Дмитро Гладкий - заступник Голови Відділення Асоціації правників України в Запорізькій області, керуючий партнер АО «Гладкий, Яценко та Партнери» та депутат Запорізької міської ради. З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну залишився у рідному місті Запоріжжі. Відтоді допомагає військовим, збирає кошти на придбання транспорту для ЗСУ, роз’яснює права та обов’язки громадян під час дії воєнного стану на місцевому телебаченні та радіо, а також надає юридичну допомогу  військовослужбовцям та їх рідним.

Дмитро також долучився до ініціатив АПУ, зокрема брав участь у систематизації доказів для міжнародних судів за «Московським механізмом» ОБСЄ, а нині - особисто фіксує воєнні злочини рф через застосунок EyeWitness to Atrocities, розроблений Міжнародною асоціацією юристів.

Про роботу юристів у фронтовому регіоні, стан юрринку, проблематику, з якою стикаються військовослужбовці та внутрішньо переміщені особи - в інтерв’ю Дмитра Гладкого радниці з комунікацій президентки АПУ Наталі Непряхіній, яке опублікувала «Юридична Газета».

— Асоціація правників України проводила опитування серед юридичних компаній  щодо впливу збройної агресії на юридичний ринок України. 87% керівників юркомпаній зазначали, що робоче навантаження та доходи фірми зменшилися на понад 30%. 21% фірм релокували 100% своїх співробітників до західних областей України та до європейських країн. Який стан юридичного ринку в Запоріжжі та області?

— Суттєво знизився обсяг замовлень. Зі сторони клієнтів в більшості мова йде не про бізнесові питання, а побутові, а, отже, це фізичні особи. Впав і сам ринок. Із мого безпосереднього спілкування з представниками юридичного бізнесу падіння складає понад 30%. Звернення до юристів  сьогодні - в останню чергу. Хоча сказати, що роботи взагалі немає, теж некоректно. Фактично бізнес-активність поновлюється.

— Як Запорізьке відділення АПУ допомагає юристам, які залишились в регіоні, фактично на передовій, бо область фронтова?

— Щонайменше, ми акумулюємо питання, що надходять від клієнтів, і розподіляємо їх між юрфірмами, щоб завантажені були всі і відповідно трималися на плаву. Найчастіше сьогодні – це судова практика, вирішення судових спорів, бо лютий-квітень цей напрям був на паузі і лише з травня суди почали розглядати весь той вал справ, що накопичився, і призначати судові провадження. Звісно, це потребувало більшої потужності, бо юристи, які вели ці судові справи не всі залишалися в Україні і не завжди є можливість підключення до відеоконференцзв’язку. Тому пропорційний розподіл навантаження сприяє ще і руху судових справ. Також у нас є окрема категорія звернень та кейсів щодо забезпечення військових і взагалі питання, пов’язані з воєнним станом. Це, звісно, pro bono робота. До мене особисто вже було не одне звернення, що стосується встановлення факту смерті військовослужбовців під час бойових дій. Незважаючи на те, що Центр надання безоплатної правової допомоги фактично виконує цю функцію, але не завжди встигає оперативно надати таку допомогу та консультацію і здійснити супровід заяви по окремому провадженню.

Болючими є питання щодо трудового законодавства. З самого початку повномасштабного вторгнення не було жодних роз’яснень, як діяти роботодавцю, співробітники якого наприклад, масово виїжджали та рятували свої родини, як обліковувати їх чи звільняти, як в даному випадку бути бухгалтеру. Окреме питання – по військовозобов’язаним, мобілізованим. Всі ці питання фактично були перекладені на бізнес, держструктури, комунальні підприємства і так далі. І ми намагалися знайти баланс: як дотриматись прав найманих працівників і щоб підприємство працювало. Від підприємств усіх форм власності були такі питання.

Що стосується комерційних справ, то активність дуже впала. Я звернув увагу, що після 24 лютого є певне нерозуміння тлумачення зі сторону бізнесу поняття форс-мажору щодо виконання зобов’язань грошового характеру, в чому його суть, як правильно його оформити. І я думаю, що після війни буде дуже багато спорів щодо саме форс-мажору, виплат або невиконання зобов’язань поставок. Це загальна тенденція, що нас очікує. Тому я б закликав розібратися у цьому питанні як бізнес, так і юристів і готуватися до вирішення таких спорів: і через судові інстанції, і шляхом медіації.

Я спостерігаю у нас таку тенденцію, що юристи намагаються навіть змінити спеціалізацію, щоб знайти клієнтів, які готові сплачувати за правові послуги. До речі, кримінальні провадження були і залишаються тією категорією справ, де люди готові платити. Тому ті компанії, що спиралися на кримінально-правову практику, і зараз мають клієнтів, мають фінансові надходження. Хоча вони і менші, юристам доводиться демпінгувати.

— Чи є певний дефіцит юристів?

— Так. Кількість звернень збільшується, а юристів починає не вистачати. Дуже багато наших юристів переїхали або за кордон, або частково – в Київ чи на захід України. І поки я не бачу, щоб хтось виявляв бажання повертатися до Запоріжжя, бо область фронтова, а сам обласний центр до лінії фронту всього в 40 км. Ані близькість до фронту, ані сам інвестиційний фон не сприяє поверненню і розвитку юридичної практики. Плюс ще багато колег наразі служать. Але ті, хто протримався ці півроку і готовий проявляти активність або вже досить активний, то вони будуть мати замовлення і клієнтів на 100%.

— Запоріжжя – один з найбільших гуманітарних хабів, куди потрапляють внутрішньо переміщені особи (ВПО) відразу після того, як виїжджають з тимчасово окупованих територій Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Майже 300 тис евакуйованих прийняло місто, трохи більше третини – залишились у Запоріжжі. З якими юридичними питаннями звертаються ВПО, якої допомоги вони потребують?

— Пошук зниклих безвісті, в тому числі, і військовослужбовців, як я зазначав вище, і похідні від цього питання щодо отримання компенсації. Ми робимо супровід, бо потрібно подати заяву до суду.

Що стосується саме проблематики, пов’язаної зі збройним конфліктом, то таких звернень мало, адже допомагають місцеві та міжнародні благодійні організації. Перше, що людям необхідно, це забезпечити певний рівень життя, а не документи готувати. Хоча адвокати допомагають заповнити анкети внутрішньо переміщеної особи, в тому числі для отримання соціальної допомоги. Бо одночасно приїжджали тисячі людей і така юридична допомога була потрібна, щоб уникнути великих черг.

Дуже багато ми комунікуємо зі ЗМІ, щоб більш широко надати консультацію чи юрроз’яснення щодо тих чи інших питань, змін до законодавства. Мова йде про міграційні питання, питання мобілізації. Актуальним було і залишається і зараз – порядок вручення повісток. Був у нас цікавий кейс, коли нам намагалися довести, що немає в законодавстві прямої заборони на виїзд чоловіка призовного віку за кордон. І ми пояснювали тоді з точки зору прав та обов’язків, Конституції, Кримінального кодексу, тобто в комплексі, а також і впливу ІПСО на це питання, бо певні наративи, пропаганда з боку ворога тривають.

— Чи звертаються до правників безпосередньо з тимчасово окупованих територій?

— Так. В більшості своїй це питання щодо виїзду з ТОТ на підконтрольну уряду територію, але через Крим. Чи буде наше законодавство трактувати це кримінальним правопорушенням. І було насправді складно відповідати, бо ще не було офіційних коментарів з цього приводу від Мінреінтеграції. Ми ж мали знайти відповідь в двох аспектах: збереження життя, здоров’я людини та дотримання національного законодавства. Хоча з іншого боку, як ми можемо вважати людей, які рятують своє життя та життя своїх людей, злочинцями? Тим не менш, розглядали всі можливості.

— Чи можете ви, як юрист, назвати топ-проблем, які потребують негайного регулювання на законодавчому рівні?

— Більш прозоре і конкретне законодавство має бути у сфері проходження військового обов’язку, бо є приклади коли люди, яких мобілізують, у своєму цивільному житті були впевнені, що вони не підпадають під цю процедуру. От у нас приклад такий був: мобілізована людина без ока. За всіма військово-медичними нормативами вона підпала, але чи буде така людина корисна у Збройних Силах – питання. Тому законодавство потребує чітких визначень.

Крім того, трудове законодавство має бути осучаснене.

Також всі чекаємо на механізм компенсації збитків, отриманих в результаті збройної агресії рф проти України. Цей механізм має бути таким, щоб його можна було реалізувати, бо на початку взагалі були дискусії, а хто має сплачувати компенсації.

— Щоб отримати компенсації, їх для початку треба зафіксувати. Асоціація правників України підтримує застосунок EyeWitness to Atrocities, розроблений Міжнародною асоціацією юристів для фіксації воєнних злочинів. Ми з вами безпосередньо виїжджали на місце злочину в передмістя обласного центру після ракетного обстрілу рф по цивільним житловим об’єктам і фіксували порушення міжнародного гуманітарного права саме через EyeWitness.  Наскільки активно його використовують в Запоріжжі: волонтери, можливо, військові, які під час мають перші доступ до місця злочину?

— Я рекомендую всім, але в першу чергу волонтерам, посадовим особам, та військовим,  які безпосередньо бачать пошкодження, жертви та можуть це зафіксувати. Але це в зоні бойових дій і на нулі. В місті все таки поліція перша приїжджає на місце злочину. Серед поліції ми  тільки починаємо популяризувати цей додаток і його переваги очевидні: при здійсненні фото- та відеозйомки фіксуються дані щодо часу та локації, де здійснено відповідний запис, відповідні дані не можуть жодним чином бути змінені, EyeWitness вже застосовувався в інших міжнародних збройних конфліктах, зокрема, Сирії, і докази, отримані через нього є прийнятними для Міжнародного кримінального суду.

Я розумію, що є певні технічні моменти, на кшталт бюрократії або англійської мови, але ми маємо це вирішити. Ми вже з першим заступником голови Запорізької ОВА та представниками всії основних силових відомств провели круглий стіл щодо застосування EyeWitness. Вже зараз матеріали з застосунку можуть бути використані навіть в національних судах. Наступний раунд – обмін документами для співпраці. Вважаю, що на рівні держави застосунок має бути визнаний, бо від якості зібраних доказів залежить ефективність правосуддя. Час плине, кожного дня по Запоріжжю та області ми бачимо, що руйнування майна фізичних та юридичних осіб триває і важливо все правильно фіксувати. І мова не тільки про руйнування, а загалом про фіксацію воєнних злочинів. Для мене кейс Бучі та Maxar Technologies дуже показовий і Україна має рухатись в ногу з розвитком цифрової криміналістики.