Всім відомо, що однією з основних функцій Верховного Суду, крім розгляду справ у касації, є забезпечення єдності практики. А в тих умовах, в яких ми опинились, це питання стало надзвичайно важливим, тим більше, що ми маємо цілий блок змін до законодавства.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів не допускається. Подібне положення маємо в Законі України «Про судоустрій і статус суддів», але ще більш деталізована ця позиція у ст. 26 Закону «Про правовий режим воєнного стану», де визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На території України діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-якої форми судочинства забороняється, а в разі неможливості здійснення правосуддя судами, що діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

І ще не менш важливо, що створення надзвичайних і особливих судів не допускається.

Слід зауважити те, що Верховна Рада прийняла Постанову, де вказала, що в певні моменти ми не можемо забезпечувати дотримання Європейської конвенції з прав людини, але така ситуація склалася через те, що ми не можемо контролювати наразі всю свою територію.

Таким чином, на фоні зазначеного, вже з перших днів війни постало запитання: «А як забезпечити  виконання конституційних функцій, вимог закону, при тому, що всі суди мали виконувати свою роботу, але в зовсім різних умовах».

Тож в цьому матеріалі публікуємо відповіді Станіслава Кравченка, Голови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду на ряд питань, що хвилюють правову спільноту, пов’язаних із функціонуванням судової системи та останніми змінами до законодавства.

Оцініть внесені зміни до КПК. Яка судова практика вже існує? З якими проблемами зіштовхуються суди, судді або органи правопорядку?

Зміни до КПК, зокрема до ст. 615, є позитивними, незважаючи на деякі проблеми. Зміни дали нам правові основи, що дозволили організовувати роботу судів в умовах воєнного стану.

Ми маємо змінений розділ КПК, яким і визначено особливості досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану. Законодавець пішов на деякі зміни, які будуть існувати тільки протягом певного періоду.

Ми фактично повернулися до Кодексу 1960 року, коли прокурор або слідчий виносить постанову, якою ми фактично визначаємо початок досудового розслідування, і це головна умова для проведення подальших слідчих дій (у випадку, якщо реєстр не працює).

Якщо відсутня об’єктивна можливість виконання слідчим суддею повноважень, це головна умова для того, щоб ці повноваження були передані прокурору.

Одним із важливих та складних питань стало питання кваліфікації дій військовослужбовців країни агресора, у випадках, якщо ці особи вчиняють злочини, передбачені ККУ. При відкритій агресії ми з самого початку заявили, що це війна, а отже військовослужбовці країни агресора є військовополоненими, тому відповідний статус регулюється Женевською конвенцією.

Проте очевидно, що якщо військовий льотчик скидає на мирні квартали міста Чернігова три бомби по півтони, то назвати його просто військовополоненим неможливо. Виникає питання притягнення його до відповідальності за національним законодавством. Зараз ми бачимо достатньо велику кількість внесених проваджень і, навіть, вже маємо перші вироки в першій інстанції.

Також важливим є питання, коли неможливо забезпечити повноцінний розгляд, обрання повноцінного запобіжного заходу. Хотів би звернути увагу на новелу, відносно попередньої редакції ст. 615 вона не тільки розширена, а й законодавцем змінено підхід. Раніше була визначена тільки група злочинів, по яким прокурорам передавались повноваження, а тут уперше законодавець зазначив «у виняткових випадках інші тяжкі і особливо тяжкі злочини».

Тобто, повноваження слідчих суддів були передані прокурорам (але за умови, тільки якщо не може діяти слідчий суддя). Наразі вже є достатньо випадків із цього приводу. Варто розуміти, що в регіонах, де не велись активні бойові дії, буде дуже легко визначити, діяв суд чи ні. А от в регіонах, де велися активні бойові дії, ще довгий час буде існувати проблемав контексті перевірки та оцінки, чи мав прокурор відповідні повноваження.

Тож ми маємо виходити із того, що кожен діяв у спосіб, визначений законом, але безперечно, якщо буде піднято питання з приводу перевірки обставин, то суди будуть їх перевіряти окремо.

Особливості застосування ч. 9 ст. 615.

Ми виробили підхід по ч. 9 ст. 615 і визначаємо, що саме на період воєнного стану, де слідство, там і суд, інакше втрачається будь-який сенс таких змін, бо презюмується, що все-таки органи досудового слідства працюють, в тому числі й ті, які переведені з непідконтрольних територій.

До питання непідконтрольних територій треба ставитися обережно. Ми знаємо позицію законодавця, який визначив, що саме Рада національної безпеки та оборони, як колись щодо територій Донецької і Луганської областей, визначає, яка саме територія вважається непідконтрольною. Звідси правові наслідки, а саме, щодо виклика, спеціального провадження тощо. Але поки Рада національної безпеки і оборони не поспішає визначати такі території, тому ми керуємось наступними міркуваннями: де знаходяться наші військові — правоохоронні органи там працювати не можуть. В такому випадку, якщо орган переведено, то виходимо з того, що якщо вже працював правоохоронний орган, то і суд там має бути, який може розглядати те чи інше провадження.

Зараз по ч. 2, ст. 34 може бути заявлено таке клопотання і направлено до суду, використовуючи підхід «місце знаходження обвинуваченого», «виняткові обставини свідків» і т.д. В рамках цієї процедури ми, дійсно, можемо перевірити, чи працює суд, і звідси визначити підсудність тому суду, якому первинно по закону визначалась територіальна підсудність. Цей підхід вже широко застосовується на деокупованих територіях.

Що означає «де слідство, там і суд»? Це місце, де зареєстрований орган досудового слідства чи де він фактично знаходиться, оскільки є випадки, коли ці місця не співпадають?

Ця дилема існувала давно. Довгий час Верховний Суд дотримувався позиції, що місце визначається за юридичною адресою органу досудового слідства. Однак, коли відбулась реформа Національної поліції, було прийнято рішення, що районні відділи поліції не є юридичними особами, а тільки центральний апарат обласних управлінь МВС. За такою логікою один суд, де знаходиться те обласне управління, повинен був розглядати всю область, тому ми змінили свою позицію і стали слідувати відповідно до КПК, а саме: місце знаходження слідчого підрозділу (цей підрозділ ми трактували як і відділ, і відділення, і управління). Тож там, де цей підрозділ знаходився, і розглядали провадження і здійснювали розгляд суди. Проте, коли відбулась реформа адміністративно-територіального устрою, МВС прийняло рішення у 76 випадках не створювати слідчі підрозділи, мотивуючи тим, що злочинів там невеликий відсоток. Тож ми акцентували увагу, що якщо це проступок, то розглядає той суд, на території якого вчинено проступок, а якщо вчинено злочин, то розглядає той суд, де знаходиться орган досудового слідства.

Оскарження дій/бездіяльності прокурора і слідчого?

В розділі КПК, що регламентує оскарження дій/бездіяльності, чітко не визначено суд. Для мене завжди було очевидно – де орган досудового слідства, там і суд. Така позиція всіх суддів.

Чи допомогло б відновлення системи військової юстиції та військових судів розвантажити суди або організувати процес так, щоб він був більш ефективний?

До війни я був категорично проти через низку причин, але після зустрічі з військовим керівництвом нашої держави, в нинішніх умовах я підтримую таку позицію, так як розглядати провадження військовим судам буде легше. Адже це менша кількість справ, це судді, які спеціалізуються на певній категорії справ, це територія військових частин, де є прохідна, де люди зі зброєю. Але в цьому випадку має бути політичне рішення, залежно від моделі, яку ми вибудовуємо. Та в той же час, це рішення потребує значних фінансових та людських ресурсів та часу для підготовки, тому, мені здається, що це питання зараз не на часі. Якщо говорити на перспективу, це питання скоріш за все постане в майбутньому.

Практика судів щодо можливості дистанційної участі в судових засіданнях захисників, в тому числі із використанням системи EasyСon. Та чи можливо проводити засідання, коли суддя не знаходиться в приміщенні будь-якого суду, тобто приєднується до конференції як учасник, якщо сторони не заперечують проти такого розгляду?

Стосовно суддів, вважаю, це занадто. Це не тільки декларативний загальний аспект, а й питання безпосереднього дослідження доказів, допиту, питання нарадчої кімнати, можливість впливу, питання захисту інформації, питання можливості втручання.

З приводу учасників процесу, тут ситуація інша. Суди цю можливість використовують зараз і використовували раніше, хоча в технічному плані все одно виникають певні питання. Для прикладу, як ідентифікувати особу.

Як продовжувати запобіжний захід за відсутності обвинуваченого, якщо його вже було продовжено відповідно до вимог ст. 615? Чи можливо повторне застосування цієї норми та за відсутності обвинуваченого?

В нас є 3 аспекти, хто і коли може продовжити запобіжний захід:

Прокурор на стадії слідства. Першочергово було, що може застосовувати запобіжний захід на 30 діб і продовжити на 30 діб, тобто 60 в сумі. Потім внесено поправки щодо можливості неодноразово продовжувати до закінчення строків притягнення до відповідальності.

Суд відповідно до вимог ст. 615. В цьому випадку немає можливості повторно продовжувати, якщо вже було продовжено.

І там, де не може працювати суд і прокурор, - вперше в історії ми маємо вимушений захід так званого автоматичного продовження. Там, де суд не працює, не потрібно якихось додаткових дій чи рішень, за законом відбувається автоматичне продовження. Як це положення реалізується? По-перше, необхідно орієнтуватися на сайт Верховного Суду, де вказано перелік судів, робота яких зупинена і передано функції іншим судам.

1 травня 2022 року набув чинності Закон про внесення змін до КПК щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану. Так, відповідно до абзацу 2 пункту 6 частини 1 статті 615 строк затримання особи без ухвалення слідчого судді чи постанови керівника органу прокуратури під час дії воєнного стану не може перевищувати 9 діб. Чи не суперечить це Конституції, яка визначає можливість затримання тільки на 3 доби?

Треба виходити з того, що якщо законодавчий орган взяв на себе відповідальність, то принаймні до того часу, поки Конституційний Суд не визнав таку норму не конституційною, її треба виконувати. Це в правовій площині.

Який порядок розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у справі, де матеріали кримінального провадження не передані до суду, якому визначено підсудність, стосовно обвинуваченого, який утримується в установі, що перебуває на території Херсонської області та з нею відсутній інтернет зв’язок?

Якщо кримінальне провадження на стадії слідства і підпадає під перелік статей, які визначив законодавець, або як виключне тяжке чи особливо тяжке - немає порядку. Законодавець визначив, що функції слідчого судді бере на себе прокурор-керівник місцевої прокуратури. Тут не передбачено ні процедури, ні учасників процесу. Виникали питання, чи оскаржуються рішення прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, і навіть така думка існувала, що оскаржуються одразу до апеляційного суду, але ні, адже функція апеляційного суду перевіряти рішення судів першої інстанції. Тобто таке рішення прокурора до суду не оскаржується, хіба що по завершенню через розділ дії/бездіяльності.

Якщо кримінальне провадження вже в суді, виникає та проблема, про яку ми говорили до цього: чи можливо проводити засідання без особи. Знову ж таки, суддя приймає рішення, виходячи з конкретної ситуації.

Чи буде законним продовження строку досудового розслідування, якщо це провадження явно не підслідне цьому органу досудового розслідування.

Важливим є розуміння так званих первинних слідчих дій, спрямованих на припинення злочину. Ми завжди виходили з того, що принаймні якісь первинні дії мають бути вчинені за заявою особи, щоб не було так, що черговий поліції почитав заяву і сказав «це не до нас, ідіть в ДБР».

Щодо суті самого питання, на сьогоднішній день слід зауважити, що повноваження прокурора набагато збільшені, тому визначаючи, що провадження явно не підслідне, треба бути дуже обережним.

Як продовжувати судовий розгляд справи, якщо обвинувачений знаходиться на окупованій території та немає можливості прибути на судове засідання?

Ніяк. Такої можливості немає, крім ст. 336 ст, про яку ми обговорили попередньо.

Ще хотів би звернути увагу на зміни, що теж внесені законодавцем в цей період щодо відповідальності військовослужбовців. Достатньо цікаво викладено «який призваний до лав Збройних Сил України». Одразу виникло питання: а як щодо військовослужбовців за контрактом? Тут ми дали однозначну позицію: треба зупиняти, незалежно від того, чи це призов, чи контракт. Щодо проступків, власне, те саме, бо особа не може прибути в судове засідання і реалізовувати своє право, тому, щоб її не оголошувати у розшук, провадження по справі зупиняється.

Питання щодо частини 8 ст. 615 КПК про неврахування в строк досудового розслідування часу з дати введення воєнного стану до дати його скасування, у тих провадженнях, де жодній особі не повідомлено про підозру. Чи потрібно додатково отримувати рішення суду?

Оскільки це питання прямо визначено в КПК, то і потрібно керуватись цією нормою. Отже, окремого рішення суду не потрібно.

Якщо обвинувачена особа перебуває за кордоном як особа, що має там тимчасовий захист, які дії більш доцільні: розшук чи відкладення до кінця воєнного стану?

Для того, щоб провести розшук, нам треба обрати запобіжний захід. Для обрання запобіжного заходу необхідна наявність певних факторів, і один із основних факторів визначений так: якщо особа без поважних причин не з’являється за викликом. Чи візьме зараз хтось на себе відповідальність за доведення такого подання? Адже особа офіційно перетнула державний кордон України, тікаючи від війни. В цій ситуації варто почекати місяць-два і подивитися,  як зміниться ситуація.

Є ще один приклад, що стосується дій, які доцільно вчиняти, але вже стосовно іншої категорії осіб. Якщо особа виявила бажання захищати Батьківщину і ставиться питання зміни запобіжного заходу. Законодавець це питання врегулював та визначив, що це питання вирішується через прокурора, який зобов’язаний надалі контролювати, чи дійсно особа захищатиме Батьківщину.

Чи можливо зупинення провадження, у випадку, якщо обвинувачений уклав контракт як доброволець? 12 червня набув чинності Закон України, який дозволяє застосовувати таке формування для виконання бойових завдань на лінії зіткнення.

Як я вже говорив, ми і так розширили питання контракту, хоча в Законі визначено «призвано до лав Збройних Сил України». Якщо контракт зі Збройними Силами України - це підстава зупинення провадження.

З приводу територіальної оборони (тобто територіальних громад), однозначних підстав для зупинення провадження немає, Закон такого не встановлює, бо немає статусу військовослужбовця. Проте, якщо будуть надані відомості про те, що особа захищає нашу Батьківщину, то, я думаю, ми почекаємо.

Чи може суд відкласти судове засідання за клопотанням захисника про неможливість прибути у судове засідання, у зв’язку з тим, що захисник призваний до лав ЗСУ?

Тут питання досить складне. Є норма, яка визначає поважні/неповажні причини неявки. Зрозуміло, що якщо захисник захищає нашу Батьківщину, це поважна причина. Очевидно, у кожного своя причина, однак вона не може відображатися негативно на підзахисному. Треба аналізувати окремо кожний випадок. Краще, можливо, щоб захищали інші колеги. Необхідно підняти це питання, щоб не було зловживання правами. Можливо, потрібні зміни до законодавства, що дозволять більш широко вирішувати питання про заміну захисника, чи на окрему слідчу дію або на окремий день у судовому засіданні.

Якщо ми говоримо про зміни до КПК, крім змін, що пов’язані з ст. 615, чи є ще положення щодо відновлення матеріалів кримінального провадження?

З 2014 року ця проблема існувала достатньо гостро. Досить чітко прописана процедура відновлення матеріалів: що повинно бути у поданні, що повинно розглядатися, що надаватись. Але великого оптимізму щодо відновлення немає, виходячи із досвіду з 2014 року. Кримінальні провадження якраз і мають ту специфіку, що матеріали, які є доказами, часто настільки автентичні, що зробити якісь копії надзвичайно складно. Тож подивимося, як цей процес буде рухатись.

Як відшкодовувати шкоду, завдану громадянам воєнними діями?

Поки що немає загального бачення цього питання: чи має кожна особа самостійно заявляти претензії і звертатись до певних установ, чи навпаки, держава Україна відшкодовує громадянам певні суми, потім виставляє рахунок і показує витрачену суму, що має бути компенсована. Це дуже важливо в аспекті створення військового трибуналу.

Моя позиція така, що це питання має вирішуватися на державному рівні і, можливо, навіть за такої моделі, що спочатку ми визначаємо суму збитків, заявляємо претензії, а потім з цих коштів відшкодовуємо збитки фізичним та юридичним особам.

Яка Ваша думка щодо військових трибуналів для військових РФ?

За ініціативою Президента України відбулась нарада, де ми запропонували тим країнам, які нам допомагають, створити трибунал. Але зрозуміло, що це, як висловився Президент, суд для 20-30 осіб, які розв’язали проти нас цю агресивну війну. Зараз м’яч на полі інших країн, і якщо буде прийнято рішення, що такий трибунал буде створено, то очевидно ми побачимо такі процеси. Якщо не буде створено міжнародного трибуналу, ми бачимо обов'язок саме для нас виконувати цю функцію.

Хотіли би почути вашу думку щодо питання ототожнення захисника та підзахисного (адвоката та його клієнта), оскільки вже зараз є випадки, коли це переходить в досить агресивну форму з боку третіх осіб, розвиваються негативні сценарії.

Зараз складні часи, але не зважаючи на те, як нам складно, ми не повинні опуститись до стандартів країни-агресора. Біль від втрат і людські емоції зрозумілі, але ми говоримо на професійній основі. А з приводу питання захисту, очевидно, що якщо воно зазначено в Європейській конвенції з прав людини, якщо воно зазначено в Конституції України, процесуальних кодексах, треба розуміти, що адвокат несе дуже великий тягар, бо він є членом нашого суспільства. Тому я, користуючись нагодою, закликаю нас усіх з розумінням та великою повагою ставитися до наших адвокатів, які несуть такий важкий тягар і виконують свої обов’язки по забезпеченню захисту. Питання захисту завжди було і буде болюче.