КИЇВ — 03 грудня 2012 року. 26 листопада відбувся ІХ Судовий форум від Асоціації правників України, де фахівці вже вшосте обговорили плин судової реформи. Тоді експерти підкреслили, що будь-яке затягування матиме свої наслідки, особливо на фоні гострого кадрового дефіциту в судах і безлічі інших, не менш болючих питань. Тому ми вирішили дізнатися про причини її нескінченності, наслідки для країни та кроки, які потрібно втілити для якнайшвидшого завершення вічного марафону реформування. Підбити підсумки допоміг Андрій Савчук, член Ради Комітету АПУ з процесуального права, партнер, керівник практики вирішення спорів MORIS.

— Андрію, славнозвісна судова реформа розпочалася ще в 2014 році. Ми ж з вами говоримо на порозі 2021. Змін ми не бачимо досі — в чому причина, на вашу думку? 

— Судова реформа через її надмірну тривалість сьогодні викликає швидше відразу, ніж позитивне відчуття. Впродовж останніх шести років — це тема №1 на судових форумах АПУ. Щоб оцінити, багато це чи мало, потрібно з чимось порівняти. Мудрі люди кажуть, що все пізнається в порівнянні.

Якщо ми поглянемо у 2014 рік, нашу відправну точку, то побачимо, що українська судова реформа стартувала одночасно з проєктом Ілона Маска, до задуму якого багато хто ставився скептично. Проте якщо порівняти наші з ним результати, то побачимо, що Маск за цей час: сконструював космічний корабель, відправив людей у космос, повернув їх назад і запровадив регулярні космічні польоти.

Натомість ми досі все ще говоримо про судову реформу. І наша біда у відсутності як кінцевого результату, так і хоча б чіткого бачення реформи.

Чому так? Бо влада ніколи не мала твердої політичної волі здійснити судову реформу. На жаль, кожну владу треба змушувати до цього. Нам пощастило, що маємо два локомотиви, які не втомлюються змушувати владу — це західні міжнародні партнери України та громадські організації. Дай, Боже, їм здоров’я! /сміється/

— Пропоную здійснити короткий рейд підсумками 2020 року. Окресліть головні проблеми судової реформи.

— Давайте. Що ми маємо на сьогодні ?

Судову реформу 2016 року з косметичним ремонтом від Конституційного Суду, який подбав про долю суддів старого Верховного Суду України та добробут усіх суддів у відставці.  

Ми маємо Судову реформу 2019 Президента Зеленського. А точніше, руїни, які від неї залишилися після Рішення Конституційного Суду від 11 березня 2020 року. І в них дуже добре прослідковується чи відсутність справжньої політичної волі здійснити реформу, чи брак компетенції в її авторів.

Чому так кажу? Погляньмо на ключову хронологію останньої судової реформи:

У жовтні 2019 року Президент рубає з плеча і Законом розпускає ВККС, пробує реформувати ВРП, зменшує кількість суддів ВС, чим фактично робить новий конкурс для них. При цьому спеціально створена Президентом Комісія з питань правової реформи не працювала над цим Законом.  

Уже за 2 місяці маємо критичний висновок Венеціанської комісії (ВК) щодо Президентського Закону. Не розумію, чому перш ніж рубати з плеча в таких делікатних питаннях, не почекати висновку ВК?

У березні цього року Конституційний Суд не залишає каменя на камені від судової реформи Президента Зеленського. Цілком природньо.

Щоб якось виправити ситуацію, Президент (знову без звернення до ВК, без роботи Комісії з питань правової реформи, широкого обговорення з професійним, громадським середовищем) подає до ВРУ законопроєкт №3711. Очевидно ж, що цим стаємо на граблі, які кілька місяців тому вже боляче вдарили.   

Дива не сталося, і через кілька місяців ми знову маємо критичний висновок ВК.

Однак парламент намагається проголосувати №3711, і лише стараннями окремих депутатів його відправляють на доопрацювання для (все ж таки) врахування висновків ВК.

Що ми маємо на виході? Нічого, окрім нового кадрового голоду в судах через розпуск ВККС. Ми знову втратили цілий рік часу.

Тут виникає риторичне питання: а як в такому становищі можуть працювати судді? Де тут гарантії їх незалежності? Владі банально вигідно тримати підвішеним кожного суддю.  

Тому зараз їй саме час демонструвати достатню політичну волю, а тим, хто працює над судовою реформою — компетенцію та професіоналізм.

Тут варто вкотре нагадати всім, хто проводить судову реформу — перед нами не стоїть завдання збудувати космічний корабель, якого ніколи ніхто не будував, завдання куди легше — реалізувати судову реформу. І для цього є все необхідне — і успішний міжнародний досвід, який за потреби можна перейняти, і готовність допомогти ВК, міжнародних партнерів. Є все, треба просто взяти та зробити!  

— Якими ви вбачаєте нагальні подальші кроки в реформуванні?

— Найперше слід визнати, що існує серйозна криза довіри до ВРП. Про це вже прямо пише навіть ВК у своєму висновку: «…питання довіри до цього найвищого органу судової влади постійно виникало під час онлайн зустрічей»; «…питання щодо доброчесності членів ВРП також є терміновим та не може бути відкладено».

Той факт, що досі в нас немає ВККС і є кадровий голод в судах — це відповідальність, в першу чергу, ВРП.

Щоб якось наочно охарактеризувати сутність існуючої ВРП, пропоную порівняти заяви ВРП і Пленуму Верховного Суду щодо безпрецедентного скандалу, який нещодавно виник через оприлюднені НАБУ записи розмов суддів у кабінеті голови Окружного адміністративного суду міста Києва. Це дві світоглядно різні заяви, між ними прірва.

Як керівник судової практики MORIS я заборонив нашим адвокатам подавати скарги на суддів до ВРП. І зовсім не тому, що немає підстав для скарг, а через відсутність довіри до об’єктивності їх розгляду у ВРП. Це наче холостий постріл. Ми ретельно збираємо всі факти порушень, з якими стикалися в судах, і обов’язково подамо скарги, коли буде нова ВРП. Цей процес буде публічним.  

Тому я переконаний, що нашим реформаторам треба нарешті змінити свій образ «усезнавців і великих», дослухатися до рекомендацій ВК та невідкладно створити два органи:

1. Нову ВККС за допомогою конкурсної комісії з авторитетними міжнародниками, які формували Вищий антикорупційний суд.

2. Комісію з питань етики з міжнародною участю, яка одноразово оцінить діючих і нових членів ВРП.

Якщо сформувати таким чином у судовій системі два ключових органи з професійних, чесних людей — ми втілимо половину судової реформи.

— Кілька слів про громадський контроль за судовою гілкою влади. Яка його роль?

— Зараз дуже часто виникає це питання. Мені не подобається слово «контроль», воно сильно фонить. Я би говорив радше про допомогу громадськості в проведенні судової реформи. Переконаний, що без залучення громадськості, міжнародників і надання їм реальних важелів ми цю реформу ніколи не здійснимо, і довіру до суду не побудуємо. Це не просто слова, маємо власний досвід — створення Вищого антикорупційного суду та Верховного Суду. Без участі міжнародників і громадськості ми б не досягли такої якості роботи цих судів.

Якби в Україні ліквідовували ВАКС і Окружний адміністративний суд м. Києва, то думаю, в обох випадках народ вийде під ці суди. В першому випадку — щоб не дати ліквідувати, а в другому — щоб допомогти.   

Багатьох хвилює питання залучення громадськості до судової реформи, але хочу сказати, що це нормальна практика, і нічого недопустимого тут немає. Такий підхід сповідує ВК, Європейська мережа судових рад, міжнародна практика. Якщо суддя чесний і дотримується професійної етики, то ніколи не боятиметься участі громадськості в таких процесах.

— У підсумку, спробуймо сформувати прогноз на 2021 рік. Як події розвиватимуться далі?

— Відсутність результату в судовій реформі протягом 6 років свідчить про брак політичної волі на її здійснення. Це не 6-ти річна реформа — це 6-ти річний тиск на суддів. Іноземні інвестори вважають, що привабливість нашої країни падає. Серед названих ними чинників на першому місці — недовіра до судової системи, на другому — корупція. До речі, війна з Росією — лише на восьмому.   

Про проблему в судах говорить не лише бізнес і професійна спільнота, говорять сьогодні також історики: за словами Ярослава Грицака, те, що нині коїться в судах, змінює траєкторію країни. Знаєте, коли вже історики (люди, які через професію міряють століттями) б’ють на сполох, це не якийсь там тривожний дзвіночок, це історична катастрофа, яка стосується кожного з нас без винятку.  

Я переконаний, що рано чи пізно судова реформа таки буде проведена якісно. Питання лише в тому, яку ціну заплатить за це влада та економіка, а в підсумку — кожен українець. Чим довше будемо чекати, тим дорожче нам обійдеться.