Асоціація правників України надіслала відповідь на запит судді Конституційного Суду України С. Головатого стосовно питань, порушених у конституційній скарзі Крупка Дмитра Володимировича щодо відповідності Конституції України частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України. Позиція підготовлена Комітетом Асоціації правників України з конституційного, адміністративного права та прав людини, до компетенції якого входять питання конституційного права.

Суб’єкт права на конституційну скаргу Крупко Дмитро Володимирович просить Конституційний Суд України визнати такими, що не відповідають частині другій статті 28 Конституції України, частину першу статті 81 та частину першу статті 82 Кримінального кодексу України (в контексті відсутності перспективи умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі та реалістичної можливості заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням відповідно), а також встановити порядок та строк виконання рішення Конституційного Суду України з метою внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України.

Розглянувши порушені у конституційній скарзі питання, Комітет Асоціації правників України з конституційного права, адміністративного права та прав людини дійшов висновку, що при розгляді зазначеної справи у Конституційному Суді України мають бути взяті до уваги такі аспекти:

• факти, що підтверджують зв’язок Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, насамперед, в частині положень низки статей розділу ІІ Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»;
• співвідношення статті 3 Конвенції та частини другої статті 28 Конституції України: остання повністю відтворює статтю 3 Конвенції щодо неприпустимості катування, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, а також деталізує/розширює цей перелік позицією щодо неприпустимості жорстокого поводження чи покарання;
• напрацьовану роками практику ЄСПЛ з порушеного питання, за якою, зокрема, для того, щоб такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, був визнаний сумісним з положеннями статті 3 Конвенції, він має бути зменшуваним (reducible) і де-юре і де-факто, а це означає, що має існувати як перспектива звільнення для ув’язненого, так і можливість перегляду такого покарання;
• відсутність в Кримінальному кодексі України положень, що передбачають законодавчі механізми, які б надавали можливість для осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, бути звільненими за рішенням суду;
• екстраординарний характер існуючого на даний час інституту помилування Президентом України таких осіб та невідповідність цього інституту «об’єктивним критеріям, в основі яких лежить оцінка у кожному конкретному випадку факту того, чи може продовження позбавлення волі бути виправдане легітимними пенологічними підставами»;
• той факт, що відповідно до практики ЄСПЛ «особа, засуджена до довічного позбавлення волі, має право знати на момент застосування до нього такого покарання, що вона повинна зробити, щоб була розглянута можливість її звільнення, та на яких умовах, включаючи те, коли відбудеться такий перегляд або коли він може звернутися за таким переглядом. Відповідно, у разі, якщо національне законодавство не передбачає жодного механізму або можливості перегляду довічного позбавлення волі, несумісність зі статтею 3 Конвенції вже виникає на момент застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а не на пізнішому етапі ув’язнення» (Vinter and Others v. The United Kingdom [GC], nos. 66069/09, §120). 

Підсумовуючи викладене вище, позиція Комітету Acoціації правників України з порушеного у конституційній скарзі питання є такою:

• відсутність у статтях 81-82 КК України перспективи умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі та відсутність реалістичної можливості заміни довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням у системному зв’язку з існуючим на даний час в Україні інститутом помилування, є несумісною зі статтею 3 Конвенції, не відповідає частині другій статті 28 Конституції України, а також частині першій статті 3 Конституції України;
• призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі за відсутності відповідних механізмів перегляду такого покарання також може бути розглянуто як таке, що має ознаки несумісності зі статтею 3 Конвенції та невідповідності положенням частини першої статті 3, частини другої статті 28 Конституції України;
• і Верховна Рада України (при прийнятті законів), і Президент України (шляхом врегулювання порядку здійснення помилування, а в разі прийняття Парламентом закону — його підписання) в межах своїх повноважень можуть забезпечити реалізацію зазначених положень Конституції України та, відповідно, гарантій, встановлених статтею 3 Конвенції.

З повним текстом позиції Ви можете ознайомитися за посиланням.