КИЇВ — 08 вересня 2020 року. Ми детально розглянули всі нюанси розподілу майна між подружжям і з’ясували, на чиєму боці судова практика. Допоміг із цим Денис Терещенко, юрист Asters.

— Практика здійснення підприємницької діяльності через юридичні особи вже твердо закріпилася в житті українців. Засноване одним з подружжя товариство з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) може успішно функціонувати та приносити подружжю прибуток роками, проте у разі розірвання шлюбу постає гостре питання поділу такого цінного та прибуткового активу. І в цьому аспекті постає проблема не лише особистої вигоди кожного з подружжя, але і збереження прибутковості підприємства в процесі його поділу.

Наразі українські суди переповнені справами щодо поділу часток у статутному капіталі ТОВ (далі —корпоративні права) між подружжям. Водночас стверджувати, що кожен із подружжя — власників корпоративних прав має рівні можливості у судовому захисті свого майнового інтересу, ми не можемо.

На чиєму боці судова практика?

За останнє десятиліття практика вирішення судами спорів щодо поділу корпоративних прав звелася до позиції, за якої: «якщо один з подружжя здійснив внесок до статутного капіталу ТОВ коштом спільного майна подружжя, в іншого з подружжя право власності на таке майно трансформується в право вимоги виплати половини вартості внесеного майна або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства».

На практиці цей підхід судів означає, що той із подружжя, хто не є учасником товариства, має змогу заявити позовні вимоги щодо відшкодування їй/йому частини (за замовчуванням — ½) вартості спільного майна, яке було внесено до статутного капіталу ТОВ або ж щодо стягнення з іншого з подружжя (учасника товариства) частини дивідендів, виплачених ТОВ на його користь.

Така ситуація, безумовно, вигідна тому з подружжя, хто є учасником товариства. Адже застосування визначених судами способів захисту часто-густо залишає іншого з подружжя «за бортом».

Вартість спільного майна, яке було внесене до статутного капіталу товариства, найчастіше в десятки чи навіть сотні разів менша за дійсну вартість товариства на момент поділу майна. Наприклад, підприємство засновувалося 10 років тому з внесенням до статутного капіталу товариства 10 000 грн, а на момент поділу майна активи підприємства можуть вартувати десятки мільйонів гривень. А отже, сплативши іншому з подружжя ½ частину вартості внесеного спільного майна, учасник товариства може «відкупитися» мізерною сумою.

Подібна несправедливість для іншого з подружжя наявна і в питанні стягнення з учасника товариства ½ виплачених товариством дивідендів. По-перше, такі кошти (виплачені дивіденди) мають бути наявні на банківському рахунку учасника товариства на момент розгляду справи судом, що значно зменшує шанси іншого з подружжя на справедливу сатисфакцію. По-друге, ні для кого не секрет, що в умовах українського бізнесу виведення прибутку з товариства шляхом виплати дивідендів є скоріше винятком, аніж усталеною практикою.

Чи відповідає така позиція судів чинному законодавству?

З впевненістю можемо стверджувати, що ні. Чинне законодавство України прямо не регулює питання поділу корпоративних прав, проте чинні норми Цивільного кодексу України (ст. 190) та Сімейного кодексу України (ст. ст. 57, 60, 61) не залишають сумнівів щодо можливості перебування корпоративних прав як майнового права у спільній сумісній власності подружжя. Як і будь-яке інше подільне спільне сумісне майно подружжя, корпоративні права можуть бути поділені між подружжям в натурі, чого суди вперто не визнають.

Чи є судовий процес настільки безперспективним для того з подружжя, хто не є учасником товариства?

Безумовно, ні. Інший з подружжя, беззаперечно, має право на отримання у власність його/її частини корпоративних прав у разі їх поділу. Судова практика України містить поодинокі рішення, в яких суди демонструють правильне розуміння природи корпоративних прав та констатують можливість перебування корпоративних прав у спільній сумісній власності подружжя, що не може не вселяти надію.

З внесенням змін до законодавства щодо реєстрації змін до статуту товариства в межах «корпоративної реформи» той із подружжя хто набуде право власності на корпоративні права в порядку їх поділу може стати учасником товариства незалежно від волі інших учасників, що раніше було неможливим. А отже, у того з подружжя, хто не був учасником товариства, наразі є можливість реального виконання рішення суду про набуття у власність, в порядку поділу, частки в статутному капіталі ТОВ.

Та чи не краще домовитися наперед?

Ситуація, за якої кожен із подружжя має шанси на отримання позитивного рішення суду, створює додаткові ризики для обох з них, про які багато хто не задумується вчасно. Затяжний судовий процес, за умови активних дій сторін, може суттєво утруднити діяльність товариства, а в результаті значно зменшити його дійсну вартість на момент винесення рішення суду. При цьому не важливо, на чию користь буде таке рішення суду, адже майнових втрат зазнають обидва з подружжя.

Саме тому наполегливо раджу підприємцям подумати про захист своїх активів завчасно й не допустити їх знецінення в процесі вирішення спору про поділ спільного майна подружжя. Одним із найефективніших способів такого захисту є укладання шлюбного договору між подружжям, в якому сторони можуть за власним вибором як встановити режим особистої приватної власності для корпоративних прав на користь учасника товариства, так і передбачити чіткий порядок поділу таких корпоративних прав між подружжям чи обов’язок виплати компенсації вартості частини корпоративних прав одному з них у випадку поділу тощо.

За допомогою такого інструменту подружжя має змогу наперед захистити свої майнові інтереси, а активний учасник товариства — захистити своє підприємство від ризику знецінення в процесі його поділу.