ОДЕСА — 11 лютого 2021 року. Охорона історичних об’єктів культурної спадщини є одним із найпроблемніших напрямків діяльності сфери культури. Особливо це стосується пам’яток архітектури, які руйнуються під впливом природних та антропогенних явищ. Складнощів додає те, що треба знаходити баланс між необхідністю збереження історичної спадщини з однієї сторони та розвитком економіки і культури — з іншої. Як владнати цю проблему?

Ми розпочинаємо огляд стану справ щодо збереження історичної спадщини в кожному з регіонів України. Що відбувається в Одесі розповіли Надія Гніздовська, членкиня Ради Відділення АПУ в Одеській області та Наталія Киреєва, помічниця адвоката АО «Юріс Феррум».

— Законодавець відносить до історичних об’єктів культурної спадщини будинки, споруди, їх комплекси, поховання, місця бойових дій, загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, визначні місця, пов’язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

У місті Одеса охороною культурної спадщини займаються Управління з питань охорони об’єктів культурної спадщини Одеської міської ради та Департамент культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації.

Одним з ключових питань збереження історичної спадщини в м. Одеса є реставрація будівель та споруд — пам’яток архітектури, багато з яких знаходяться в аварійному стані.

Для того, щоб обрати підрядника на виконання ремонтно-реставраційних робіт, проводяться тендери, замовником у яких є Управління капітального будівництва Одеської міської ради.

Основними завданнями вказаного управління є виконання завдань з будівництва будинків, об’єктів освіти, охорони здоров’я, зв’язку, транспорту, торгівлі, громадського харчування, комунального господарства, культурно — побутового й іншого призначення та ефективного використання капітальних вкладень, спрямованих на цю мету.

Однією з основних проблем реставрації будівель — пам’яток архітектури є забезпечення належного рівня якості робіт.

Безумовно, у договорах на закупівлю підрядних робіт за державні кошти завжди встановлюється обов’язок підрядника забезпечити відповідність якості робіт умовам ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва», державних стандартів, будівельних норм і правил, проєктно-кошторисної документації і договору, проте досить часто виконані роботи – неналежної якості. Договорами передбачено і відповідальність: роботи, які не відповідають встановленим вимогам, не оплачуються.

Для поточного контролю якості робіт підрядник та замовник мають право проводити перевірки, результати яких оформлюються відповідним актом.

Якщо неякісні роботи виявляються у процесі поточних перевірок, підрядник зобов’язаний їх переробити, а неякісні матеріали — замінити. Якщо дефекти не буде усунуто у встановлені строки, замовнику надається право залучити для їх усунення третіх осіб. Додаткові витрати у такому разі компенсуються підрядником або утримуються з сум, які мали бути виплачені йому за виконані роботи.

Проте навіть прописана в договорі відповідальність не убезпечує від прийняття замовником неякісних робіт. Однією з причин є брак кадрів з достатньою кваліфікацією для того, щоб виявити недоліки та дефекти ремонтно-реставраційних робіт. Тому ситуації, коли через кілька місяців після приймання робіт з’являються тріщини на щойно відреставрованому фасаді пам’ятки архітектури, на жаль, не рідкість.

У зв’язку з цим у договорах встановлюється гарантійний термін виконаних робіт 50 років на опорні та загороджувальні конструкції та 3 роки на інші роботи, який починається в день підписання сертифікату, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проєктній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

Виявлені в цей період дефекти оформлюються дефектним актом і усуваються коштом Підрядника, якщо вони виникли внаслідок порушення діючих норм і правил проєктної документації у ході виконання робіт. Якщо підрядник відмовляється складати дефектний акт, такий акт оформлюється Архбудконтролем. У випадку, коли підрядник не усуває недоліки, замовник має право залучити для цієї роботи іншого виконавця за рахунок коштів Підрядника.

Ще однією проблемою є охорона об’єктів культурної спадщини, які знаходяться у приватній власності. Іноді їх власники не зацікавлені у збереженні таких об’єктів і не ремонтують їх, дозволяючи руйнуватися. Ці дії спрямовані на те, щоб на місці колишньої історичної будівлі побудувати новобудову.

Щоб уникнути таких ситуацій, з власниками пам’яток культурної спадщини укладаються охоронні договори, якими встановлюється режим використання пам’ятки. Власник пам’ятки чи її частини зобов’язаний у місячний термін з моменту набуття права власності укласти охоронний договір з відповідним органом культурної спадщини.

В охоронному договорі обов’язково встановлюються види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження території, інших заходів, направлених на збереження пам’ятки. Власник зобов’язаний забезпечити дотримання вимог протипожежної, санітарної, екологічної безпеки, виконання режиму використання пам’яток та пов’язаних з ними будівель, територій, культурних цінностей.

Якщо власник пам’ятки культурної спадщини порушує умови охоронного договору, на нього накладається штраф.

Також чинним законодавством України передбачена можливість примусового відчуження або викупу пам’яток культурної спадщини.

Так, якщо дії чи бездіяльність власника пам’ятки можуть призвести до її пошкодження або знищення, орган охорони культурної спадщини спочатку робить відповідне попередження. Якщо після цього власник нічого не зробить для збереження пам’ятки, суд може прийняти рішення про її примусовий викуп. Ціна визначається за згодою сторін або судом. Пам’ятка переходить у державну власність.

У виняткових випадках, коли заходів для збереження пам’ятки необхідно вжити невідкладно, позов до суду можна подати без попередження.

Позивачем у такій категорії справ виступає орган охорони культурної спадщини.

Втім, попри наявність санкцій за порушення умов охоронного договору, у переважній більшості випадків вони не реалізуються на практиці.

Ще однією гострою проблемою збереження історичної спадщини в Одесі є незаконна реконструкція будинків – пам’яток архітектури. Тут мова йде не про їх реставрацію та укріплення, а фактично про псування історичних будівель: надбудова мансардних поверхів (часто навіть не одного, а кількох), розширення та скління балконів, спорудження прибудов, перепланування, які шкодять опорним конструкціям.

Вирішити цю проблему заважає те, що в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради немає повноважень здійснювати перевірки щодо пам’яток, тому що вони належать до класу наслідків (відповідальності) СС3. Це унеможливлює оперативне реагування на виявлені порушення і їх усунення.

Цю проблему можна було б мінімізувати, передавши повноваження з контролю за реконструкцією пам’яток архітектури міській владі.

Ефективним механізмом запобігання знищення об’єктів культурної спадщини є притягнення до відповідальності осіб, винних у таких порушеннях. Та попри те, що в центральній частині Одеси занепадає чимало пам’яток культурної спадщини, випадки застосування санкцій, особливо у значних розмірах, — одиничні.

Адміністративна відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини встановлено ст. 92 КУпАП. Таке порушення тягне за собою штраф у розмірі від 850 до 1700 грн. для громадян та від 1700 до 2550 грн. для посадових осіб.

Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачено застосування фінансових санкцій у розмірі до 170 тис. грн.

Крім того, за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин передбачено кримінальну відповідальність.

Таким чином, попри наявність законодавчих механізмів, направлених на захист об’єктів історичної спадщини, внаслідок проблем з їх реалізацією на практиці охорона таких об’єктів значно ускладнюється, що в решті решт призводить до їх ушкоджень та руйнувань. Вирішити цю проблему можливо шляхом залучення кваліфікованих кадрів і, безумовно, викорінення корупції у сфері охорони об’єктів культурної спадщини.