Інститут прав людини Асоціації правників України провів експертне обговорення, присвячене темі перехідного правосуддя в умовах міжнародного збройного конфлікту та колонізації. Під модеруванням Інни Ліньової, директорки Інституту прав людини АПУ, ми досліджували як принципи перехідного правосуддя можуть бути адаптовані до унікального українського контексту, з урахуванням як історичних, так і сучасних викликів, зокрема колонізації та спадщини радянського минулого.

У своєму вітальному слові Президент Асоціації правників України Микола Стеценко наголосив на важливості теми перехідного правосуддя як стратегічного напряму роботи АПУ. Він підкреслив, що війна є не лише наслідком десятиліть колоніальної політики, але й загрозою для всієї міжнародної системи правопорядку, сформованої після Другої світової війни.

«Ми говоримо про перехідне правосуддя не як про суто юридичну або технічну конструкцію, а як про інструмент політичної, соціальної та правової трансформації», — зазначив пан Микола. За його словами, попри фрагментарність зусиль, Україна вже сьогодні демонструє прогрес у питаннях підзвітності, репарацій, вшанування пам’яті та гарантуванні неповторення, і настав час об’єднати ці кроки в цілісну систему.

АПУ розглядає тему перехідного правосуддя як довгостроковий пріоритет роботи Інституту прав людини Асоціації. У фокусі — співпраця з державними органами, громадянським суспільством та міжнародними партнерами задля подолання наслідків війни та колоніальної спадщини.

Спеціальний доповідач ООН з питань сприяння істині, правосуддю, відшкодуванню та гарантіям неповторення Бернар Дюем виступив із ключовою доповіддю щодо перехідного правосуддя в умовах міжнародних збройних конфліктів і колонізації.

«Український контекст змушує нас виходити за межі традиційного уявлення про перехідне правосуддя як про післяконфліктний інструмент. Ми повинні розглядати його як динамічну систему, яка реагує на триваючі порушення та водночас формує підґрунтя для сталого миру й примирення», — підкреслив пан Бернар.

Він окреслив пріоритетні напрями свого мандату, зокрема транскордонне правосуддя, міждисциплінарні підходи, протидію запереченню й ревізіонізму, а також застосування новітніх технологій. Особливу увагу, за словами доповідача, варто приділяти підходу «знизу вгору» і перспективі Глобального Півдня.

Мандат, який виконує Бернар Дюем, було створено у 2011 році Радою з прав людини ООН. Його мета — сприяти впровадженню підходів до перехідного правосуддя, заснованих на міжнародному праві, враховуючи досвід жертв, ґендерні аспекти та голоси маргіналізованих груп. Робота доповідача передбачає постійну взаємодію з державами, міжнародними інституціями, правозахисними організаціями та механізмами системи ООН.

Також спікер акцентував увагу на тому, що досвід України ставить перед системою перехідного правосуддя нові, концептуально складні завдання, які не можна вирішити через класичні державоцентричні підходи.

«Міжнародні збройні конфлікти — зокрема ті, що не супроводжуються політичним переходом — вимагають переосмислення наявних механізмів правосуддя. Ми маємо справу з ширшим масштабом насильства, труднощами у встановленні відповідальності, впливом новітніх технологій та багаторівневою інституційною структурою», — зазначив доповідач.

Він наголосив, що більшість існуючих моделей побудовані навколо однієї держави, що у випадку багатосторонньої агресії призводить до фрагментації правосуддя і створює додаткові перешкоди для потерпілих.

Серед пріоритетів свого мандату Бернар Дюем виокремив необхідність комплексного переосмислення ролі всіх п’яти елементів перехідного правосуддя — істини, правосуддя, відшкодування, гарантій неповторення та меморіалізації — у відповідь на масштабні порушення прав людини в умовах міжнародних конфліктів.

Технології, заперечення та права людини: виклики перехідного правосуддя в умовах війни

Бернар Дюем у своїй доповіді звернув увагу на низку критично важливих викликів для системи перехідного правосуддя в сучасних умовах — від обмеженого доступу до архівів і поширення історичного ревізіонізму до стрімкого розвитку технологій.

«Блокчейн, штучний інтелект, дрони — це не лише інструменти для захисту або документування порушень. Це й потенційні загрози, що здатні загострити конфлікти, сприяти дезінформації та поновленню травм», — наголосив доповідач. Він також підкреслив потребу в регулюванні новітніх технологій згідно зі стандартами прав людини, посиленні відповідальності технологічних компаній та розвитку інформаційної грамотності.

Окремо спікер зупинився на проблемі заперечення та історичного ревізіонізму, які підривають колективну пам’ять, посилюють безкарність і знецінюють досвід постраждалих. На його думку, координована робота комісій з встановлення правди, меморіальних програм і просвітницьких ініціатив є критично важливою для протидії цим негативним тенденціям.

Модераторка події Інна Ліньова нагадала, що Асоціація правників України спільно з Інститутом прав людини Міжнародної асоціації юристів подала офіційне подання в межах підготовки доповіді ООН щодо перехідного правосуддя та порушення соціальних і економічних прав в Україні.

«Ми переконані, що Росія сьогодні перетворює ці права на зброю. Це — воєнне використання соціальних і економічних прав як інструменту тиску», — наголосила вона.

Пані Інна закликала ООН звернути увагу на цю проблему та розглянути створення механізмів реалізації, які підтримували б ключові елементи перехідного правосуддя — зокрема право на правду, відповідальність, відшкодування та гарантії неповторення.

Вона зазначила, що досвід України має свою специфіку, однак може бути співставним із ситуацією в інших конфліктах — зокрема в Сирії, де також має місце російська військова присутність.

Уроками з сирійського конфлікту, які можуть бути корисними для України, поділився координатор програми щодо Сирії з Міжнародного центру перехідного правосуддя (ICTJ) Малек Абохусен. Він окреслив хронологію основних етапів війни в Сирії — від мирних протестів 2011 року до хімічних атак, російської інтервенції, масових переміщень та глибокої гуманітарної кризи.

«Конфлікт у Сирії тривав понад десятиліття. Режим Асада, за активної підтримки Росії, вдався до стратегії терору, блокуючи будь-які спроби притягнення до відповідальності через ООН. Усе це супроводжувалося масштабними порушеннями прав людини, які змінили життя мільйонів», — зазначив пан Малек.

За його словами, у найскладніші моменти саме громадянське суспільство взяло на себе функцію документування злочинів, допомоги постраждалим, адвокації та збереження пам’яті. Цей досвід може бути цінним орієнтиром для України, де також відбувається документування воєнних злочинів у режимі реального часу.

Створення міжнародних механізмів дало сирійцям відчуття, що вони не самі у своїй боротьбі

У своєму виступі Малек Абохусен підкреслив значення міжнародної підтримки, яку з 2014–2015 років отримало сирійське громадянське суспільство. Завдяки тривалій адвокаційній роботі та співпраці з міжнародними партнерами було створено три ключові інституції: Комісію з розслідування ситуації в Сирії, Міжнародний незалежний механізм для Сирії та Інституцію з питань зниклих безвісти.

«Сам процес створення цих механізмів — це вже правосуддя. Це був сигнал, що міжнародна спільнота нас бачить і чує», — наголосив доповідач. Цей досвід навчив сирійських активістів працювати з національними мандатами, будувати інституційну базу для пошуку зниклих безвісти, а також готувати ґрунт для майбутнього правосуддя вже в умовах конфлікту.

Особливою віхою стали також справи проти сирійських військових злочинців у судах Європи — зокрема в Німеччині та Франції, а також спільна справа Канади й Нідерландів проти режиму Асада в Міжнародному суді ООН. «Це не просто прецеденти. Це наші докази, що навіть без контролю над країною ми можемо боротися за правду і справедливість», — зазначив він.

Після падіння режиму Асада у грудні минулого року, більшість сирійських громадських організацій повернулись до країни. Там вже створено дві національні комісії — з питань перехідного правосуддя та зниклих безвісти. За словами пана Малека, цей етап є не лише продовженням боротьби, а й реалізацією багаторічних зусиль.

На завершення виступу спікер розповів про перші результати роботи новостворених комісій у Сирії, зокрема Комісії з питань зниклих безвісти, яка вже має стратегію, сформовану команду та веде активний діалог із родинами постраждалих і міжнародними партнерами.

Він окреслив три ключові уроки, які, на його думку, можуть бути корисними для України:

1. Рання підготовка до «дня після» — будівництво системи перехідного правосуддя не можна відкладати до завершення війни. Вона має створюватися вже сьогодні.
2. Центрування потерпілих — жертви конфлікту не мають залишатися статистикою. Вони повинні стати активними учасниками розробки законів, стратегій, створення інституцій.
3. Правосуддя як процес — це шлях, який передбачає зміну підходів, гнучкість, діалог і постійне навчання.

«Ми слухали людей у Дамаску та в інших містах. Їхнє бачення справедливості відрізняється від юридичних або активістських підходів. І саме це має бути основою — коли потерпілі відчувають, що їх чують, а суспільство формує колективну пам’ять і розуміє, що сталося», — підсумував Малек Абохусен.

Антон Кориневич, директор Департаменту міжнародного права МЗС України, Посол з особливих доручень, представник України в Міжнародному суді ООН, акцентував на тому, що перехідне правосуддя — це не абстрактна перспектива, а вже наявна практика для України.

За його словами, елементи перехідного правосуддя впроваджувалися з самого початку збройної агресії РФ у 2014 році — зокрема у сферах, пов’язаних із внутрішньо переміщеними особами. Відтак, Україна фактично є піонером у застосуванні підходів перехідного правосуддя під час міжнародного збройного конфлікту — на відміну від класичних кейсів, де ці інструменти використовуються після неміжнародних збройних конфліктів.

Разом із тим, спікер звернув увагу на ключовий виклик: в Україні досі відсутній єдиний стратегічний документ, що задавав би координати державної політики у сфері перехідного правосуддя. На думку експертного середовища, такий документ необхідний з метою забезпечення узгодженості рішень і дій державних органів.

Пан Антон нагадав, що впродовж 2019–2021 років робоча група при Комісії з питань правової реформи напрацювала проєкт відповідного указу Президента. Документ був готовий ще у 2021 році, однак так і не був ухвалений. Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році змістило акценти державної політики на інші, невідкладні питання.

«Зараз — гарний момент для того, щоб відновити роботу над концепцією перехідного правосуддя. Найважливіше — не форма, а зміст», — наголосив спікер. На його думку, за основу майбутньої концепції можна взяти напрацьований проєкт, адаптувавши його до нових реалій, що виникли внаслідок повномасштабної війни: зокрема до ситуації на тимчасово окупованих територіях, з внутрішньо переміщеними особами та українцями, які вимушено виїхали за кордон.

Підсумовуючи, Антон Кориневич зауважив, що перехідне правосуддя актуальне для України незалежно від формату конфлікту: міжнародний він чи не міжнародний.

Елементи перехідного правосуддя можуть:

• сприяти реінтеграції тимчасово окупованих територій,
• підтримати внутрішньо переміщених осіб,
• охопити українців за кордоном.

Пан Антон переконаний, що державні органи, експертне середовище та громадянське суспільство продовжуватимуть роботу в цьому напрямі.

______

Тема перехідного правосуддя є однією із пріоритетних для Інституту прав людини Асоціації правників України. Якщо Ви бажаєте поділитися експертним коментарем на згадану тему, напишіть нам на пошту: pr@uba.ua. Контактна особа – Дар’я Сидорчук.