ХАРКІВ — 26 квітня 2021 року. У Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів про скасування інституту права постійного користування земельними ділянками» №5385. На що спрямована ініціатива та чи сприятиме вона більш ефективному використанню ресурсів? Розповіла Катерина Аніщенко, членкиня Відділення АПУ в Харківській області, адвокатка ЮК «Riyako&Partners».

— В Україні, одним із речових прав на земельні ділянки є право постійного користування землею. До 2002 року, коли набрав чинності новий Земельний кодекс України, таке право могло належати юрособам усіх форм власності та громадянам.

Згідно зі ст. 92 ЗКУ, право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній чи комунальній власності, без встановлення строку. Чинне земельне законодавство обмежує коло суб’єктів, які можуть використовувати на праві постійного користування земельні ділянки державної та комунальної власності. До їх числа яких входять, наприклад, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації, релігійні організації України тощо.

Натомість відповідно до законодавства, чинного до 1 січня 2002 року, право постійного користування земельними ділянками могли набувати й інші суб’єкти, зокрема громадяни для ведення селянського (фермерського) господарства (далі — СФГ).

Законодавством одержання земельної ділянки було передбачене як обов’язкова умова для набуття правосуб’єктності. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов’язувало таку фізособу надалі подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ.

Підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як СФГ (фермерського господарства).

Як зазначають законотворці в пояснювальній записці до проєкту Закону України №5385: «...заручниками ситуації, стали громадяни та юридичні особи приватного права, які набули право постійного користування землею до 2002 року, адже зазначеним особам масово відмовляють у внесенні відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру, державній реєстрації права постійного користування та вони позбавлені можливості передавати земельну ділянку у користування третім особам, використовувати її як об’єкт застави для отримання кредитних ресурсів».

Та практика свідчить, що вказаних заборон часто не дотримуються — це призводить до того, що бюджет не одержує коштів із оподаткування вказаних операцій.

Отже, після внесення змін до Земельного кодексу, значна кількість державних і комунальних підприємств, установ, організацій, що мають у постійному користуванні земельні ділянки, зможуть здійснювати продаж земельних ділянок, адже землі завжди були інвестиційно привабливими.

Крім того, новації розширять коло суб’єктів, яким буде дозволено користуватися земельними ділянками.

Тобто, основною метою законопроєкту є трансформація права постійного користування землею у сучасні правові титули, які б надавали можливість більш ефективного використання земельних ресурсів.

Пропонується виключити можливість набувати права постійного користування земельними ділянками для будь-яких осіб.

Тобто, державні та комунальні підприємства, установи, організації автоматично, через закон набувають право оперативного управління, господарського відання на земельні ділянки, що перебували у них на праві постійного користування.

Поряд із цим, фіз- та юрособи приватного права зможуть переоформити право постійного користування на право оренди строком на 50 років, а також право викупу земельної ділянки із 30-річним розстроченням платежу.

Щодо розпорядження земельними ділянками суб’єктами права господарського відання, оперативного управління, то відчуження, здійснюватиметься на земельних торгах, за погодженням з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, до сфери управління яких належить суб’єкт постійного користування. 

А от земельні ділянки, які використовуються на праві оперативного управління, та ділянки лісогосподарського, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення не можуть бути відчужені, передані у заставу, на них не може бути звернене стягнення, лише в разі, якщо таке право набуто за цивільно-правовими договорами, а не безоплатно від держави чи територіальної громади.

Варто зауважити, що документом пропонується, аби земельні ділянки не могли бути предметом міни, дарування, інших форм відчуження, крім купівлі-продажу.

Також, вони не можуть бути передані у користування за іншими договорами, ніж договір оренди землі (крім встановлення земельних сервітутів).

Разом із цим, передача в оренду здійснюється виключно через земельні торги (крім передачі земельної ділянки в оренду власнику розташованих на ній будівель, споруд), а строк оренди не повинен перевищувати 3 років (а щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення — не більше 7 років). Однак буде встановлена заборона на передачу ділянки в суборенду.

Щодо негативних факторів, які можуть вплинути на пересічного громадянина, власника земельної ділянки: пропонується відмовити орендарю у праві на отримання від орендодавця відшкодування витрат на охорону та поліпшення ділянки, а також переважного права на її придбання у власність.

Щодо негативних факторів, які можуть вплинути державні та комунальні сільськогосподарські підприємства: їм буде заборонено мати ділянки на праві господарського відання (крім земель, необхідних для будівництва та обслуговування сільськогосподарської нерухомості та земель, які були одержані у постійне користування до набрання чинності законом).

Тобто, заборонятиметься передача землі державної та комунальної власності на праві господарського відання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, будівництва будівель, споруд (крім будівель, споруд, будівництва яких здійснюється виключно за кошти державного, місцевих бюджетів, а також коштів суб’єкта права господарського відання).

Отже, згадані новації — добро чи зло?

Як би не зазначали народні обранці про благородну мету внесення змін до Земельного кодексу України, а саме: «збільшення коштів до Державного та місцевих бюджетів у зв’язку із передачею в оренду земельних ділянок, вихід з «тіні» та розширення змісту та обсягу існуючих прав і свобод власників земельних ділянок» та інш., є підстави вважати, що такі зміни можуть призвести до обмеження економічної свободи землекористувачів у питаннях використання належних їм прав на землю. 

Такі новації є нічим іншим, як контроль з боку держави щодо розміру коштів, які землекористувач може отримати від «орендної плати» в разі, якщо він не захоче поділитися коштами з державою.

 Вступити до АПУ. Telegram-канал. YouTube-канал.

Якщо ви бажаєте підтримати діяльність АПУ, будемо вдячні, якщо ви зробите це за посиланням.