ХАРКІВ — 18 листопада 2020 року. Через розповсюдження коронавірусу та збільшення кількості хворих в Україні відтерміновують планові медичні операції. Лікарні прийматимуть тільки ургентних хворих і з COVID-19. Про це під час брифінгу 9 листопада зазначив головний санітарний лікар Віктор Ляшко. Розібралися з потенційною незаконністю такого рішення та спробували з'ясувати шляхи захисту прав пацієнтів разом з Ольгою Троценко, членкинею Ради Відділення АПУ в Харківській області, директоркою АБ «Ольги Троценко».

Спеціальний матеріал для The Babel.

«Планові операції» — що це?

Згідно з термінами виконання, операції поділяють на екстрені, термінові та планові.

Екстрені операції здійснюються негайно чи протягом кількох годин, адже затримка їхнього проведення загрожує життю хворого або різко погіршує прогноз. Наприклад, до екстрених операцій відносять операції при кровотечі, асфіксії, гострих хірургічних захворюваннях, тощо.

Термінові операції — виконання може бути відкладене на невеликий термін (у межах доби) для уточнення діагнозу та підготовки хворого.

Планові операції виконують в різний термін після уточнення діагнозу та готовності хворого, без збитків для його здоров'я.

(Не)законність обмежень

23 жовтня набули чинності зміни до Постанови КМУ від 22.07.2020 р. про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території зі значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Питання планових операцій врегульовано в підпункті 5 пункту 14 постанови. Крім іншого, в ньому зазначено про заборону проведення закладами охорони здоров’я планових заходів з госпіталізації, окрім:

— надання планової медичної допомоги закладам охорони здоров’я національного рівня, що надають високоспеціалізовану допомогу, за умови дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів (в редакції від 23.10.2020);

Тобто, за умови дотримання відповідних санітарних та протиепідемічних заходів (що є логічним наразі) планові операції (високоспеціалізована допомога) є можливими. З постанови вбачається лише обмеження щодо планових заходів з госпіталізації.

Якщо ж будуть внесені зміни до вказаної постанови, планові операції заборонять чи їх будуть відтерміновувати, то неможливо зі стовідсотковою вірогідністю передбачити, що такі відтермінування чи відмова в проведенні планової операції не призведе до погіршення здоров’я і тяжких наслідків для пацієнта або взагалі — ризику для життя пацієнта; чи до термінового/екстреного втручання.

Що робити пацієнту?  

ККУ встановлює відповідальність за ненадання без поважних причин медичним працівником допомоги хворому, якщо він свідомо знає, що це може мати тяжкі наслідки для хворого (ст.139 КК). А також відповідальність за невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого (ст..140 КК).

Якщо в лікарнях свідомо будуть відмовляти в проведенні планових операцій, на виконання прийнятого закону, такі дії важко буде кваліфікувати за вказаними статтями кримінального кодексу.

Разом із тим, ЦКУ передбачена цивільно-правова відповідальність за порушення права на медичну допомогу та передбачена можливість стягнення матеріальної та моральної шкоди за завдання шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ю. 

Для захисту своїх прав, пацієнтам, яким в усній формі буде відмовлено в проведенні планової операції, необхідно звертатися письмово до лікарняного закладу із проханням провести відповідну планову операцію, а у випадку відмови у проведенні планової операції — надати письмову відповідь з обґрунтуванням підстав такої відмови.

Для того, щоб надалі можливо було довести, що саме через відмову та несвоєчасне проведення операції настали тяжкі наслідки для здоров’я (завдано шкоду каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’ю). Таку заяву необхідно подавати у двох екземплярах та обов’язково залишати собі другий екземпляр з відміткою лікарні про отримання або направляти поштою зі зворотним повідомленням.

Одним із позасудових способів захисту права на медичну допомогу є звернення зі скаргою до керівника закладу, територіального департаменту охорони здоров’я, МОЗ, Уповноваженого ВРУ з прав людини. Але як свідчить практика, такий спосіб захисту не є ефективним.

Замість висновку

Переконана, що у випадку заборони проведення планових операцій, лікарі стануть заручниками ситуації. З одного боку вони мають виконувати вимоги законодавства, з іншого — відповідальність за спричинення шкоди здоров’ю може «лягти саме на їх плечі».

Тож, держслужбовці, приймаючи закони мають усвідомлювати їх подальші наслідки для лікарів та пацієнтів.  

Беззаперечно, що заборона планових операцій звузить права людини на медичну допомогу. А, згідно з Конституцією, це неприпустимо.  

Цікаво, що відповідно до ст.ст. 8, 34 Основ законодавства України про охорону здоров’я порядок надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги (планових операцій), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони здоров'я, а таким органом є МОЗ, а не КМУ.

Стаття 64. Конституційні права, свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права та свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; наявна мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому наперед відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, — карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

{Стаття 139 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008}

Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, — карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.