КИЇВ — 02 березня 2021 року. 22 лютого у ВРУ було зареєстровано законопроєкт про зміни Конституції щодо порядку призначення та звільнення директорів НАБУ та ДБР №5133. Про суть документа та потенційні наслідки його прийняття розповів Микита Жуков, Голова Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини.

Що передбачає законопроєкт?

Пропонується внесення змін до Конституції в частині наділення ВРУ та Президента новими повноваженнями.

Зокрема, передбачається, що новим повноваженням ВРУ є надання згоди на призначення на посаду за результатами конкурсного відбору та звільнення з посади Президентом України директорів НАБУ та ДБР.

Дзеркальні повноваження додаються й у статтю, що регулює обсяг повноважень Президента України.

Отже, документ спрямований на конституційне урегулювання питання призначення та звільнення директорів ДБР і НАБУ.

Навіщо такі новації, якщо в Україні є очільники ДБР та НАБУ?

Справді, станом на сьогодні є очільники обох структур. Призначені вони були за відповідними нормами законів України «Про державне бюро розслідувань» та «Про Національне антикорупційне бюро України». Однак законодавча база під призначенням очільника ДБР є досить хиткою, а під очільником НАБУ і зовсім неконституційною. Що мається на увазі?

16 вересня 2020 року КСУ в справі № 1-19/2020(345/20) положення ч. 1 ст. 6 Закону «Про НАБУ» щодо надання Президенту України повноважень призначати на посаду та звільняти з посади директора НАБУ визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Своє рішення КСУ мотивував тим, що наведені повноваження не належать до визначеного Основним Законом України вичерпного переліку повноважень Президента України.

Отже, ВРУ при прийнятті відповідних норм розширила повноваження глави держави і вийшла за межі визначених Конституцією України повноважень.

Крім того, у своєму рішенні КСУ вказав, що зазначені приписи Закону спричиняють порушення балансу в системі функціонування державної влади (системи стримувань і противаг) та, як наслідок, призводять до послаблення конституційних гарантій забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також до негативного впливу на стабільність конституційного ладу.

Тому наявне положення Закону Про НАБУ щодо призначення Президентом очільника НАБУ перестало бути чинним. Тож наразі відсутнім є порядок призначення директора НАБУ.

Що стосується очільника ДБР, то наразі положення ст. 11 Закону Про ДБР є чинним та передбачає те, що саме Президент України призначає та звільняє директора ДБР. Однак така конструкція є конституційно нестійкою, оскільки аналогічні положення щодо НАБУ і були визнані неконституційними.

Тож проєкт Закону покликаний, по-перше, виконати рішення КСУ, по-друге, забезпечити баланс між Президентом та Верховною Радою України у призначенні директора як НАБУ, так і ДБР, а, по-третє, забезпечити подальшу конституційність призначення нових очільників НАБУ та ДБР.

Чому не можна вирішити це питання шляхом наділення лише Президента відповідними повноваженнями на призначення директорів НАБУ та ДБР?

ВРУ ІХ скликання вже намагалася таким чином вирішити питання конституційності призначення директорів НАБУ та ДБР, чітко передбачивши серед повноважень Президента, закріплених у Конституції, можливість ним одноосібно призначати цих осіб.

Тоді у ВРУ було зареєстровано законопроєкт № 1014 від 29.08.2019 року.

Водночас 16 грудня 2019 року КСУ дійшов висновку, що таке розширення повноважень глави держави матиме наслідком перерозподіл повноважень між Президентом України та Кабміном, тому спричинить розбалансування наявної конституційної системи стримувань та противаг у механізмі реалізації державної влади в Україні та наділення Президента України не характерними для нього функціями та повноваженнями, що може призвести до поступової та завуальованої зміни балансу влади.

До речі, на момент розгляду справи Конституційним Судом ДБР залишалося центральним органом виконавчої влади (наразі це державний правоохоронний орган), тож у своєму рішенні КСУ і вказував про те, що повноваження призначати та звільняти керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу КМУ, належить саме КМУ. А наділення поряд з КМУ Президента України повноваженнями призначати директора ДБР як керівника центрального органу виконавчої влади призведе до дублювання повноважень. Водночас враховуючи те, що наразі ДБР не є центральним органом виконавчої влади, таке дублювання повноважень не буде виникати.

Крім того, законопроєктом № 5133 пропонується збалансувати запропоновані конституційні повноваження Президента повноваженнями парламенту в частині надання згоди на призначення та звільнення директорів ДБР та НАБУ.

Тож для дотримання балансу влад, а також з метою конституціоналізації права Президента, яке він сьогодні за Конституцією не має, і зумовлена необхідність прийняття законопроєкту № 5133.

Про можливу долю законопроєкту

Враховуючи те, що проєкт Закону було подано 250 народними депутатами України, ймовірність його прийняття є значною.

Та варто пам’ятати, що коли мова йде про внесення змін до Конституції України, обов’язковим є відповідний висновок Конституційного Суду України.

Тож за процедурою проєкт Закону № 5133 спочатку повинен бути включений до порядку денного сесії ВРУ, далі направлений на розгляд до КСУ, і вже за наявності позитивного висновку КСУ може бути попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. А вже потім документ може бути прийнятий на наступній черговій сесії ВРУ, якщо за нього проголосує не менше як 2/3 від конституційного складу ВРУ (тобто не менше як 300 депутатів).

Тобто для прийняття такого законопроєкту має пройти ще чимало часу.