Проблемні питання в ключових сферах української економіки потребують оптимальних рішень, і зволікати з їх пошуком не можна. Перший Інвестиційний Форум, який Асоціація правників України проведе цього тижня, 6-7 червня, стане майданчиком для пошуку цих рішень, обговорення перспективних інвестиційних можливостей та вирішення юридичних викликів у сферах, які важливі для подальшого сталого розвитку України.

Зараз однією з перспективних інвестиційних можливостей для нашої країни є розбудова фондового ринку за рахунок численних державних активів. Про те, як це зробити, у своєму блозі на LIGA.net розповів Микола Стеценко, Президент АПУ, керуючий партнер AVELLUM.

Нині Україна перебуває в унікальній ситуації, коли держава володіє значною часткою в різних компаніях та операційних активах (ДП). Такий рівень державної власності в українській економіці не спостерігався з початку 1990-х років, під час переходу від СРСР до незалежної України, коли численні промислові активи були успадковані та згодом приватизовані.

На відміну від 1990-х років, нинішні державні активи, що охоплюють такі сектори, як банки, енергетика, телекомунікації тощо, значно краще підтримуються в належному стані і є прибутковими. Яскравими прикладами є ПриватБанк, Укрнафта, Київстар та торговельний центр Ocean Plaza, які широко відомі та використовуються українськими споживачами. Нещодавно було прийнято новий Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління», який проклав шлях до покращення управління такими активами в Україні відповідно до найкращих практик ОЕСР.

Минулий досвід приватизації в Україні був вельми неоднозначним, лише з кількома історіями успіху, такими як «Криворіжсталь» (зараз перебуває у власності «АрселорМіттал»). Нині приватизаційне законодавство України суттєво краще побудоване й передбачає прозорі конкурси та аукціони на електронних майданчиках. Тому зараз є спокуса приватизувати всі ці підприємства шляхом продажу стратегічним іноземним інвесторам та міжнародним фінансовим інституціям.

Однак вкрай важливо не проґавити такий сприятливий момент для максимального використання цих активів з максимальною користю для України, зокрема для впровадження пенсійної реформи та перезавантаження фондового ринку України. Протягом останнього десятиліття численні дослідження свідчать про нагальну необхідність переходу України до змішаної системи обов'язкових пенсійних внесків поряд із добровільними приватними пенсійними схемами. Минулого року Прем'єр-міністр України підтвердив прихильність уряду України до цієї реформи, наголосивши на необхідності одночасного реформування фондового ринку й ринку капіталу.

Для того, щоб ця реформа була успішною, вона повинна передбачати привабливі інвестиційні можливості для приватних пенсійних фондів. Успішне запровадження недержавного пенсійного забезпечення в Польщі та подальший розвиток її фондового ринку слугують життєздатною моделлю.

Тому уряду України варто провести первинне публічне розміщення (ІРО) значних пакетів акцій більшості державних підприємств в Україні. Після успішного ІРО уряд міг би продати значні пакети акцій стратегічним інвесторам, зберігши при цьому блокуючі міноритарні пакети або «золоті акції» для захисту від делістингу або ліквідації цих стратегічних приватизованих підприємств.

Такий підхід, на мою думку, приніс би оптимальні вигоди для України, у тому числі створення інвестиційних активів для приватних пенсійних фондів, генерування ліквідних активів, привабливих як для місцевих, так і для іноземних інвесторів, а також підвищення вартості державних підприємств у державному бюджеті.

Звичайно, такі плани варто реалізовувати вже після війни. Але готуватися потрібно вже зараз. Проблемні питання в ключових сферах економіки потребують оптимальних рішень, і зволікати з їх пошуком не можна. Цього тижня, 6-7 червня, відбудеться Перший Інвестиційний Форум Асоціації правників України, де ці питання будуть порушені і, сподіваюсь, ми знайдемо відповіді на частину з них.

Однак побудова моделі майбутньої конкурентної країни можлива лише за умови повноцінного діалогу між ключовими бізнес-асоціаціями, юридичною спільнотою та відомими макроекономістами. Запропонувати такий діалог повинна держава, тож м’яч зараз на її полі.