9 липня 2024 року Велика палата Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) оголосила рішення у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» — наймасштабнішій в історії Суду за кількістю матеріалів, тривалістю подій і поширеністю адміністративних практик, що суперечать Європейській конвенції з прав людини. Розгляд охоплює період від весни 2014 року до 16 вересня 2022 року — дати остаточного виключення Російської Федерації з Ради Європи.

Під час спеціалізованого вебінару, організованого Інститутом прав людини Асоціації правників України, суддя ЄСПЛ від України Микола Гнатовський висвітлив ключові аспекти цього рішення. Він наголосив на важливості значення справи для розвитку міжнародного права, практики ЄСПЛ та еволюції Європейської конвенції з прав людини.

Суд розглянув порушення прав людини, що супроводжували воєнні дії та агресію Росії проти України, не лише у символічному чи політичному аспекті, а й із позицій функціонування регіональної європейської системи міжнародного права. Вперше ЄСПЛ аналізував збройний конфлікт такого масштабу, що супроводжувався повним ігноруванням норм міжнародного права однією зі сторін. Суд встановив, що політика Росії, метою якої є ліквідація незалежності України, становить загрозу безпеці всієї Європи (п.177 рішення).

Суддя Гнатовський підкреслив, що положення Конвенції залишаються чинними навіть в умовах війни, відповідно до її статті 15. ЄСПЛ здійснив повний аналіз контексту збройного конфлікту та критично оцінив докази, що дозволило сформулювати обґрунтовані висновки про відповідальність Російської Федерації за адміністративні практики, що полягали у системних порушеннях прав людини.

У рішенні об’єднано чотири міждержавні заяви: три, подані Україною, та одну — Нідерландами. Проаналізовано події з 2014 року, зокрема окупацію частин території України, бойові дії та адміністративні практики на неконтрольованих Україною територіях (окрім Криму, якому присвячене рішення Великої Палати в окремій міждержавній справі, ухвалене в червні 2024 року).

Суд встановив, що дії Росії під час збройного конфлікту мали стратегічний та ретельно спланований характер, що виключило можливість застосування до активних бойових дій концепції «хаосу», сформульованої раніше у справі «Грузія проти Росії (ІІ)». Російська Федерація реалізовувала політику захоплення українських територій і підпорядкування населення, а тому несе відповідальність за дотримання прав людини щодо осіб, яких така політика стосується.

Вперше Суд чітко застосував принципи атрибуції відповідальності держави за дії підконтрольних структур згідно з нормами загального міжнародного права. Зокрема, він визначив відповідальність Росії за діяльність так званих «ЛНР» та «ДНР» не лише після, але й ще до початку повномасштабної агресії. Йдеться про відповідальність держави за поведінку її фактичних органів, що передбачено статтею 4 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння.

На особливу увагу заслуговує підхід Суду до взаємодії Європейської конвенції з прав людини та міжнародного гуманітарного права: ЄСПЛ підтвердив, що дія Конвенції не зупиняється навіть під час війни, вона повинна тлумачитися у гармонії з міжнародним гуманітарним правом, а норми останнього можуть використовуватися Судом для конкретизації обсягу прав людини в умовах збройного конфлікту.

Ухвалене рішення містить детальний аналіз масштабних порушень великої кількості положень ЄКПЛ та протоколів до неї, зокрема: порушень права на життя, порушень заборони катувань, зокрема й сексуального насильства, викрадення та депортації українських дітей до РФ, примусового переселення, заборони освіти українською мовою, індоктринацію дітей, порушень свободи релігії та об’єднання тощо. Зазначені порушення класифіковано як адміністративні практики держави-відповідача. У частині справи за поданою Нідерландами заявою, що стосується збиття літака рейсу MH17, суд встановив і порушення права на життя, заборони неналежного поводження та права на ефективні засоби правового захисту.

Рішення ЄСПЛ створює вагомий юридичний та суспільний прецедент, здатний протидіяти дезінформації та пропаганді. Стосовно подальших наслідків: рішення Великої Палати ЄСПЛ встановлює змістовні параметри для розгляду численних індивідуальних скарг, пов’язаних зі збройним конфліктом. Суддя Гнатовський висловив сподівання, що більшість таких заяв буде розглянуто у найближчі 2–2,5 роки.

Крім того, значною є імовірність використання висновків ЄСПЛ іншими міжнародними інституціями, включаючи Міжнародний кримінальний суд. Хоча ЄСПЛ не має повноважень розглядати питання індивідуальної кримінальної відповідальності за геноцид чи агресію, зроблені висновки щодо загального контексту, зокрема планів знищення державою-відповідачем державності України можуть стати корисними для проваджень в інших міжнародних судових установах.

Щодо питання справедливої сатисфакції за статтею 41 Конвенції, строки її надання залежатимуть від готовності України, роботи Реєстру збитків та створення майбутнього компенсаційного механізму.

Підсумовуючи, суддя Гнатовський відзначив: це рішення є визначною подією у сфері захисту прав людини, демократії й верховенства права в Європі.