Асоціація правників України продовжує публікувати історії жінок-юристок, які, не полишаючи правової роботи, відчули, що тільки спільними зусиллями на всіх фронтах можна зупинити війну.

«З перших днів війни разом з командою волонтерів евакуйовували людей з Ірпеня. Після розблокування Ірпеня переключились на чернігівський напрямок. Моєю зоною відповідальності був збір та доставка необхідного військовим ближче до кордону. Окрема увага – гуманітарна допомога прикордонним селам Чернігівщини, адже всі вони переповнені переселенцями з самого Чернігова і ці села пережили місячну окупацію, а через розбиті мости гуманітарна допомога майже не доходила. Нині вся наша увага спрямована на допомогу військовим на Сході України. Збираємо, купляємо, акумулюємо і потім відвозимо. Окрему увагу приділяємо госпіталям.

Окрім фундаментальної причини пришвидшити перемогу, я розумію, що волонтерство стало для мене терапією, яка допомагає подолати почуття безсилля. Волонтерство як самозаспокоєння. Усвідомлюєш це тільки з часом. Немає часу лютувати, битися в безсиллі, бо маєш зробити часом неможливе і піднімаєш для цього всі ресурси: контакти, емоції, сили.

Окреме задоволення – відчути причетність до держави, до суспільства, бути в консолідації з співгромадянами.  Ти можеш впливати на багато процесів. Відчуваю, що зараз всі ми починаємо відчувати себе «співвласниками» держави. Це ті мотивація, усвідомлення якої приходить згодом.   

Якщо у вас є можливість поновити свою роботу, стати знову платником податків, дати робочі місця – будь ласка, прийміть це як чудовий шанс допомогти ЗСУ. Робота нині – привілей. А війну економік ніхто не скасовував. Сплачуйте податки, які будуть утримувати не тільки ЗСУ, але й допомагати переселенцям, по можливості – допомагайте волонтерам.

Жінки, дівчата, які були вимушені виїхали за кордон з дітьми чи без. Знаю, як крається ваше серце і хочеться бути корисною тут – серед волонтерів, в лавах ЗСУ взяти ту нову гаубицю і вбивати російського окупанта (мені теж хочеться). Але пам‘ятайте, ви також виконуєте важливу місію. ви виховуєте наступні покоління, заради свободи яких ми і воюємо за нашу землю і волю».

«В рамках своєї діяльності координую різноманітні pro bono проєкти. Наразі є багато ініціатив, які пов’язані з Україною. Наприклад, юристи ДЛА Пайпер, які знаходяться в різних юрисдикціях, підготували інформаційні матеріали для громадян, які вимушено залишили Україну. Також у громадян є можливість звертатися з особистими запитами, які будуть оброблятися нашими юристами. Крім того, ми готуємо заходи, на яких правники будуть надавати інформацію громадянам про їх права та висвітлювати інші важливі теми щодо тої чи іншої країни, в якій опинилися вимушені переселенці. Ще одна ініціатива, до якої нещодавно долучилися – співробітництво з Комісією ООН з прав людини щодо надання консультацій громадянам, які вимушено залишили Україну через війну, безпосередньо в пунктах прийому громадян.

З одного боку, це можливість допомагати країні та людям, які постраждали від війни. З іншого, це можливість працювати з цікавими проєктами в міжнародному середовищі та розвивати нові навички. Також з особистих причин мені дуже підходить локація, адже я, як і багато інших, вимушена була покинути Україну через війну одна з маленькою дитиною.    

Я вражена кількістю людей, які хочуть допомагати Україні. Майже кожного дня маю розмови з окремими людьми або організаціями, які або вже залучені до якихось ініціатив, або хочуть долучитися. Ця підтримка та енергія дає наснагу, надихає та робить мене впевненою в тому, що наша перемога вже близько».

«До війни я займалася досить вузькою сферою у юриспруденції – криза-менеджментом. Звичайно, усі мої клієнти, а це підприємства та підприємці, залишившись у Харкові, призупинили свою діяльність, і на тепер уся робота з ними тимчасово призупинена.

З приходом війни я одразу почала шукати можливості, як і чим бути корисною для людей, які зашились в Україні, як і я, та наших військових.

Наразі я у Дніпрі займаюся декількома справами одночасно.

Допомагаю своїй подрузі Оксані Венській з налагодженням роботи громадської організації, що займається допомогою дітям і жінкам, які втратили житло. У наших планах відновити колишній санаторій у Карпатах і поселити туди дітей з мамами, яким більше нікуди податися. Це благодійна діяльність, яка побудована на силах добровольців і власних ресурсах. Спектр моїх обов’язків досить широкий – від складання та перекладу листів про допомогу, збору донатів і гуманітарки до ведення сторінок в соціальних мережах. Для мене така діяльність не нова, оскільки я маю досвід роботи благодійного фонду. Однак, наразі, дуже складно віднайти будь-яке фінансування такого великого проєкту – відновлення цілого цілісно-майнового комплексу. Тому проєкт потроху, хоч і повільно, розвивається.

Ще ми започаткували швейне виробництво для військових. Я знайшла цех у Харківській області, який потребував замовлень, розробили нові моделі виробів, ми змогли закупити якісну тканину, та вже відшили першу велику партію військових чоловічих футболок. Зараз я займаюсь їхньою реалізацією, частину футболок, звичайно, ми передали нашим військовим безкоштовно. Хлопці на передовій у Харківській області так само потребують уваги. Також ми розробили власну модель тактичного ременя і підсумок для ріжка автомата і вже готові до масового виробництва. Маю надію у майбутньому  ми перейдемо до виробництва військового взуття.

Крім того, я надаю безкоштовні юридичні консультації, продовжую дистанційно вести справи клієнтів (адже суди починають потроху працювати), допомагаю волонтерам збирати кошти, шукати зниклих людей, збирати продукти харчування для громадських кухонь у Харкові або отримати гуманітарну допомогу, ліки тощо.

До такої діяльності мене спонукало три речі.

По-перше, це велике бажання бути корисною людям, що зазнають негативних наслідків від війни. Я відчувала у собі потребу зробити свій вклад у нашу Перемогу і позитивно плинути на життя усіх українців, а найдужче, рідних харків’ян. Наприклад, я отримала фото від харківського військового у нашій футболці зі словами вдячності та, що ця річ дійсно класна і йому сподобалась. Після такого хочеться ще більше робити гарні справи, розвивати свою нову діяльність та допомагати.

По-друге, мене підштовхнуло відчуття відповідальності. Коли почалася війна, майже усі потрапили у такий собі психологічний ступор. Кожен з нас став перед вибором – горювати і відчувати себе безпорадним, або взяти своє життя у свої руки. Тож, такою діяльністю я намагаюся взяти відповідальність за своє життя та життя своїх близьких, особливо тих, що напряму від мене залежать, а це мій син та моя мама.

А по-третє, такі страшні часи глобальної кризи та руйнування усього, що існувало раніше, є надзвичайною можливістю зробити те, чого ніколи не робив, спробувати здійснити свої мрії, кардинально змінити своє життя і почати заново з новими ідеями, людьми та у нових місцях. Це можливість придумувати нестандартні рішення у складних і ризикованих ситуаціях. Оскільки, особисто для мене, у матеріальному сенсі, втрачати вже нічого, старе життя зруйноване і таким, як було, вже не буде, навіть після Перемоги України, то я маю велике натхнення для побудови нового сьогодення.

Хочу зазначити, усе, що ми поглинаємо ззовні залишається у нас самих. Тож треба наповнювати себе світлом і гарними справами. Ми освічені і виховані люди, а тому я намагаюсь такою залишитись і під час війни, і після нашої Перемоги. І ставитися до людей не вибірково, а однаково з любов’ю до усіх».

«Я продовжую займатись GR-активністю у Греції. Прийняла рішення робити ту справу, що знаю добре. Тому по приїзду в Афіни я одразу зв’язалась із Парламентом та Урядом Греції. Нам вдалося провести досить високі переговори з їх Міністерством закордонних справ, обговорити можливість поставки ліків, продуктів харчування та озвучити деякі складні питання, що були заздалегідь узгоджені мною із керівництвом вже нашої країни. В результаті – в Україну поїхали ліки саме як грецька, державна гуманітарна допомога. Я відчуваю, що можу зараз робити вклад саме тією справою, якою займаюсь все життя – перемовини із державним корпусом. А країна вже не має значення. Важливо – знати саму суть справи. Звичайно, встановлено комунікацію також і з дипломатичною службою України, що працює в Афінах.

Окрім того, нам вдалось спільними зусиллями допомогти грецькому державному телеканалу організувати інтерв’ю із Володимиром Зеленським. Дуже вдячна за це своїм друзям із державного корпусу, що залишаються в Україні весь час.

Справа в тому, що грецьке населення досить міцно підтримує російську політику. Тому ми намагаємося змінити інформаційне поле та дати альтернативне бачення. Інтерв’ю із Президентом України мало величезне значення.  

Також я познайомилась тут із неймовірною українською парою – Олександром та Іриною Бортниками, які організували масштабну гуманітарну місію «GreeceToUkraine». Це - великий гуманітарний склад, штаб-квартира для будь-яких питань наших емігрантів та опора для нашого Посольства і Консульства в Афінах. Все, в чому є GR-потреба у цієї місії – я зі своєю командою підставляємо плече.

Плюс в цей час я прийняла рішення відновити для Pavlenko Legal Group офіційну реєстрацію в якості лоббістської організації при Європейській Комісії. У нас є запити від українського бізнесу на GR-активність в органах ЄС. Треба змінювати деякі європейські регуляції під нашу ситуацію. Дещо ми готові робити в якості благодійництва. Дещо, звичайно, хотілося б на оплатній основі. Але це вже життя – якось буде. Плюс для мене особисто дуже важливим є те, що я знаю, як рухатись в ЄС для подібних справ на користь укр.бізнесу. А коли знаєш, що робити – рухи стають впевненими».

«Шкода, що тільки війна змогла показати наскільки ми, українці, прекрасний, сміливий, добрий народ. 

До війни, я мала прекрасне життя в Києві, відвідувала заняття йоги, працювала ІТ юристом з класними колегами, писала дисертацію по насильницькому зникненню (146 ККУ) і ніяк не уявляла, що скоро моя тема роботи стане не просто актуальною, а набуде зовсім іншого значення.

На початку війни мені з сестрою вдалося виїхати в Польщу «на тиждень» (думали ми), але все змінилося.

Польський шопінг став інакшим, і замість дівчачого одягу ми закупляли рації, спальники, дрони, термобілизну та аптечки. В перші дні був страх, а потім часу боятись вже не було і з’явилась впевненість і рішучість. І коли через тиждень закупок вдається розрізняти рації, дрони, біноклі та тепловізори, пристосовуєшся до нової реальності і дієш. «Робити те, що ти можеш найкраще, там, де ти є» - прекрасне правило, яке я давно засвоїла.

Мотивація зростає, коли чуєш голоси і читаєш смс своїх одногрупників та знайомих, які захищають усіх нас в Запоріжжі, Харкові, Одесі, Києві, які не мають часу боятися чи плакати і яким потрібна реальна допомога. Коли все відбувається в такому ритмі, розумієш, наскільки прекрасні люди тебе оточують - хтось знаходить гроші, хтось допомагає з перевезенням, а хтось дарує дрон з фразою: «Передай тим, кому це потрібно».

До війни я не мала такого волонтерського досвіду. Але рада, що змогла справитися зі своїм внутрішнім цунамі і робити те, що справді допомагає моїй країні, моїм друзям та знайомим.

Кожен з нас зараз робить маленьку, але супер важливу справу, яка наближає нас до перемоги, кожен з нас - маленький супер-герой».

Асоціація правників України висловлює щиру вдячність усім представникам юридичної спільноти за щоденну хоробрість та самовідданість, за незламність і рішучі кроки на шляху до перемоги України у війні з Росією!

Перша частина історій про жінок-юристок на війні — за посиланням.