Асоціація правників України продовжує втілення проєкту «Моніторинг судових проваджень у справах про воєнні злочини», який реалізовує спільно з Проєктом USAID «Права людини в дії» та Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Утілити цей проєкт АПУ допомагають міжнародні експерти, котрі свого часу брали участь у судовому моніторингу або були свідками його здійснення. Асоціація підготувала серію інтерв’ю із шановними експертами, у яких вони розповіли про досвід участі в моніторингу судових процесів, поділилися думками про те, як має відбуватися спостереження за судовим засіданням, та дали цінні поради спостерігачам проєкту.

Героїнею другого інтерв’ю стала Сара Елізабет Ділл, адвокатка, партнерка Anethum Global (Лондон), котра спеціалізується на правах людини, воєнних злочинах, міжнародному праві та фінансах, зокрема на санкціях та інших питаннях, які виникають у контексті збройного конфлікту. Вона також входить до складу Комітету Міжнародної асоціації юристів (International Bar Association, IBA) з воєнних злочинів.

Пані Ділл, ми дуже раді, що ви є частиною нашої команди міжнародних експертів, які надають суттєву підтримку в нашій моніторинговій діяльності. Чи могли б ми поговорити про ваш досвід моніторингу судових процесів? Не могли б ви надати його короткий огляд?

Мій досвід моніторингу судових проваджень має два аспекти. Я працювала приватним юристом, а також раніше була директором із стандартів кримінального правосуддя в Американській асоціації юристів. Моя мета на цій посаді полягала в розробці найкращих практик для кримінальних судових процесів, охоплюючи прокурорів, суддів, адвокатів, ЗМІ тощо. У цих іпостасях я мала можливість спостерігати за судовими процесами в різних юрисдикціях по всьому світу, включно із цивільним правом, загальним правом, шаріатом і військовим контекстом. Хоча більшість справ були кримінальними, були також деякі квазікримінальні цивільні справи, а також питання екстрадиції та імміграції, що дозволило мені набути уявлення про судові системи, закони та повсякденну судову практику різних країн.

Це звучить захоплююче. Колись ви згадували, що брали участь у моніторингу судових процесів у Гуантанамо. Чи можете ви поділитися якимись знаннями або досвідом у цій справі в межах того, що ви можете розкрити?

Я дещо обмежена в тому, що можу розкрити про Гуантанамо. Тамтешні військові трибунали дуже відрізняються від усіх інших у світі, хоча є деякі схожі риси. Однак спостереження за військовими трибуналами було особливо важливим через секретність, якою вони були оповиті. Були елементи надсекретності та питання національної безпеки, які не можна було оприлюднювати. Відповідно, серед іншого, однією з головних проблем було забезпечення належного доступу адвокатів до своїх клієнтів і вирішення питань перекладу.

Ви раніше згадували про виклики в моніторинговій діяльності. Чи могли б ви детальніше розповісти про деякі з цих викликів, про те, які були знайдені рішення, та про уроки, засвоєні у вашому досвіді моніторингу? Можливо, є інформація, яка може бути корисною для нашої моніторингової діяльності.

Однією з основних проблем під час роботи зі спостерігачами, особливо коли залучаються волонтери з іншої країни, є розуміння місцевих законів і процедур. Однак у вашому випадку із цим не буде проблем, оскільки у вас є юристи з України, які знайомі з національною системою правосуддя.

Інший важливий виклик полягає в роботі з особистими упередженнями та думками. Важко відкласти їх убік, і це стає ще більш критичним під час моніторингу делікатних справ, пов’язаних із воєнними злочинами та жорстокістю під час збройних конфліктів. У таких ситуаціях вкрай важливо зосередитися на праві та зберігати об’єктивність, навіть стикаючись із травматичними свідченнями чи порушеннями прав людини. Хоча емоції є природними, об’єктивний аналіз у залі суду вимагає відкинути особисті почуття. У деяких системах це є проблемою навіть для цивільних присяжних.

Окрім того, у певних юрисдикціях можуть виникнути проблеми з доступом. Питання надання дозволу спостерігачам робити нотатки, їхнього доступу до інформації та доступу до тих частин процесу, які не є відкритими для громадськості, можуть викликати серйозне занепокоєння. Доступ до необхідної інформації потрібен для висновків і підготовки звітів.

Дуже цікаво, що ви про це згадали. Зараз ми спостерігаємо, що більшість наших моніторів мають вільний доступ до процесів, які є відкритими. Однак у деяких випадках учасники провадження кажуть: «Ой, а ми не очікували, що хтось з’явиться, тому не обмежували доступ до процесу. Але зараз, коли ми бачимо, що є спостерігач, ми як сторона обвинувачення подамо клопотання про закрите засідання». Отже, що стосується реакції системи правосуддя, чи було щось цікаве, незвичне, що ви спостерігали? Чи завжди сторони були привітними чи іноді критичними? Як ви долали ці виклики?

Що стосується реакції системи правосуддя, то часто вона залежала від конкретної справи, яка розглядалася. У деяких випадках спостерігачам надавали спеціальні дозволи з угодами про нерозголошення деталей провадження або відмову від публічних звітів, щоб зберегти конфіденційність. Угоди також можуть бути організовані дипломатичним шляхом, особливо у випадках, коли громадянин однієї країни перебуває під судом в іншій. Однак у відкритіших ситуаціях можна було сподіватися, що з боку прокуратури, суду та захисту буде розуміння щодо відкритого доступу.

Делікатні питання, як-от необхідність закритих слухань або захист свідків чи потерпілих через безпекові проблеми, також можуть вплинути на доступ. Ідеальний сценарій полягає в тому, щоб з огляду на цілі та завдання процесу моніторингу провадження було відкритим, справедливим і відповідало міжнародним стандартам, аби уникнути звинувачень у несправедливості.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Моніторинг судових засідань — у чому його перевага? Інтерв’ю АПУ із суддею Річардом Ґолдстоуном

Чи могли б ви розповісти про моделі та методології, які були використані у моніторингових процесах, у яких ви брали участь? Чи були варіації, і яким був ваш досвід із цими методологіями?

Моделі та методології моніторингу можуть значно відрізнятися залежно від країни, обставин і цілей. Моніторингова діяльність може варіюватися від широкомасштабних проєктів, спрямованих на забезпечення чесного та справедливого процесу, до ситуацій, коли країна прагне реформувати свої судові процедури. Обрана методологія часто обумовлена цілями, незалежно від того, чи це пов’язано із підготовкою звіту, рекомендаціями щодо реформ, захистом прав у конкретних випадках або збором інформації для тіньових звітів до міжнародних організацій, як-от ООН.

Я вважаю методологію моніторингу, котру застосувала Асоціація правників України, дуже вражаючою та ретельно підготовленою. Це чудова можливість всебічно вивчити всі аспекти судового процесу. Розроблені анкети та інструменти не лише дають спостерігачам змогу повідомляти про те, що сталося, а й допомагають тим, хто читає звіти, визначати необхідні рекомендації та реформи. Такий підхід сприяє тим, хто ухвалює рішення, у впровадженні необхідних змін. Окрім того, у ситуаціях збройного конфлікту для громадськості важливо бути поінформованою про поточні процеси, особливо в контексті примирення та відбудови.

Розмірковуючи про минулу моніторингову діяльність, чи можете ви сказати, що вона досягла своїх цілей? Можливо, ви можете навести приклади в межах вимог конфіденційності.

Я думаю, що в деяких випадках так, досягла. З точки зору встановлення фактів, судові процеси у справах про війну та воєнні злочини виконують функцію збереження історії та фіксації того, що сталося. Поінформованість громадськості, забезпечена незалежними спостерігачами, котрі висвітлюють судові процеси окремо від медіа, сприяє збереженню історичних аспектів цих подій. Окрім того, моніторинг може призвести до реформування судової системи країни, зміни законів і процедур судових засідань — це важлива мета, оскільки жодна система не є бездоганною.

Моніторинг дозволяє привернути увагу до проблем, висвітливши факти недотримання міжнародних стандартів та порушення прав чи то обвинувачення, чи то потерпілих, чи то свідків, чи то підсудних. Цей процес сприяє створенню кращої системи, і уряди часто реагують на нього, визнаючи проблеми та зобов’язуючись проводити реформи. Наприклад, світ став свідком впливу моніторингу в Гуантанамо, що пролив світло на зловживання уряду США, котрі кинули виклик існуючим законам і вплинули на тих, хто вижив, і сім’ї жертв.

Цілі моніторингу охоплюють широкий спектр, і коли віддані своїй справі юристи співпрацюють із судовою системою, суддями, урядовцями та міжнародними організаціями, можна досягти значного прогресу.

Наостанок, у вас є якісь поради для нас, для нашої української системи правосуддя чи для цього моніторингового проєкту зокрема?

Моя порада — залишатися непохитними й не падати духом. Розгляд справ судом є виснажливим процесом, і навіть для моніторів, які спостерігають збоку, може бути емоційно важко уважно слухати, робити нотатки та бути свідками процесу, особливо у складних справах. Неможливо уявити собі, як це — у країні, що переживає війну, прискіпливо спостерігати за судовим процесом, чути на ньому подробиці на додаток до тих, які повідомляють у новинах або переповідають члени родини. Визнання факту травматичного впливу на юристів, котрі працюють над такими справами, та приділення уваги аспектам психічного здоров’я є надзвичайно важливими.

Уважність до деталей, об’єктивність і ретельна підготовка мають першорядне значення. Спостерігачі повинні добре розуміти закони, факти справи та судові процедури. Розуміння міжнародних стандартів також має важливе значення, і тут грає роль розроблена вами методологія. Монітори повинні бути готові ставити запитання, звертатися по допомогу, якщо вони не впевнені, та мати доступ до додаткових ресурсів, якщо це необхідно.

Зрештою, спостерігачі повинні бути відкритими до зворотного зв’язку. Ті, хто читає звіти, повинні давати відгуки про сфери, які потребують покращення. Подальше навчання й постійне спілкування з моніторами, щоб зрозуміти, що і як працює та з якими проблемами вони стикаються, є життєво важливими, оскільки це процес, що постійно триває.

Спілкувалася Інна Ліньова, радниця АПУ з міжнародної діяльності

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проекту «Права людини в дії», який виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та УГСПЛ.

Американський народ, через USAID, надає економічну та гуманітарну допомогу по всьому світу понад 55 років. В Україні допомога USAID надається у таких сферах як: економічний розвиток, демократія та управління, охорона здоров’я і соціальний сектор. Починаючи з 1992 р., Агентство США з міжнародного розвитку надало Україні технічну та гуманітарну допомогу на суму 1,8 мільярда доларів.

Детальнішу інформацію про програми USAID в Україні можна отримати на офіційному вебсайті USAID https://www.usaid.gov/ukraine та сторінці у Facebook https://www.facebook.com/USAIDUkraine.