Останнім часом у ЗМІ та соціальних мережах активно дискутують, чи припиняються повноваження чинного Президента України Володимира Зеленського після 20 травня 2024 року, коли спливає 5-річний строк його повноважень, та, відповідно, чи мають бути проведені президентські вибори в умовах повномасштабної війни, що триває. Нижче наводимо думку Ради Комітету Асоціації правників України з конституційного права, адміністративного права та прав людини з цього приводу.

Урегулювання ситуацій, не описаних напряму в Конституції України, вже не вперше потрапляє у фокус уваги суспільства та юридичної спільноти. 2014 рік, зокрема, запам’ятався, окрім драматичних суспільно-політичних і воєнних подій, також і питанням щодо того, як вирішувати питання, не визначене ні в Конституції, ні в інших актах щодо самоусунення Президента України.

Зараз ми бачимо, як у медійній площині циркулює питання щодо конституційності повноважень Президента після спливу строку, на який його було обрано. На нашу думку, поточна ситуація є дещо простішою, оскільки є підстави стверджувати, що ситуація загалом врегульована нормативно і при цьому немає підстав говорити про порушення конституційних гарантій. Почнемо з другого.

Щодо виборчих прав

Нагадаємо, що правовий порядок у період воєнного стану багато в чому визначається фактом і порядком відступу від тих конституційних гарантій, що визначені Розділом ІІ Конституції. У нашому випадку пасивне й активне виборче право зафіксоване у ст. 38 таким чином: громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас стаття 64 Конституції визначає, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Як бачимо, право обирати й бути обраним може бути обмежено, і таке обмеження встановлено приписами ст. 19 Закону України  «Про правовий режим воєнного стану», за якою на період воєнного стану забороняються вибори Президента України. Ця норма не визнана неконституційною і за замовчуванням відповідає ст. 8 Конституції.

Отже, не можна говорити про порушення виборчих прав громадян у цьому випадку та не можна говорити про наявність підстав для проведення виборів при завершенні 5-річного строку повноважень Президента за умов режиму воєнного стану. На нашу думку, саме цей аспект є визначальним за поточних умов і він багато в чому дає відповідь на друге запитання.

Що з повноваженнями?

Згадуючи цей припис, ми переходимо до другого питання, яке зараз уже активно використовується для політичних спекуляцій і просто в цілях ворожої пропаганди, — наявність і обсяг повноважень Президента України після спливу 5 років. І тут варто сказати, що ст. 10 вказаного вище Закону чітко й однозначно визначає, що у період дії режиму воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України. При цьому Конституція (ст. 108) визначає, що Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України, водночас дострокові підстави для припинення повноважень (відставка, неспроможність виконувати обов’язки за станом здоров’я, смерть, імпічмент) відсутні.

Отже, Конституцією та іншими законами не визначено припинення повноважень у випадку, що розглядається, натомість наявні чинні норми щодо недопущення вакууму влади в період воєнного стану, зокрема і ст. 17 Конституції: захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. (До речі, зверніть особливу увагу на слова: «забезпечення інформаційної безпеки України є справою Українського народу»).

Можна детальніше?

На нашу думку, це нормативне регулювання є достатнім, не тільки аби говорити про відсутність підстав для тверджень про нелегітимність органу державної влади та часткову узурпацію влади, а й навіть для того, аби говорити про правову невизначеність у цьому питанні.

Водночас ситуація дійсно може бути максимально чітко унормована, і тут може йтися насамперед про конституційне подання з боку Президента, народних депутатів чи, скажімо, Верховного Суду щодо тлумачення норм Конституції України та розгляд такого подання Конституційним Судом України.

Однак, з нашої точки зору, правова позиція з цього питання буде визначена скоріше іншим чином. Наприклад, шляхом викладу обґрунтування правової позиції у відповідних рішеннях Касаційного адміністративного суду та Великої Палати Верховного Суду (як судом апеляційної інстанції) за наслідками розгляду позову, скажімо, про незаконність дій чи розпоряджень Президента України з підстав відсутності повноважень у порядку ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства. Маємо мало сумнівів, що такий позов буде подано найближчим часом.

Тож, на нашу думку, у цій ситуації нормативне регулювання наявне і воно відповідає здоровому глузду та цілям збереження й захисту української держави.