Нові санкції проти громадян України — юридична оцінка кейса

2021-02-22

КИЇВ — 22 лютого 2021 року. 19 лютого РНБО прийняла рішення «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Цього ж дня Президент України ввів у дію рішення РНБО.

У санкційному списку знову з’явилися прізвища українських громадян. Що передбачає рішення та які підстави в ньому закладені, чи є відмінності між запровадженими санкціями? Про це та законність кейса розповів Голова Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини Микита Жуков.

Спеціально для delo.ua.

*Думка автора викладена виключно з погляду права та законності

Цього разу санкції були впроваджені щодо народного депутата України Віктора Медведчука та його дружини Оксани Марченко.

Що передбачає рішення РНБО?

Рішення передбачає застосування персональних санкцій до вказаних осіб строком на 3 роки у вигляді блокування активів, запобігання виведенню капіталу за межі України тощо.

Цей перелік санкцій у рішенні не є вичерпним, оскільки в ньому вказується, що до цих осіб можуть застосовуватися й інші санкції. Що розуміється під поняттям «інші санкції», не зрозуміло.

Чи є відмінності між санкціями щодо Козака та Медведчука і Марченко?

Здебільшого, відмінностей немає. Сам перелік санкцій фактично однаковий.

Крім того, і в рішенні РНБО щодо Козака, і в останньому рішенні розкриті персональні дані: ідентифікаційний номер, адреса реєстрації місця проживання.

Таке розкриття даних є доволі сумнівним.

Крім того, цього разу, по-перше, санкції введені лише на три роки (щодо Козака — на 5), по-друге, не зазначені паспортні дані (зокрема й закордонного паспорта) Медведчука та Марченко (дані Козака були вказані).

Такий неоднаковий підхід і щодо санкцій, і в обсязі розкритих персональних даних може свідчити або про те, що Козак, у розумінні РНБО, є більш небезпечною особою у сфері здійснення терористичної діяльності.

Хоча щодо небезпеки це питання спірне, бо в переліку санкцій, застосованих до Віктора Медведчука, вказується заборона заходження військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів. Тож виявляється у Медведчука та Марченко є військовий корабель.

Які підстави закладені для прийняття рішення РНБО?

На відміну від санкцій щодо Козака, серед підстав застосування санкцій до згаданих осіб вказані лише наявні пропозиції СБУ, пропозиції ж Верховної Ради відсутні.

Чи законні рішення й Указ Президента?

Почнемо з того, що підстави для введення санкції, порядок їх введення чітко передбачені Законом України «Про санкції».

Відповідно до цього Закону санкції можуть застосовуватися з боку України стосовно іноземної держави, іноземної юрособи, юрособи, яка знаходиться під контролем іноземної юрособи чи фізособи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юр- чи фізособи, інших суб’єктів, які:

—  створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України;

сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства та держави;

призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

Отже, до громадян України санкції можуть застосовуватися лише коли ті здійснюють терористичну діяльність. Тобто вводячи в дію санкції проти Медведчука та Марченко, можна припускати, що в СБУ, РНБО та Президента було достатньо відомостей, щоб бути впевненими, що депутат та його дружина здійснюють терористичну діяльність. Бо інших підстав для введення санкцій проти громадян України немає.

Однак як і щодо введених санкцій до Козака, так і щодо цих санкцій постає цілком логічне питання: якщо підстави для введення санкцій були, тоді чому їм не повідомлено про підозру у вчиненні відповідного злочину? Тим більше, що депутатську недоторканність зняли, а Регламент ВРУ, кримінальний процесуальний кодекс України чітко передбачає механізм повідомлення про підозру депутату. 

Якщо ж реальних підстав для фактичної підозри в здійсненні терористичної діяльності немає, підстав для повідомлення про підозру також немає, то виникають і значні сумніви щодо законності такого Указу. І зазначу, що саме рішення РНБО не спричиняє жодних юридичних наслідків — без введення його в дію Президентом воно фактично не підлягає виконанню та застосуванню. Тому питання щодо законності постає не до самого рішення РНБО, а Указу Президента як акту, який і перетворює таке рішення на обов’язкове.

Окрім того, особу можна вважати такою, що здійснює терористичну діяльність, коли є не лише повідомлення про підозру, а й відповідне рішення суду. Такого рішення наразі немає.

Доволі дивно, ні?

Дивним у цій ситуації виглядає й те, що суспільству не надано жодного підтвердження терористичної діяльності цих громадян. Оскільки така практика є в резонансних злочинах: коли влаштовується брифінг, демонструються відеозаписи, розмови, окремі складові матеріалів кримінального провадження, хоч такі дії і є сумнівними з погляду їх відповідності нормам КПК. 

Значить, доцільною була б послідовність дій: ми зовсім не проводимо такі брифінги або ж проводимо їх, особливо тоді, коли це стосується терористичної діяльності нардепа.

Крім того, санкції виглядають логічними, коли вони застосовуються до іноземних суб’єктів — Україна таких осіб не може притягти до кримінальної відповідальності, отже, єдиним ефективним механізмом залишаються санкції. Та коли мова йде про громадянина України, ще й про народного депутата, то застосування санкцій без відповідного рішення суду, яким підтверджено здійснення терористичної діяльності, дещо суперечить легітимній меті Закону. 

Оскільки громадянина України і так можна притягти до кримінальної відповідальності за здійснення терористичної діяльності, а вже потім, на підставі рішення суду, й обґрунтовано застосувати санкції.

Підсумовуючи

Рішення щодо введення персональних санкцій до Віктора Медведчука, Оксани Марченко, як і щодо Козака, є, ймовірніше, необґрунтованим, а за відсутністю відповідного рішення суду і сумнівно законним. 

Формально Закон України «Про санкції» не зобов’язує застосовувати санкції лише після відповідного рішення суду. Однак така практика застосування санкцій до громадян України без рішення суду є досить небезпечною і наразі вже має усі ознаки тенденції. А небезпека, власне, полягає в тому, що під звинуваченнями щодо здійснення терористичної діяльності насправді можуть ховатися зовсім інші мотиви введення санкцій. Крім того, відсутність публічно продемонстрованої доказової бази створює й сумніви щодо її наявності.

Здійснення терористичної діяльності є досить гучним звинуваченням, яке, на моє глибоке переконання, повинно підтверджуватись саме рішенням суду та вводитися за наявності достатньої доказової бази для цього. 

В інших випадках, хоча формально введення санкцій і буде відповідати Закону України «Про санкції», водночас, воно буде суперечити принципу справедливості та може створити небезпечним прецедент, спираючись на який фактичне звинувачення в тероризмі, без подальших реальних намірів здійснення досудового розслідування, будуть продовжувати отримувати й інші громадяни України.




НАГАДАТИ ПАРОЛЬ