Публічна дискусія «Партнерство для змін: перенесення тягаря доказування у справах про сексуальне насильство» відбулася 20 червня в офісі Асоціації правників України.

Організатором заходу виступив Офіс Віцепрем'єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Окрім АПУ, партнерами події стали Урядова уповноважена з питань ґендерної політики, громадська організація «UA Experts» та Соціально-правовий проєкт Response&Prevention за підтримки UNFPA — Фонду ООН у галузі народонаселення.

Учасники дискусії проаналізували досвід реагування державних і громадських інституцій на випадки сексуального насильства, ефективність та адресність допомоги, яку надають міжнародні партнери, а також обговорили практичні кроки з комплексної підтримки постраждалих і вироблення дієвих інструментів відшкодування шкоди потерпілим.

Модерувала захід Анастасія Діденко, старша юристка LCF Law Group, членкиня АПУ, членкиня Асоціації жінок-юристок «ЮРФЕМ».

Дискусія розпочалася з вітальних слів Катерини Левченко, Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, Дмитра Лубінця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та Сергія Ніжинського, Голови громадської організації «UA Experts».

Сергій Ніжинський наголосив, що захід присвячений взаємодії компетентних органів між собою та залученню громадських організацій і безпосередньо тих осіб, котрі напрацьовують ключові алгоритми для ухвалення тих чи інших рішень для захисту прав, потенційних репарацій і, найважливіше, захисту потерпілих.

За словами Катерини Левченко, дискусія відповідає зобов’язанням України за Конвенцією Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція).

«Питання є непростим, тому що стосується змін цієї системи вчасного процесуального права. Напрацювання, з нашої точки зору, мають відбуватися крок за кроком для того, щоб можна було забезпечити реальне перенесення тягаря доказування з постраждалої сторони на обвинуваченого», — зазначила Урядова уповноважена з питань ґендерної політики.

Дмитро Лубінець розповів, що зараз завданням Офісу Омбудсмана є привернення уваги до найбільш брутального й антигуманного злочину російських загарбників на тимчасово окупованих територіях України — сексуального насильства. За його словами, військові країни-агресора вчиняють сексуальне насильство щодо всіх, кого вони фактично можуть утримувати в полоні на цих територіях.

«Ми фіксуємо факти скоєння сексуального насильства щодо цивільного населення та щодо військових, а саме військовополонених. Також ми фіксуємо, що сексуальне насильство відбувалося як стосовно жінок, так і стосовно чоловіків і дітей. Вік офіційно зафіксованої наймолодшої жертви — чотири роки», — сказав посадовець.

Пан Лубінець зауважив, що цивільні люди на окупованих територіях є найбільш незахищеними, а ООН і Міжнародний комітет Червоного Хреста, котрі повинні захищати права цивільних в окупації, не виконують зобов’язань за своїм мандатом, посилаючись на небажання російської сторони надати їм доступ до цих територій. Така сама ситуація спостерігається в питанні українських військовополонених.

«Ми повинні не лише порушувати це питання, привертати їхню увагу до цих ганебних випадків, а й шукати можливі шляхи, як виходити із цієї ситуації», — наголосив Омбудсман.

Ольга Алтуніна, представниця Уповноваженого з прав громадян, постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, зазначила, що після завершення війни країна дізнається про велику кількість злочинів, зокрема сексуальних, які росіяни скоїли щодо українців. За її словами, варто визнати, що упродовж останніх восьми років темою злочинів російських окупантів ніхто фактично не займався, і лише зараз ця тема стала гострою.

Евеліна Чорнобай, юристка громадської організації «Ла Страда — Україна», розповіла, що для постраждалих від насильства людей, котрі звертаються до їхньої ГО, сам факт дзвінка є травматичним, хоча дзвінки є анонімними.

«Їм важко звернутися та повідомити [про насильство]. Їм страшно, вони бояться осуду суспільства, що вони якісь не такі… По-друге, вони звертаються насамперед по психологічну консультацію: як навчитися жити далі з тим, що з ними сталося, як про все загалом забути», — зазначила вона.

Пані Чорнобай додала, що юридичні консультації жертвам насильства представники «Ла Страда — Україна» надають рідше, ніж психологічні, тому що люди здебільшого досі не розуміють, що відбуватиметься після їхнього звернення до правоохоронних органів, коли справа буде передана до суду, яка взагалі відповідальність передбачена (якщо говорити про сексуальне насильство), а також просто не вірять, що правоохоронці можуть їм допомогти.

Олександр Баранов, Директор Координаційного центру надання правової допомоги, повідомив, що зараз триває велика інформаційна кампанія про те, що таке взагалі сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом.

«Ми наголошуємо, що постраждалі можуть звернутися й цей злочин не має строків давності. І в будь-який час вони можуть наважитися та звернутися по консультацію до юриста, який може сказати, що робити далі», — акцентував він.

Згідно з результатами соціологічного опитування, 45% респондентів вважають, що проблема сексуального насильства в Україні замовчується, тоді як 40% мають протилежну думку, сказав пан Баранов. Він додав, що 2% опитаних заявили, що потерпали від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом.

Христина Кіт, голова Асоціації жінок-юристок України «ЮРФЕМ», наголосила, що у випадках сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, потерпіла особа не несе жодного тягаря доказування, оскільки це є справою публічного обвинувачення (ст. 438 Кримінального кодексу України, «Порушення законів та звичаїв війни»), на відміну від злочинів проти статевої свободи та недоторканності, котрі є справами приватного обвинувачення. Правниця додала, що у випадку сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, існує проблема конфіденційності та надання всього комплексу послуг постраждалим.

Ірина Шурхно, начальниця відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях, пов’язаних з домашнім насильством, Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора, навела статистику кримінальних проваджень щодо сексуального насильства за останні три роки. Так, 2020 року було зареєстровано 740 кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством (з них до суду передано 487 проваджень, або 65%), 2021-го — 930 (до суду передано 684 провадження, або 73%), 2022-го — 623 (до суду скеровано 382, або 61%).

Пані Шурхно додала, що за п’ять місяців 2023 року зареєстровано 285 кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством, із яких 167 (58,5%) були передані до суду. Із цієї загальної кількості правопорушень 23 (8%) пов’язані з домашнім насильством, а 229 (70%) були вчинені щодо дітей.

За словами Ірини Шурхно, якщо порівняти п’ять місяців цього року з аналогічним періодом минулого, можна констатувати, що кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством, збільшилася на 30%.

Вона додала, що станом на 1 червня 2023 року в провадженні органів досудового розслідування перебувають 959 кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством, із яких 79% становлять кримінальні правопорушення минулих років.

Надія Стефанів, суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наголосила, що проблема доказування є важливою в усіх кримінальних провадженнях й особливо в тих, що стосуються сексуального насильства. На її думку, основним доказом у справах такого штибу повинні бути показання потерпілих, котрі потрібно звести до мінімального допиту таких осіб. З огляду на це пані Стефанів запропонувала внести зміни до ст. 225 Кримінального процесуального кодексу та визначити, що потерпілих внаслідок сексуального насильства можна допитувати в судовому засіданні під час досудового розслідування тільки один раз.