Асоціація правників України з моменту повномасштабного вторгнення Росії допомагає українцям долати наслідки війни. Спільно з Благодійним фондом «Добрі серця для України» АПУ ініціювала благодійний проєкт з допомоги юристам та їхнім сім’ям, які опинилися у скрутному становищі через війну, — втратили житло, годувальника родини, дістали поранення внаслідок бойових дій та потребують лікування тощо. До благодійної ініціативи долучаються іноземні та українські меценати, а також просто небайдужі люди. Ви також можете долучитися до цієї ініціативи та зробити посильну пожертву за цим посиланням.

Асоціація та БФ «Добрі серця для України» вже підтримали багатьох юристів та їхні родини. І ми продовжуємо розповідати вам їхні історії в серії публікацій «Благодійна допомога АПУ правникам».

Наш наступний герой — Геннадій, юрист, котрий у перший же день повномасштабної війни пішов добровольцем до Сил територіальної оборони ЗСУ. У боях на Луганщині він дістав важке поранення, тому потребував коштів на лікування.

Геннадій родом із Дніпра. У 10-річному віці він із батьками переїхав до Маріуполя. Вищу освіту здобув у Донецькому національному університеті. 2003 року чоловік оселився в Києві, де почав працювати в юридичному бізнесі.

У свої 44 роки Геннадій може похвалитися кар’єрою в відомих юридичних фірмах: «Шевченко, Дідковський і Партнери» (зараз це Asters), Clifford Chance, AVELLUM, Aequo, INTEGRITES. Останнім його місцем роботи перед повномасштабною війною була українська філія норвезької компанії NBT, що спеціалізується на будівництві вітроелектростанцій.

На початку лютого 2022 року NBT через фінансові проблеми зупинила проєкт, у якому працював Геннадій. Юрист фактично залишився без роботи, тож почав розглядати інші варіанти. 23 лютого він мав їхати в Буковель на зустріч із бізнес-партнерами.

У ті дні було тільки й розмов про загрозу повномасштабного вторгнення Росії. Багато хто з українців не вірив, що держава-агресор наважиться на такий крок. Але Геннадій належав до тієї категорії людей, які були впевнені в неминучості великої війни. На його думку, про це свідчила вся політика Росії стосовно України з 2014 року.

«Я підготувався заздалегідь. Написав заповіт. Домовився з батьками: якщо починається війна, вони приїжджають до мене, я віддаю їм своїх трьох кицьок і йду до військкомату. Також сказав їм, щоб вони зібрали тривожну валізу», — згадує чоловік дні перед вторгненням.

Передчуваючи війну, Геннадій 22 лютого скасував заплановану поїздку до Буковеля. А вранці 24 лютого, коли Росія таки розпочала повномасштабне вторгнення, він, як і планував, пішов до одного з київських територіальних центрів комплектування (ТЦК). За словами чоловіка, на його рішення йти воювати вплинули два чинники — виховання та відсутність власної сім’ї.

«Я розумів, що мені буде простіше загинути, ніж якомусь батьку дітей», — каже Геннадій.

Із ТЦК чоловік пішов ні з чим, бо не мав військового квитка. Після цього він вирішив стати до лав територіальної оборони — туди брали всіх бажаючих.

Геннадій пригадує величезну чергу в тому місці, де записували в тероборону. У тій черзі він простояв до кінця дня 24 лютого. Уже вночі юрист нарешті підписав усі необхідні документи й отримав автомат. Тоді ж Геннадію, в якого за плечима не було ані строкової служби, ані військової кафедри, показали, як поводитися зі зброєю. Усю ніч він учився розбирати та збирати автомат. Окрім зброї, кожному добровольцю видали по шолому й аптечці; бронежилетів не було.

Геннадій став бійцем 126-го батальйону тероборони Дарницького району Києва. Декілька днів його підрозділ дислокувався на території штабу в лівобережній частині столиці. Згодом роту юриста перекинули в Бортничі, де бійцям наказали патрулювати місцевість. Упродовж березня, поки російські війська перебували на околицях Києва, підрозділ у бойові зіткнення не потрапляв.

«Пару разів було, що нас викликали, десь ДРГ [диверсійно-розвідувальні групи — прим. ред.] були. Але поки наші доїжджали, там уже все закінчувалося», — пригадує Геннадій.

Чоловік ніс службу в столиці до початку червня, поки його роту не відправили в тренувальний табір на Дніпропетровщині. Там упродовж трьох-чотирьох тижнів бійці проходили вишкіл, зокрема їх навчали мінної справи й копання окопів. Забезпечення військових амуніцією на той час уже покращилося.

Унаслідок інтенсивних тренувань у Геннадія загострилася проблема з коліном. Захисникові довелося поїхати до Києва, де йому зробили операцію. Пробувши два місяці на лікуванні, чоловік повернувся до своїх побратимів, які на той час уже були на Донеччині.

На початку жовтня батальйон Геннадія перекинули на Луганщину, в район селища Білогорівка, де проходила лінія фронту. Військовим наказали стати в лісопосадці, розташованій між позиціями ЗСУ та росіян, і вести звідти спостереження. Через декілька днів надійшов наказ закріпитися на тій позиції, аби прикривати інші підрозділи з потенційно загрозливого напрямку.

Упродовж тижня загарбники періодично обстрілювали лісопосадку, але штурмувати не намагалися. Усе змінилося вранці 30 жовтня, коли росіяни раптово пішли в наступ. Бій тривав увесь день. Підрозділ Геннадія дав відсіч окупантам, тож ті ввечері відступили, зазнавши втрат. Відступаючи, ворог вистрілив по позиціях українських захисників із чогось потужного — ймовірно, це був танк. Унаслідок вибуху поранення дістали декілька людей, зокрема й Геннадій.

«Різкий звук. Вогонь в очах. Сильний удар. Біль, — згадує юрист. — У мене було обпечене обличчя, праве око — сильно, я його навіть розплющити не міг. Ліве око зачепило трошки. Прилетіло в передпліччя правої руки, відірвало шматок кістки з м'ясом і сухожиллями. У ліву руку прилетіла вже маленька шрапнель, тому, в принципі, там був тільки перелом. Я був увесь у крові. Була сильна контузія».

Важкопораненого Геннадія евакуювали не відразу. Побратими спочатку думали, що його ноги серйозно травмовані й тому його потрібно буде нести. Тож чоловікові щонайменше годину довелося чекати своєї черги на евакуацію. Але згодом виявилося, що ноги воїна практично не постраждали й він може пересуватися самотужки.

До місця, де поранених мав забрати евакуаційний транспорт, потрібно було пройти понад два кілометри. Геннадія, котрий майже нічого не бачив через темряву й серйозну травму ока, повів за собою один із побратимів. Тільки-но вони пройшли перші 20-30 метрів, поруч прилетіла ворожа міна. Тієї миті Геннадій був без бронежилета — його зняли, коли надавали першу допомогу. Осколок міни зачепив ребра, але пройшов навиліт, тому поранення було легким. Поводирю чоловіка пощастило менше: його серйозно поранило, далі він іти не міг. Решту шляху Геннадій подолав самотужки й навпомацки.

У точці збору поранених забирав бронеавтомобіль. Бійці ледь встигли розміститися в ньому, як за декілька метрів від машини лягла ще одна міна.

«Я не міг зачинити дверцята [бронеавтомобіля], бо в мене дві руки були переламані, ледь-ледь щось у мене виходило. Так їх вибуховою хвилею зачинило», — сміючись розповідає Геннадій.

Юриста доправили в польовий шпиталь, звідти — у Краматорськ, а згодом перевезли до рідного Дніпра. Права рука чоловіка була в важкому стані. Деякі лікарі не розглядали іншого варіанту, окрім як ампутувати кінцівку. Інші ж наполягали, що руку можна врятувати.

Геннадій також не хотів вірити в те, що рука безнадійна. Тому він звернувся до своєї ексколеги з INTEGRITES — вона раніше пропонувала юристові допомогу з пошуком лікаря, коли в того були проблеми з коліном. Знайома чоловіка переповіла ситуацію іншим його колишнім колегам, і вони всі взялися йому допомагати: шукали лікарів, збирали гроші на лікування.

Асоціація правників України та Благодійний фонд «Добрі серця для України» в рамках благодійної ініціативи з допомоги правникам, котрі постраждали від війни, також виділили кошти на лікування Геннадія.

«Моя ексколега звернулася до АПУ з проханням допомогти мені. І мені допомогли, хоч я і не є членом Асоціації. Я дуже вдячний всім і кожному», — розповідає чоловік.

Згодом Геннадія перевезли до Києва, а звідти через деякий час забрали до берлінської клініки «Шаріте». Це був результат спільних зусиль колег юриста, котрі домовилися з німецькими медиками й швидко оформили всі документи, необхідні для транспортування Геннадія за кордон.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Благодійна допомога АПУ правникам. Історія сім’ї херсонки, яка виїхала з окупації

Зараз чоловік перебуває на лікуванні в Берліні. Уже там він дізнався, що внаслідок поранення його організм був сильно інфікований і увесь цей час його життя було під загрозою. На щастя, інфекцію вдалося подолати. Геннадієва ліва рука вже загоїлася. Праве око оперуватимуть: там унаслідок вибухової травми утворилася катаракта. Найпроблемнішим залишається передпліччя правої руки.

«У кістці сантиметрів десять просто немає. У Києві мені туди поставили тимчасовий імплантат, пересадили м’язи та шкіру, але, на жаль, вони не прижилися. У «Шаріте» мені їх видалили, імплантат прибрали. Пересадили нову шкіру, вона вже прижилася. Кістку ще не поставили — вирішують, як і що робити, тому що є декілька варіантів», — описав поточну ситуацію Геннадій.

Окрім того, два пальці на правій руці чоловіка взагалі не рухаються через відсутність м’язів, тому там також потрібне буде хірургічне втручання. Але, на жаль, повністю повернути руці її природну рухливість уже не вийде.

Геннадій стверджує, що навіть після пережитого не шкодує за своє рішення стати на захист Батьківщини. Юрист пригадує, як йому почали масово дзвонити й писати друзі та знайомі, котрі дізналися про його скрутне становище. З-поміж них були навіть ті, з ким він уже 20 років не спілкувався.

«Усі ці повідомлення, листи, дзвінки… Колеги, друзі… Це неможливо передати. Таку підтримку, яку я зараз отримую від українців, я у своєму житті не отримував ніколи. Такої миті ти розумієш, за що взагалі хлопці стоять на фронті. Вони мають знати, що всі їхні зусилля не є даремними, внесок кожного з них є безцінним. Люди, яких вони захищають, це знають, цінують і допомагатимуть», — переконаний чоловік.

Після лікування Геннадій повернеться в Україну, де його подальшу долю вирішуватиме військово-лікарська комісія. Якщо ВЛК дійде висновку, що чоловік частково придатний до військової служби, його, найімовірніше, переведуть до якоїсь небойової частини або штабу. Якщо ж Геннадія визнають непридатним, він, за його словами, продовжить займатися тим, чим і займався, — юриспруденцією. Але чоловік сподівається, що він усе-таки зможе продовжити службу.

Думка Геннадія про те, якою має бути повноцінна перемога України в цій війні, не відрізняється від думки більшості українців.

«На фронті я бачив, як люди втомлюються, перегоряють, хочуть додому. Але ні в кого не було жодного сумніву в нашій перемозі. І ні в кого не було сумніву, що перемога — це виключно повернення всіх територій», — каже юрист.

Багато українських юристів зараз потребують нашої підтримки, тому Асоціація правників України спільно з Благодійним фондом «Добрі серця для України» продовжують втілювати цей проєкт. Аби якомога більше правників та їхніх сімей отримали допомогу, ми закликаємо меценатів і просто небайдужих людей долучатися до нашої благодійної ініціативи. Зробити посильну пожертву ви можете за цим посиланням.