби, орган міграційної служби (за ч. 4 ст. 185-3 Кодексу). Далі, ч. 1 ст. 258 уточнює, що протокол про адміністративне правопорушення не складається в разі вчинення правопорушень, передбачених ч. 1-3, ч. 5 ст. 185-3 Кодексу.

Водночас, вже у ч. 5 ст. 258 Кодексу зазначено, що протокол не складається, у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3, навіть якщо особа оскаржить допущене порушення і адміністративне стягнення.

Виникає цілком вже звичне для Кодексу запитання: чи складається протокол за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185-3 Кодексу? Та навіщо покладати обов’язок на судового розпорядника складати протокол, якщо відповідно до ч. 1 ст. 258 Кодексу протокол не складається?

Тож, окрім звичних та знайомих для багатьох юристів-практиків норм, Кодекс містить і ті, з якими правники або не стикаються зовсім, або дуже рідко.

Крім того, якщо заборона карате проіснувала до 2016 року, то виникають сумніви у тому, що наразі Кодекс містить усі норми, що підлягають практичному застосуванню.

Також на прикладі притягнення осіб, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-3 Кодексу, можна зрозуміти, що Кодекс містить неузгоджені між собою норми.

Виникають сумніви і щодо розмірів штрафів, які передбачені за деякі правопорушення.

Враховуючи зазначене, даний кодекс потребує системного вивчення та внесення у нього відповідних змін.

Комітет Асоціації правників України з конституційного права, адміністративного права та прав людини пропонує усім вченим, юристам, правникам долучитися до масштабного обговорення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. 

Він виступитаь майданчиком для обговорення, проведення відповідних засідань та здійснення систематизації запропонованих змін.

*з 1984 року та аж до 2016 тривала заборона вивчати/практикувати мистецтво карате.