27 травня Інститут прав людини Асоціації правників України у партнерстві з Міжнародним центром перехідного правосуддя (ICTJ) провели перший вебінар із серії заходів, присвячених міжнародному досвіду перехідного правосуддя.

Вивчення міжнародного досвіду перехідного правосуддя є надзвичайно важливим для України. Зокрема, кейс Південної Африки — це спроба подолати глибокі наслідки апартеїду через встановлення правди, умовну амністію, репарації та участь жертв. Комісію з питань правди та примирення (TRC), створену у 1995 році, було наділено мандатом з'ясування обставин грубих порушень прав людини, сприяння амністіям та встановлення долі зниклих безвісти. Водночас, цей процес продемонстрував і ризики — зокрема, брак політичної волі щодо притягнення винних до відповідальності, недостатні інституційні реформи, а також обмежене вирішення соціально-економічної нерівності. Таким чином, досвід ПАР є як натхненням, так і застереженням, підкреслюючи важливість комплексного підходу до правди, справедливості та примирення.

Протягом заходу учасники розглядали складні, але надзвичайно актуальні для України питання: як поєднати правду та відповідальність у перехідному правосудді, чи може амністія в обмін на правду бути прийнятним компромісом, яку роль відіграють публічні розповіді, пам’ять і культурні практики у процесах примирення, та чи можливо досягти справедливості без сильних та незалежних інституцій.

Модерували обговорення Інна Ліньова, директорка Інституту прав людини АПУ, та Катерина Бусол, юридична радниця ICTJ. Серед спікерів:

• Річард Дж. Голдстоун, колишній суддя Конституційного суду ПАР та головний прокурор міжнародних трибуналів ООН щодо Югославії та Руанди
• Ясмін Суука, колишня виконавча директорка Фонду прав людини в ПАР, колишня членкиня TRC
• Говард Варньє, старший експерт ICTJ
• Максим Єлігулашвілі, експерт Коаліції «Україна. 5 ранку».

Інна Ліньова відкрила захід, підкресливши його місію — осмислення міжнародного досвіду перехідного правосуддя та підтримка українських правників у цьому процесі. Катерина Бусол наголосила на важливості серії вебінарів як платформи для обміну знаннями та спільного пошуку рішень у контексті українських реалій, починаючи з 2014 року.

Річард Дж. Голдстоун закликав не копіювати чужі моделі, а адаптувати їх до українського контексту. Він поділився досвідом роботи Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії, вказуючи на складнощі у досягненні примирення попри юридичні успіхи. Досвід Південної Африки, за його словами, є цінним, але потребує критичного осмислення.

Про компромісну модель умовної амністії в обмін на правду детально розповіла Ясмін Суука. Вона підкреслила значення участі громадянського суспільства та релігійних лідерів, таких як архієпископ Десмонд Туту, у створенні легітимного процесу примирення. Її розповідь дала змогу краще зрозуміти механізми, що дозволили суспільству подолати минуле без збройного реваншу.

Говард Варні акцентував увагу на ролі правників у процесі перехідного правосуддя. Він зазначив, що навіть найкращі інституційні рішення втрачають ефективність без реальної політичної волі. У ПАР влада не реалізувала рекомендації TRC щодо притягнення до відповідальності, що підірвало довіру жертв. Експерт наголосив: роль юристів полягає не лише у правовому супроводі, а й у наполегливій адвокації та формуванні кейсів, навіть попри спротив держави.

«Перехідне правосуддя в Україні не почалося з нуля у 2014 році», — нагадав Максим Єлігулашвілі. Держава вже мала інституції та політики, дотичні до цього процесу: Інститут національної пам’яті, законодавство про жертв комуністичних репресій, програми для постраждалих від Чорнобиля тощо. Він підкреслив важливість врахування вже існуючого досвіду, щоб не перетворити країну на об’єкт для зовнішніх експериментів.

Також Максим акцентував на втраті суспільної довіри до правоохоронної системи після короткочасного її зростання у 2022 році. На його думку, покладатися лише на правоохоронців у забезпеченні справедливості — ризиковано. Перехідне правосуддя має бути багатовимірним і включати інституційні зміни, соціальну згуртованість, пам’ять і репарації.

У завершальному блоці учасники поділилися спільними висновками:

• Наголошено, що запровадження чужого досвіду без адаптації може бути шкідливим.
• Підкреслено, що відповідь на злочини має бути швидкою та системною.
• Зазначено, що справедливість для України — це і виклик для міжнародного правопорядку.

Перший вебінар із серії став вагомим внеском у формування українського підходу до перехідного правосуддя — з урахуванням як міжнародного досвіду, так і унікального історичного контексту України.

Детальніше про досвід Південної Африки можна дізнатися за посиланням.

Теги: Інститут прав людини, перехідне правосуддя