ЗАКАРПАТТЯ — 19 березня 2021 року. На початку року набрала чинності низка норм, які врегульовують проблемні питання сплати єдиного соціального внеску (далі — ЄСВ). Про головні зміни розповів Ярослав Греца, Голова Відділення АПУ в Закарпатській області, керуючий партнер АО «Греца і Партнери», д.ю.н.

— Свого часу найбільше проблемних питань виникало при сплаті ЄСВ фізособами-підприємцями та особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність. 

Доволі довго існувала несправедлива норма, що зобов’язувала цю категорію платників сплачувати ЄСВ навіть за відсутності доходів від здійснення своєї діяльності. Так само залишалася не вирішеною проблема покладення на громадян подвійного обов’язку зі сплати ЄСВ у випадку, коли вони є одночасно зареєстрованими як ФОП і здійснюють незалежну професійну діяльність (така проблема була актуальна, наприклад, для адвокатів, арбітражних керуючих тощо). Це зумовлювало численні судові спори з податковими органами, які часто вирішувалися на користь платників ЄСВ.

Нагадаю, що поширеною була проблема нарахування ЄСВ «сплячим» ФОПам, які не здійснювали діяльність, а значна частина з них була зареєстрована ще до запровадження Єдиного реєстру юросіб, ФОПів і громадських формувань та в ньому, відповідно, не значилися. Більшість з них забули, що свого часу реєструвалися підприємцями, тож отримавши вимоги про сплату ЄСВ від податкової, або ще гірше — постанову про відкриття виконавчого провадження та арешт майна з виконавчої служби, були, м’яко кажучи, неприємно здивовані. Проблема набула системного характеру, тож її довелося вирішувати на законодавчому рівні.

Більшість проблемних питань була вирішена із прийняттям Закону «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-IX (далі — Закон №592). Одразу після його опублікування набрали чинності норми про списання недоїмки по ЄСВ, нарахованої «сплячим» ФОПам. Однак інші норми цього Закону набрали чинності саме з 1 січня 2021 року.

Так, осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність і водночас — той же вид діяльності як підприємці, звільнили від сплати ЄСВ, що дає можливість уникнути подвійної сплати. Вони не зобов’язані повторно ставати на облік до податкового органу, якщо вже обліковуються як підприємці. Слід наголосити, що таку ж позицію раніше зайняв ВС, розглядаючи відповідні спори, тож зараз ця проблема врегульована остаточно.

Встановлено відсутність обов’язку сплати ЄСВ для підприємців (крім платників єдиного податку) та осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність, у разі, якщо ними у звітному періоді (чи окремому місяці) не отримувався дохід.

Крім того, відтепер не обов’язково сплачувати ЄСВ підприємцям та іншим самозайнятим особам, які перебувають у трудових відносинах і їх роботодавець сплатив страховий внесок за них у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

Іншим Законом № 1072-IX від грудня 2020 року платників єдиного податку першої групи звільнили як власне від цього податку, так і від сплати ЄСВ за період з грудня 2020 року по травень 2021 року включно, при цьому ці періоди не будуть виключатися з їх страхового стажу.

Нововведення є й для інших платників ЄСВ, зокрема роботодавців. Так, запрацювала норма Закону щодо можливості подання єдиної щоквартальної звітності по ПДФО та ЄСВ. Мінфін наказом від 15.12.2020 року за № 773 вже затвердив форму такого розрахунку, відтак за січень 2021 року звіт по ЄСВ за старою формою подавати вже непотрібно.

Варто зауважити, що запровадження нової форми звітності викликало різні відгуки у фаховому середовищу. З одного боку, є певне спрощення адміністрування ЄСВ, однак фахівці стверджують про можливі неузгодженості у разі нарахування виплат із фондів соціального страхування (доведеться подавати т. зв. довідковий розрахунок).

Безумовно, більшість із цих змін мають позитивний характер. Проте залишаються невирішеними деякі значні проблеми, на які хочеться звернути увагу. Одна з найболючіших — строки оскарження вимог по сплаті ЄСВ. В адміністративному порядку це питання врегульовано чітко і встановлено 10-денний строк на оскарження.

Важливо, що адміністративний порядок оскарження є простішим, і короткий строк для оскарження не створює значних проблем. Чого не скажеш про судовий порядок, тим більше, що й у Законі це питання чітко не врегульовано.

Свого часу ВС у постанові від 8.08.2019 по справі № 480/106/19 висловив правову позицію, наголошуючи на необхідності дотримання 10-денного строку і при зверненні до суду. Але така позиція є доволі спірною.

Відповідно до аб. 11 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник ЄСВ зобов’язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом із нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу чи оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

На нашу думку, вказаною правовою нормою регламентовано два альтернативні варіанти поведінки платника ЄСВ:

1) сплатити суми недоїмки та штрафів разом із нарахованою пенею протягом 10 календарних днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу;

2) оскаржити вимогу до податкового органу вищого рівня чи в судовому порядку.

Аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок, що нею встановлено строк, протягом якого платник зобов’язаний сплатити суми недоїмки та штрафів (10 календарних днів). Водночас, на мою думку, строк для звернення до суду безпосередньо у вказаній правовій нормі не встановлений.

На користь висновку свідчить та обставина, що в разі, якби законодавець мав на меті встановити строк звернення до суду з позовом про оскарження вимоги по ЄСВ, аналогічний до строку сплати суми недоїмки та штрафів по ЄСВ, у вказаній правовій нормі, крім чіткої вимоги сплатити відповідні суми протягом 10 днів, було б встановлено обов’язок платника оскаржити вимогу в судовому порядку у цей же строк. Але досліджувана правова норма такого («в цей же строк») чи подібного за змістом словосполучення не містить.

Отже, чіткого та однозначного припису, який би встановлював строк звернення до суду з позовом про оскарження вимоги по ЄСВ, ні досліджувана норма, ні інші норми Закону № 2464-VI не визначають. За таких умов вважаємо, що за відсутності спеціальної норми, яка б встановлювала строк на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги по ЄСВ, відповідний позов може бути поданий у межах загальних строків, встановлених частинами 2 та 4 статті 122 КАС України.

За умови відсутності чіткого правового припису застосування судами такого обмеженого 10-денного строку оскарження в судовому порядку вимог по ЄСВ ускладнює доступ до правосуддя, суперечить визначальним конституційним принципам і підходам ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення достатнього рівня доступу до правосуддя, адже на практиці протягом 10 календарних днів платнику податків складно забезпечити правову оцінку, аналіз документів, збір доказів, підготовку та подання позову до суду.

Платник податків може опинитися в ситуації, коли він змушений буде подавати позов, не встигнувши ще належно обґрунтувати свої вимоги чи сформувати доказову базу під загрозою взагалі втратити право на судовий захист.

Найкращим виходом із цієї ситуації було б врегулювання на законодавчому рівні проблеми. Потрібно чітко прописати строки для оскарження вимог по ЄСВ, цілком достатні для реалізації платником конституційного права на судовий захист.