КИЇВ — 26 червня 2020 року. Для ефективного осмислення та подальшого практичного втілення цього принципу Голова Комітету АПУ з конституційного права, адміністративного права та прав людини — Микита Жуков пропонує розглянути його зміст за відповідними судовими рішеннями.

— Принцип «належного урядування» є вкрай важливим для розбудови правової держави. Кожна посадова особа суб’єкта владних повноважень, при прийнятті рішення та вчиненні певної дії має дотримуватися зазначеного принципу. Саме дотримання всіх його складових дозволяє забезпечити високий рівень правовладдя у країні, гарантувати реалізацію права громадян, та як заходу попередження, зменшити кількість позовів громадян проти суб’єктів владних повноважень.

Принцип «належного урядування» можна вивчати за теоретичними напрацюваннями європейський вчених, правників, за текстом програми розвитку ООН чи текстом програми діяльності Європейської комісії, а можна за висновками (правовими позиціями), викладеними у рішеннях ЄСПЛ та у рішеннях ВС.

Тому, задля більш ефективного осмислення та подальшого практичного втілення принципу «належного урядування» пропонується розглянути його зміст саме за відповідними судовими рішеннями.

Рішення ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року)

1. Державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права,

2. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси

3. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

4. Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

5. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.

6. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

До речі, яскравим прикладом втілення принципу «належного урядування» у законодавстві України є норма, закріплена в абз. 8 ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», відповідно до якої при повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови). Ця норма є закріпленням того, що помилки держави не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються та того, що запроваджені державним органом внутрішні процедури повинні сприяти юридичній визначеності.

Постанова ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, винесена 28 травня 2020 року у справі № 826/17201/17

Суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документів, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

Постанова ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, винесена 26 лютого 2020 року у справі № 804/15772/15

У ситуації з пропуском строків державними органами за поважними причинами апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Постанова ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, винесена 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16

Виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки коштом приватної особи, яка діяла добросовісно (у такій ситуації - коштом платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Труднощі в організації своєчасного виконання обов`язків представників суб`єкта владних повноважень не є об`єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що принцип «належного урядування» має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу «належного урядування» забезпечує прийняття суб’єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип «належного урядування» підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.