КИЇВ — 25 серпня 2020 року. На теренах України процедура позбавлення батьківських прав, на жаль, є доволі затребуваною. Часто до неї вдаються саме для захисту дитини від порушення її прав, іноді — для маніпулювання другою половиною. На найпоширеніші запитання щодо нагальних нюансів запуску юридичного механізму відповів Олександр Губін, член Ради Комітету АПУ з цивільного, сімейного та спадкового права, старший юрист AGA Partners. Тож, як запобігти ризиків і що варто враховувати?

— Батьківство — це не лише радість та турботи, але й права та обов’язки, які особи набувають одночасно з народженням дитини. На жаль, не всі батьки (і жінок, і чоловіки), відповідальні та належним чином ставляться до своїх обов’язків. Торкнімося ключових моментів, пов’язаних із позбавленням батьківських прав, джерелом яких є багаторічна судова практика, включаючи справи Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ).

Пункт №15 Постанови Пленуму ВСУ України передбачає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тобто воно можливе у виключних випадках і лише з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Національна судова практика вказує на певні обов’язкові елементи, які мають бути встановлені судом при розв'язанні відповідного питання. 

Так, Постановою ВСУ від 26 грудня 2018 року було зазначено, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

При цьому, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори розглядаються судом, як кожен окремо, так і в сукупності.

У Постанові від 6 травня 2020 року ВСУ застосував таку ж правову позицію, також зазначивши наступне. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Слід зауважити, що факт заперечення особи проти позову про позбавлення батьківських прав, свідчить про його інтерес до дитини.

Крім цього, судова практика ВСУ, згадана вище, виходить із того, що висновок органу опіки та піклування, участь якого до речі є обов’язковою у такій категорії спорів, є лише одним із доказів у справі та може бути відхилений судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні таких доказів.

Починаючи з 2016 року, суди зобов’язані при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав одночасно приймати рішення про стягнення аліментів на дитину. Втім, ще досі зустрічаються рішення, коли суди нехтують цим у разі, якщо при зверненні до суду така вимога не була заявлена.

Стосовно аліментів необхідно зауважити, що при досягненні дитиною 18 років і за умови продовження нею навчання, у того із батьків, хто позбавлений батьківських прав, обов’язок утримувати повнолітнього сина або дочку залишається в силі.

В національній судовій практиці досі немає одностайної позиції щодо цього – деякі суди першої та другої інстанції виходять із того, що правовий статус дитини особа має до 18 років. Таким чином, зважаючи на поточну редакцію ч. 2 ст. 166 СК України та ст. 19 Конституції України, при досягненні дочкою або сином повноліття, той із батьків, який позбавлений батьківських прав, втрачає обов’язок утримання. Втім, у разі касаційного оскарження, такі рішення скасовуються.

У підсумку

Підсумовуючи, хочу підкреслити, що дитина не має залишатись без батьківського піклування, але, коли така «турбота» з боку одного або обох батьків приносить лише шкоду, позбавлення батьківських прав служить найкращим інтересам дитини.